Перитоніт у собак: небезпека, симптоми та лікування.

Перитоніт у собак – смертельно небезпечне захворювання, що характеризується запаленням очеревини.

Перитоніт у собак – смертельно небезпечне захворювання, здатне призвести до загибелі протягом 1-2 днів. Для порятунку хворого нерідко потрібне термінове хірургічне втручання. Чим раніше буде надана допомога, тим більше шансів на сприятливий результат.

Що таке перитоніт у собак

Внутрішні стінки черевної порожнини і органи, що знаходяться в ній, покриває очеревина – тонка, але дуже щільна оболонка. Вона виконує ряд важливих функцій:

• всмоктує надлишки рідини;
• виділяє фібрин, відповідальний за згортання крові;
• захищає внутрішні органи від механічного впливу та інфекцій.

При наявності вогнища запалення очеревина мутніє, ущільнюється і набуває шорсткості. Це призводить до її патологічного розростання і злипання. Через втрату функціональності захисної оболонки в черевній порожнині формується великий набряк, що порушує кровообіг.

Небезпека і неприємні наслідки

Головна небезпека перитоніту у собак – ускладнення у вигляді сепсису, або зараження крові. Воно виникає в результаті втрати захисної функції. Організм, ослаблений запальним процесом, не встигає дати відсіч інфекції, тому чужорідний агент потрапляє прямо в кровотік і швидко розноситься по всьому тілу. При такому перебігу смерть настає протягом 1-2 днів.

Крім сепсису, у хвороби є й інші неприємні наслідки:

• непрохідність кишечника;
• недостатність нирок, печінки і серця;
• спайки в черевній порожнині.

Перераховані ускладнення розвиваються в результаті недоотримання поживних речовин і кисню. Такий дефіцит призводить до колосального навантаження на органи і поступової втрати їх функціональності.

Ознаки перитоніту у собак

Яскравість симптоматики залежить від форми захворювання. До основних ознак запалення очеревини відносять:

• гострий больовий синдром (вихованець скиглить і лягає на прохолодні поверхні животом);
• низький тиск;
• тахіпное, тобто прискорене і коротке дихання;
• втрата апетиту і ваги;
• пригнічений стан;
• підвищення температури тіла зі збереженням вологої і прохолодної мочки носа.

Додатково можуть спостерігатися нудота і блювота, а також набряк в області живота. В результаті постійних болів у вихованця змінюється хода. Вона стає плавною і невпевненою.

При посиленні патології температура тіла різко падає. У цьому випадку ймовірність летального результату максимальна. Врятувати тварину практично неможливо.

Основна ознака запущеного перитоніту – білі некротичні утворення на очеревині. Їх можна помітити тільки за допомогою спеціального обладнання.

Причини розвитку стану

Найчастіше перитоніт у собак виникає після операції: або через антисанітарію, або через розходження швів у реабілітаційний період. До інших причин відносять:

• механічні пошкодження черевної стінки, що загрожують розривом жовчного та сечового міхура;
• гельмінтози, що ускладнюються розривом внутрішніх органів;
• гостра інтоксикація, що супроводжується гниттям м’яких тканин;
• непрохідність кишечника, викликана частим переїданням або незбалансованим харчуванням (надлишок жирів);
• злоякісні новоутворення;
• непрохідність сечовивідних шляхів;
• вроджені грижі;
• піометра і ендометрит;
• панкреатит, або запалення підшлункової залози.

Самостійно визначити точну причину неможливо, тому при підозрі на хворобу необхідно звернутися до ветеринара. Спроби самолікування можуть обернутися погіршенням стану і загибеллю тварини.

Класифікація за видами і формами

Перитоніт у собак поділяють на різні види і форми залежно від зони ураження, особливостей перебігу і ексудату, тобто рідини, що виділяється при запаленні. Найяскравіша симптоматика характерна для гострої форми. Хронічна розвивається повільніше і слабо помітна на початкових етапах.

Прогнози на одужання та особливості лікування безпосередньо залежать від виду захворювання за типом ексудату:

• серозний – майже прозора рідина, легко розсмоктується і практично не залишає слідів;
• фібринозний – містить велику кількість фібрину, утворює рубці та спайки;
• гнійний – каламутна в’язка рідина зеленуватого кольору, викликає абсцеси і флегмони;
• геморагічний – рожева або червона рідина, з’являється при рясній втраті еритроцитів.

Запалення може вражати поодинокі ділянки або більшу частину черевної порожнини. У першому випадку його називають локальним, а в другому – розлитим.

Основні причини розлитої патології – кусані рани, піометра і перфорація кишечника.

Важливість діагностики: аналізи та інші процедури

При великій кількості ексудату запалення очеревини легко сплутати з асцитом, або водянкою. Воно не є самостійним захворюванням, тому його лікування будується на усуненні першопричини. Відрізняються і можливі ускладнення, а також прогнози на одужання.

Для постановки діагнозу необхідно пройти наступні дослідження:

• загальний та біохімічний аналізи крові, що підтверджують наявність запалення високим рівнем лейкоцитів;
• УЗД та рентген, що визначають стан внутрішніх органів;
• пункцію черевної порожнини, що виявляє вид ексудату.

Після отримання всіх результатів ветеринар встановлює вид і форму хвороби, а також складає індивідуальний план її лікування.

Методи та етапи лікування

При постановці діагнозу на ранній стадії та відсутності ускладнень використовують медикаментозну терапію. Для відновлення організму призначають:

• антибіотики, що запобігають приєднанню вторинної інфекції;
• кардіопротектори, що зміцнюють серце;
• імуномодулятори, що стимулюють захисні сили організму;
• анальгетики і спазмолітики, що знімають біль і спазми;
• антигельмінтики, що знищують паразитів;
• сорбенти, що сприяють виведенню токсинів.

У більшості випадків єдиний спосіб лікування – оперативний. До екстреного хірургічного втручання (лапаротомії) вдаються при відкритих пораненнях і травмах, коли життя тварини знаходиться під загрозою.

Операцію проводять під загальним наркозом. Хірург робить розріз по лінії живота, оглядає внутрішні органи і усуває причину запалення (видаляє патологічну ділянку кишки, зашиває розійшовся сечовий міхур або матку).

Після закінчення процедури він відкачує зайву вільну рідину і зашиває рану. Щоб уникнути занесення інфекції чотириногому пацієнту в обов’язковому порядку призначають антибіотики.

Іноді рану закривають частково, залишаючи спеціальні дренажі, по яких відходить запальна рідина. Це дозволяє промивати черевну порожнину.

Період відновлення

До повного одужання тварині потрібен особливий догляд. Також їй в обов’язковому порядку призначають лікувальну дієту.

Догляд

Після оперативного втручання господареві доведеться уважно стежити за станом швів. Їх забруднення і намокання неприпустимо. Для запобігання розчісування на тварину надягають елізаветинський комір.

Необхідність самостійної обробки швів визначає ветеринарний лікар. Найчастіше вона не потрібна, оскільки нанесення мазей і кремів може уповільнити регенерацію тканин – тому залишається просто підтримувати чистоту і сухість. У цьому може допомогти післяопераційна попона.

У реабілітаційний період вихованцеві буде потрібен спокій. Постарайтеся підібрати йому комфортне місце, захищене від раптового вторгнення інших домочадців, а також обмежте фізичну активність. До зняття (або самостійного розсмоктування) швів допустимі тільки нетривалі прогулянки з метою справлення потреби. В середньому відновлення займає 14-21 день.

Дієта

Перший день тварині доведеться поголодувати. Дозволено тільки рясне пиття. Це необхідно для виведення токсинів.

На другий день вихованця переводять на щадну дієту. Вона передбачає:

• скорочення разової порції і збільшення кількості прийомів їжі;
• зниження загальної калорійності раціону;
• виключення жирних і погано засвоюваних продуктів.

Таке харчування позитивно позначається на роботі органів шлунково-кишкового тракту, так як не перевантажує шлунок і кишечник. Залежно від результатів аналізів, в раціон чотириногого додають вітаміни і мінеральні комплекси.

Прогнози на одужання і подальше життя

Прогноз залежить від своєчасності виявлення хвороби і її причини. При відсутності ускладнень і при локальній формі запалення тварина швидко одужує і повертається до звичного життя.

Якщо під час діагностики ветеринар виявляє кілька уражених ділянок, то він дає обережний або несприятливий прогноз. Найважче проходить лікування запущеної форми, коли доводиться боротися не тільки з основним захворюванням, але і з його ускладненнями.

Профілактика та запобіжні заходи

Через швидкоплинність хвороби та відсутність специфічних ознак слід приділити максимальну увагу її профілактиці. Для цього необхідно:

• Чітко дотримуватися рекомендацій хірурга після проведення планової операції. Більша частина ускладнень після хірургічного втручання відбувається з вини господарів, тому не відхиляйтеся від отриманих інструкцій і обов’язково консультуйтеся з лікарем при появі питань.
• Знизити ймовірність отримання травм. Не дозволяйте вихованцеві спілкуватися з незнайомими тваринами і не гуляйте в місцях підвищеної небезпеки.
• Дотримуватися графіка щеплень і антипаразитарної обробки.
• Виключити всі заборонені продукти з раціону і виявити нестачу необхідних для організму поживних речовин. Наявність дефіцитів можна визначити за допомогою здачі аналізів.
• Налагодити графік годування. Не допускайте переїдання і подачок зі столу. Контролюйте вагу свого улюбленця щотижневим зважуванням і дотримуйтесь рекомендованої добової калорійності.
• Припиняти будь-яку активність на повний шлунок. Найчастіше до бурхливої діяльності схильні цуценята, тому їх слід вимотувати заздалегідь, до прийому їжі.
• Відмовитися від прийому гормональних препаратів на користь стерилізації. Штучне переривання тічки загрожує розвитком піометри і ендометриту. Якщо ви не плануєте розводити цуценят – запишіть свою улюбленицю на операцію відразу після статевого дозрівання.

Не варто забувати і про важливість періодичних оглядів. Частота диспансеризації індивідуальна. Вона залежить від віку, породи і наявності хронічних захворювань, тому обов’язково уточніть цей момент у свого ветеринара.

Висновок

Перитоніт у собак, діагностований на запущеній стадії, практично не піддається лікуванню, тому дуже важливо виявити його до появи ускладнень. Для цього важливо звертати увагу на будь-які тривожні ознаки: не тільки фізіологічні, але і поведінкові. Якщо ваш улюбленець погано їсть, майже весь час лежить і виглядає апатичним – запишіть його на огляд до ветеринарної клініки, не чекаючи ще більшого погіршення стану.