Вовчанка у собак: різновиди та лікування.

Вовчанка у собак — аутоімунне захворювання, що порушує функціонування внутрішніх органів.

До найбільш поширених аутоімунних захворювань у собак належить системний червоний вовчак (СЧВ). Це порушення не завжди піддається діагностиці, тому ветеринарні лікарі вважають, що існуюча статистика сильно занижена. Нижче ви дізнаєтеся, на які симптоми слід звертати увагу і який прогноз дається хворим улюбленцям.

Що таке вовчанка у собак

Системний червоний вовчак у собак – хронічне захворювання, що вражає сполучну тканину та кровоносні судини. Воно розвивається на тлі збою в роботі імунної системи, при якому організм атакує власні здорові клітини, сприймаючи їх за чужорідні.

Назва захворювання походить від його головної ознаки — червоного висипу на морді, що нагадує сліди від вовчих укусів.

Намагаючись захиститися від неіснуючої загрози, імунна система виробляє велику кількість антитіл. Ці молекули призначені для знищення вірусів, бактерій, грибків та інших патогенних мікроорганізмів, але в разі порушення нормального функціонування вони зв’язуються з білковими компонентами здорових клітин. У результаті з’являються циркулюючі імунні комплекси (ЦІК), надлишок яких загрожує хронічною запальною реакцією та пошкодженням внутрішніх органів і тканин.

Молекули речовин здорових клітин, які організм сприймає як чужорідні, називаються аутоантигенами.

Причини захворювання та провокуючі фактори

Точні причини вовчанки у собак невідомі. Найчастіше хворобу діагностують у німецьких вівчарок. Також до неї схильні й інші довгоморді, або доліхоцефальні породи:

• коллі;
• афганські хорти;
• пуделі;
• сибірські хаскі;
• шелті;
• сеттери.

Ветеринарні лікарі вважають, що розвиток патології зумовлений не тільки генетичною схильністю, а й такими провокуючими факторами:

• тривалий вплив ультрафіолету (вихованці, що живуть на вулиці, хворіють частіше за тих, хто живе в будинку);
• часті стреси;
• деякі ліки (антибіотики широкого спектра дії, імуносупресори) та токсини (ртуть, солі важких металів);
• гормональні порушення;
• захворювання крові (лейкози);
• різні запалення, спричинені вірусами, бактеріями та грибками.

До групи ризику входять тварини старше 5,5 років. Статева приналежність, наявність стерилізації та загальний стан здоров’я ролі не відіграють.

Симптоматика порушень у різних системах організму

Симптоми червоного вовчака у собак, фото яких наведено нижче, залежать від місця розташування ЦІК. Найчастіше вони уражають суглоби, нирки, печінку та шкіру. Через це клінічна картина у хворих тварин значно відрізняється

До загальних симптомів належать випадання шерсті, втрата апетиту, слабкість і різке зниження маси тіла.

Опорно-руховий апарат

При локалізації ЦІК у суглобах розвивається артрит, а в запущених випадках — асептичний некроз головки стегнової кістки, або хвороба Легга-Кальве-Пертеса. Ці порушення супроводжуються такими симптомами:

• виражена кульгавість;
• болісність, почервоніння та набрякання суглобів;
• неприродне положення лап;
• м’язові болі.

Під час прогулянок вихованець може відмовлятися від бігу або підтискати хворі кінцівки. При тривалій відсутності лікування уражені тканини деформуються та зростаються, що призводить до повної втрати рухової активності.

Нирки та печінка

Ураження нирок і печінки — найнебезпечніший варіант розвитку вовчака. Ці органи відповідають за знешкодження та виведення токсинів, тому порушення їхньої функції позначається на всьому організмі й зрештою призводить до смерті.

На відміну від інших форм захворювання, цей різновид практично не має зовнішніх симптомів і важко піддається самостійній діагностиці. Вираженого болю немає.

Патологічні зміни можна виявити лише за допомогою лабораторної та інструментальної діагностики. Насамперед відзначаються збільшення розмірів нирок і печінки, порушення згортання крові та високий артеріальний тиск.

Ще одна важлива ознака — запалення лімфовузлів. Пізніше до цього додаються набряк задніх лап та набряк області навколо очей.

Шкірні покриви

На фото видно, що у собак із червоним вовчаком уражається не лише шкіра, а й слизові оболонки. Рот, ніс, очі та анус вкриті численними виразками. На губах розвивається хейліт – запалення, що супроводжується сильним почервонінням тканин і утворенням щільних сухих кірочок. При значному ураженні відзначається втрата апетиту, відмова від води та порушення процесу випорожнення кишечника.

Виразки на шкірі також супроводжуються почервонінням, а також депігментацією та локальним облисінням. Ще одна важлива ознака — носові кровотечі. Вони виникають на самому початку захворювання і не залишаються непоміченими, що істотно покращує прогноз завдяки своєчасному зверненню за допомогою.

Різновиди патології

Крім системного червоного вовчака, у собак зустрічається і дискоїдний (ДЧВ), що вражає виключно шкірні покриви. Він не впливає на загальний стан тварини і має сприятливий прогноз. До його основних симптомів належать:

• депігментація мочки носа;
• поява кірочок, ерозій та почервоніння на морді, вухах і статевих органах;
• кровотечі при появі глибоких виразок.

Рецидиви ДКВ в основному припадають на теплу пору року, оскільки її головний провокатор — сонячні промені. Незважаючи на легший перебіг, цей різновид може ускладнюватися розвитком плоскоклітинного раку.

До однієї з форм ДЧВ належить симетрична вовчакова оніходистрофія. Вона супроводжується втратою кігтів, переважно на передніх лапах, та інфікуванням навколонігтьових тканин.

На відміну від ДЧВ (дискоїдний червоний вовчак), СЧВ (системний червоний вовчак) уражає всі органи та системи, включаючи ЦНС. До вже перелічених вище симптомів додаються напади та судоми, тривале підвищення температури, задишка, біль у грудях та збліднення шкіри.

Як проводять діагностику

При виявленні тривожних симптомів тварину обов’язково потрібно записати на огляд у ветеринарній клініці. Для встановлення діагнозу необхідно вказати час їхньої появи, можливі причини та швидкість розвитку хвороби. Після збору анамнезу та зовнішнього огляду пацієнта проводяться такі дослідження:

• Загальний та біохімічний аналізи крові. Вони виявляють низький вміст лейкоцитів, тромбоцитів, лімфоцитів та гемоглобіну, анемію та порушення у роботі нирок. Також враховується швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), що визначає наявність запального процесу.
• Загальний аналіз сечі. Виявляє високий вміст білка, крові та циліндрів. Останні утворюються при порушенні функціональності нирок.
• Непряма проба Кумбса. При позитивному результаті підтверджується наявність гемолітичної анемії аутоімунного характеру, тобто масове руйнування еритроцитів і зменшення їх кількості.
• Біопсія. Аналіз тканин допомагає виключити схожу за симптоматикою онкологію. В якості зразка береться фрагмент шкіри з запаленої ділянки без ерозій і виразок. Дослідження проводиться під загальним наркозом і може супроводжуватися сильною кровотечею. Найчутливіша частина – мочка носа, тому після її біопсії потрібне накладення швів.
• Серологія. Досліджує аналіз крові на наявність антитіл.
• Тест на антинуклеарні антитіла. На відміну від серології, є специфічним і використовується для підтвердження наявності аутоімунних патологій. При СЧВ дає позитивний результат у 95% випадків.
• Тест на антитіла до двоспіральної ДНК. Ще одне специфічне дослідження для визначення СЧВ. Виявляє аутоантитіла, що знищують здорові клітини. При СЧВ найбільша частина антитіл концентрується в ниркових клубочках.

Діагноз підтверджують за наявності 4 або більше специфічних ознак патології. Усі інші обстеження, такі як УЗД та рентген, призначають для виявлення супутніх ускладнень та ступеня ураження організму.

Лікування, прогнози та догляд за твариною

Вовчанка не піддається повному вилікуванню, тому терапія базується на пригніченні імунної відповіді та поліпшенні загального стану хворої тварини шляхом підтримання стійкої ремісії. У запущених випадках вдаються до госпіталізації з проведенням плазмаферезу, а при легкому перебігу лікування проводять у домашніх умовах.

Препарати підбираються ветеринарним лікарем індивідуально, виходячи з ураженої системи. До списку обов’язкових входять такі:

• імунодепресанти та глюкокортикостероїди, що пригнічують імунітет;
• протизапальні засоби, що усувають запалення на шкірі та слизових оболонках.

При значному ураженні шкірних покривів використовують глюкокортикостероїди у формі ін’єкцій. У аналогічній формі призначають вітамін Е, що стимулює загоєння пошкоджених ділянок. Якщо ж основний удар припав на суглоби, то для зняття болю та спазмів застосовують анальгетики та спазмолітики.

Оперативне втручання передбачено тільки при симетричній вовчаковій оніходистрофії. У цьому випадку вдаються до видалення нігтів, а при приєднанні вторинної інфекції – до антибіотикотерапії.

Прогноз залежить від того, наскільки вчасно звернутися до ветеринара. У більшості випадків лікування виявляється ефективним, а тривалість життя хворого улюбленця не змінюється.

Догляд за твариною залишається довічним. Щоб зменшити навантаження на опорно-руховий апарат, обов’язково обмежують фізичну активність. Собаці забезпечують максимальний комфорт і ретельно захищають її від сонячних променів, виводячи на прогулянку або до сходу, або після заходу сонця.

Спочатку тварину обмежують у пересуванні, поміщаючи її в клітку або невелику кімнату.

Ще один важливий аспект лікування — дієта. Звичний корм замінюють на низькобілковий, щоб зменшити навантаження на нирки.

Можливі ускладнення

Головною причиною летального результату при СКВ є поліорганна недостатність, що розвивається внаслідок порушення функціонування кількох внутрішніх систем. До інших можливих ускладнень належать такі:

• запальні захворювання серця (перикардит, міокардит, ендокардит);
• менінгоенцефаліт, або запалення оболонок головного мозку, що загрожує паралічем і психічними порушеннями;
• епісклерит, що супроводжується почервонінням очного яблука та підвищеною сльозоточивістю;
• ниркова та печінкова недостатність;
• артеріальна гіпертонія;
• плеврит та пневмоніт, що призводять до надмірного скупчення рідини в легенях та рубцювання судинної стінки альвеол;
• атеросклероз, що характеризується утворенням холестеринових бляшок в артеріях;
• синовіт, або запалення синовіальної оболонки суглобів;
• розвиток тромбоемболії та закупорка судин;
• ретинопатія та катаракта, що загрожують втратою зору.

Важливо розуміти, що небезпеку становить не лише сама хвороба, а й препарати, які використовуються для її лікування. Вони мають чимало побічних ефектів, тому їх дозування ні в якому разі не можна змінювати. Те саме стосується й термінів застосування. Раптове припинення лікування може спричинити розвиток судинних кризів, що порушують кровообіг у судинах.

Щоб уникнути ускладнень і рецидиву, хворий улюбленець повинен регулярно відвідувати ветеринарну клініку. Раз на квартал рекомендується здавати аналізи сечі та крові, а раз на рік — проходити специфічні тести, рентген та офтальмологічне обстеження.

Чи існує профілактика?

Специфічної профілактики хвороби не існує, оскільки точні причини її розвитку все ще залишаються невідомими. Підтверджено лише генетичну спадковість, тому особин із діагностованим СКВ обов’язково виключають із розведення. Усі інші рекомендації спрямовані на запобігання можливим провокуючим факторам і включають:

• Зменшення дози ультрафіолету. Уникайте прогулянок у періоди сонячної активності та обов’язково використовуйте для захисту шкіри вашого улюбленця якісні засоби з SPF.
• Уникнення стресів. Не допускайте напруженої атмосфери в родині та інших ситуацій, що можуть негативно вплинути на психіку собаки.
• Вітамінізований раціон, що містить малу кількість холестерину та достатню кількість поліненасичених жирних кислот. Насамперед потрібно переконатися у відсутності дефіциту кальцію та вітаміну D, які слугують будівельним матеріалом для опорно-рухового апарату.
• Сувора заборона на використання гормональних контрацептивів. Якщо ваш улюбленець не бере участі в розведенні – вдайтеся до стерилізації або кастрації, щоб захистити його від гормональних збоїв і розвитку онкології.

Особливої уваги заслуговують породи з групи ризику. Власникам таких вихованців слід регулярно обстежувати своїх улюбленців на предмет системних порушень. Частота здачі аналізів підбирається індивідуально та узгоджується з лікарем-терапевтом.

Висновок

Пізно діагностований системний червоний вовчак у собак може призвести не тільки до тяжких ускладнень, а й до летального результату. Саме тому ветеринари настійно рекомендують не нехтувати основними заходами профілактики та вчасно звертатися за допомогою при перших тривожних симптомах.