Турбота про тварин в умовах мобілізації: привід для діалогу.

На початку 2025 року в українському інформаційному просторі з’явилася новина, що викликала широкий суспільний резонанс. Сам сюжет було опубліковано на одному з провідних телеканалів країни — ТСН, учаснику Єдиного марафону новин. У матеріалі розповідалося про чоловіка, якого мобілізували співробітники територіального центру комплектування (ТЦК) просто на вулиці.

У чоловіка був домашній кіт. Родичів у нього (мобілізованого чоловіка / господаря кота) не було, і після мобілізації його (господяря кота / мобілізованого чоловіка) одразу направили до навчального центру. За словами журналістів, чоловікові не надали можливості передати ключі від квартири сусідам, щоб вони могли подбати про вихованця. Єдиний друг, який спробував допомогти і приїхав на місце, не був допущений до мобілізованого. У сюжеті стверджується, що співробітники ТЦК у відповідь на прохання допомогти з котом, щоб мобілізований міг передати ключі від квартири, відповіли, що це «не на часі». Пізніше, за інформацією журналістів, сусіди та зоозахисники, спільно зі співробітниками поліції відкрили квартиру, і через шість днів тварину було врятовано.

Ветеринар та зоозахисник, який брав участь у відеоматеріалі, наголосив, що не має претензій до дій співробітників ТЦК, однак висловив думку, що було б доцільно передбачити можливість інформування про домашніх тварин, які залишилися без нагляду, і дати можливість власникам знайти для них тимчасову перетримку.

Новина викликала інтерес і всередині нашої команди, проте через чутливість теми та поляризацію громадської думки, не було можливості оперативно відреагувати. Сьогодні, через деякий час, без зайвих емоцій, можна піднімати це питання як частину загального діалогу про гуманність і соціальну відповідальність.

Ми не знайшли відкритих заяв зоозахисних організацій України щодо цього епізоду. Можливо, через відсутність повної інформації, або тому що ресурси подібних організацій зараз спрямовані на інші пріоритетні завдання. Однак, приклад, описаний вище, може стати приводом для створення чітких і зрозумілих протоколів взаємодії між державними структурами, громадянським суспільством і зоозахисниками в разі раптової мобілізації громадян, у яких є домашні тварини.

Не секрет, що мобілізація може відбуватися в найрізноманітніших умовах. І не завжди у людини є можливість негайно повідомити рідних або знайомих про свою ситуацію. Тим більше — про наявність домашніх улюбленців, які залишилися без нагляду. Ці питання, можливо, не стоять на першому місці у воєнний час, проте вони стосуються базових гуманітарних принципів і довіри між суспільством і державними структурами.

Як зазначає представник UAnimals Олександр Тодорчук в інтерв’ю для видання The Village, «допомога тваринам справді є актуальною, адже саме за це Україна і бореться — за цінності, зокрема гуманістичні». Це твердження наводить на роздуми про важливість послідовності між словами та діями. Якщо ідея шанобливого ставлення до всіх форм життя є частиною нашої ідентичності, можливо, варто продумати, як реалізувати цю цінність на практиці — навіть у непростих умовах.

Звісно, можливі різні погляди на подібні випадки. Хтось може вважати їх поодинокими, інші — вказувати на системні моменти. Однак незалежно від оцінок, така історія — привід замислитися. Іноді достатньо одного публічного коментаря чи звернення, щоб відновити довіру і показати людяне ставлення до ситуації.

Якби в тому сюжеті, приміром, з’явилася інформація про подальший стан мобілізованого чоловіка або його прохання про піклування про домашнього улюбленця — це могло б стати прикладом прозорої та уважної комунікації. Подібний підхід, можливо, посилив би відчуття причетності та взаємної підтримки в суспільстві. Однак, виходячи з сюжету, що з мобілізованим, господарем кота, на момент запису інтерв’ю, взагалі не відомо.

На тлі безлічі викликів, з якими стикається Україна, увага до таких, здавалося б, «дрібниць», як турбота про домашніх тварин в умовах війни, може стати важливою частиною загальної картини гуманності — тієї самої, за яку країна бореться та яку декларує перед світом.

Такі дії можуть не тільки зміцнити довіру всередині суспільства, а й посилити міжнародний імідж України як держави, що здатна піклуватися про людину та її найближче оточення навіть у складні часи. Це також може стати елементом ефективної внутрішньої комунікації між владою та громадянами.

Історії на кшталт тієї, що була показана на початку сюжету, можуть бути використані як ресурс: показати, що мобілізований у безпеці, що він передав ключі від квартири, попросив потурбуватися про домашнього улюбленця — такі сюжети здатні не лише викликати співчуття, а й продемонструвати людяність, послідовність та увагу до деталей. Це — не слабкість, а сила.

Зі свого боку, наша команда підготувала практичний матеріал для тих, хто живе один і може бути мобілізований, або вже перебуває на службі. У ньому ми зібрали низку базових рекомендацій, як подбати про домашніх улюбленців у разі раптової відсутності або екстреної ситуації. Кожен може адаптувати запропоновані поради під свою реальність і вибрати найбільш підходящий алгоритм дій.

У вас є своя думка щодо цієї теми? Будемо вдячні, якщо поділитеся нею в коментарях. Просимо висловлюватися в шанобливій формі, по суті, без образ і ненормативної лексики — нехай цей діалог стане продуктивним і корисним для всіх.

Додатковий матеріал:

• Коли думку замовчують: незручна правда про петперентство в медіаполі.
• Зоозахист без масок: варто перестати грати в «петперентів».

Наш аналіз 2025 року — щасливі тварини, щасливі люди.