Зустрічайте Золотоволоску (‘Goldilocks’), безпородну собаку майбутнього: Всі породи зіллються в одну всього за п’ять років…

Людина протягом тисячоліть створює та покращує різні породи собак. Але що станеться з цими породами, якщо всі люди раптом зникнуть із планети? Чи зіллються всі породи в одну єдину, пристосовану до життя в дикій природі? У цій статті ми будемо розмірковувати на цю цікаву тему, поговоримо про думку вчених і заводчиків.

Безконтрольне спарювання та зникнення порід

Основа виведення, поліпшення і збереження порід — контрольоване людиною схрещування тварин. Якщо ж людей не стане, собаки спаровуватимуться абсолютно вільно. Звичайно, це швидко призведе до втрати чистоти порід, і багато хто з них опиниться на межі зникнення.

Цікаві гіпотези з цього приводу висловив доктор Ден О’Ніл, професор епідеміології тварин у Королівському ветеринарному коледжі. На його думку, буде достатньо всього п’яти років без людини, щоб усі породи перетворилися на одну єдину. Доктор О’Ніл дав їй назву «Золотоволоска» (‘Goldilocks’).

Але чи справді всі породи можуть перетворитися на одну єдину всього за 5 років? Теоретично, за природних темпів розмноження це цілком можливо. Але тут велику роль відіграватиме генетика. Як відомо, у різних порід закладені різні домінантні та рецесивні гени. Вони можуть поєднуватися по-різному, і п’яти років вочевидь буде недостатньо, щоб найрізноманітніші фенотипи і генотипи раптом перетворилися на одну єдину «Золотоволоску». Однак доктор О’Ніл вважає, що всього за п’ять років природа встигне «взяти своє», тому всі породи з «неприродними» ознаками швидко зникнуть. Але чи так все просто? Розбираємося далі.

Природний відбір і породні ознаки

Існує безліч порід з аномаліями розвитку скелета, які були закріплені людиною на генетичному рівні. Це і плоскі мордочки мопсів, і подовжений тулуб такс, і короткі ніжки коргі, і гігантизм датських догів. Усі ці породні ознаки в природі — патологія. Собаки з такими особливостями вимерли б досить швидко.

Неприродні ознаки, що з’явилися в деяких порід через дії людини, дійсно заважають тваринам жити. Звісно, якщо за собакою щодня доглядає господар, йому не потрібно шукати їжу і притулок, він буде цілком щасливим. Але якщо він залишиться без людини, вижити в природі йому буде досить складно. Почне діяти природний відбір, у результаті якого породи з незвичайним зовнішнім виглядом просто зникнуть. Так вважає доктор О’Ніл, але чи правий він?

Мабуть, він не врахував, що плоскі морди, подовжений тулуб, короткі ноги, гігантизм — усе це закріплені мутації, що стали домінантними. Тобто при схрещуванні «нормальної» породи без мутацій з «неприродною» породою швидше за все народиться потомство з мутаціями.

Наприклад, при схрещуванні хаскі або німецької вівчарки з коргі або таксою, народяться коротконогі цуценята. А при схрещуванні собак з довгою мордою, наприклад, з мопсом, народяться цуценята з укороченою лицьовою частиною черепа. При цьому потомство може не перейняти генетичні захворювання порід з мутаціями.

З огляду на все це, як тоді діятиме природний відбір в умовах неконтрольованого розмноження? Але ж ще потрібно згадати і про породні особливості: схильність до агресії, ступінь розвитку нюху, мисливські навички. Якщо людей раптом не стане, які породи матимуть більше шансів на виживання, мисливські, бійцівські, робочі або пастуші? На цей рахунок у доктора О’Ніла теж є своя думка.

Усі собаки стануть падальщиками

Якщо людина раптом зникне, собаки будуть змушені самостійно шукати собі їжу. Мисливці з них будуть нікудишні, тому вони харчуватимуться падлом (стерв’ятиною). Загалом, із цим можна погодитися. Адже навіть мисливці-вовки не гребують падлом (стерв’ятиною).

А ось якщо ваш собака практикує поїдання калу, прочитайте нашу статтю: Сором’язливе запитання: чому собаки їдять екскременти і як від цього відучити?

Якщо собаки стануть падальниками, природний відбір не пощадить особин із генетичними аномаліями та мутаціями. І коли такі тварини вимруть, на планеті справді може сформуватися та сама «Goldilocks». Ідеальний зразок собаки для життя без людини, позбавлена аномалій і мутацій, створених людьми. Принаймні, так думає доктор О’Ніл.

Який вигляд матиме єдина порода собак?

У результаті процесу схрещування і природного відбору вийде одна порода з такими ознаками:

• Струнка підтягнута статура. Собакам потрібно буде долати великі відстані, щоб шукати собі їжу. У гіпотетичної єдиної породи ніяк не може бути схильності до ожиріння.
• Довга морда. На думку доктора О’Ніла, подовжена морда гарантує кращий нюх за рахунок більшої кількості рецепторів у носових ходах. Крім того, собаки з укороченою мордою мають проблеми з диханням, тому природний відбір швидко ліквідує цю мутацію.
• Довгі лапи. Для подолання великих відстаней ідеальній породі потрібні довгі сильні ноги. А собаки з короткими лапами швидко зникнуть з огляду на їхню низьку швидкість пересування та проблеми з опорно-руховим апаратом.
• Довгий вигнутий хвіст. На думку доктора О’Ніла, довгий хвіст буде потрібен ідеальній породі для спілкування з родичами. Також він допоможе собаці зберігати рівновагу під час руху і відганяти комах.
• Великі стоячі вуха. Завдяки таким вухам тварині буде простіше визначати місце розташування здобичі або небезпеки. У цьому є здоровий глузд, у природі у хижих тварин дійсно великі стоячі вуха. Однак ген висячих вух домінантний, і навряд чи природі вдасться його позбутися протягом лише кількох років.

Залежність від клімату

У своїй гіпотезі про злиття всіх порід собак у «Goldilocks» доктор О’Ніл упустив один важливий момент. Це залежність від кліматичних умов. Адже навіть найдавніші аборигенні породи, у створенні яких людина брала найменшу участь, мають абсолютно різний вигляд. Наприклад, можна порівняти невеликого мексиканського голого собаку і великого вірменського вовкодава з густою шерстю. Обидві ці породи сформувалися самостійно з мінімальним впливом людини. І нічого спільного з гіпотетичною «Goldilocks» вони не мають.

Думки розділилися…

В Інтернеті можна зустріти безліч скептиків з приводу теорії Goldilocks О’Ніла. Одна із заяв пов’язана з твердженням, що собакам не обов’язково ставати падальщиками, оскільки вони, за винятком невеликих декоративних порід, здатні полювати, хоча б на дрібну здобич, наприклад, мишей. Крім того, вони не відмовляться від падалі, якщо вона не надто зіпсована. Сьогодні існує безліч диких собак, які прекрасно обходяться без людини. Такі скептики різко критикують теорію О’Ніла, заявляючи, що вона повна нісенітниця, яка не заслуговує на увагу.

Однак подібні твердження не беруть до уваги важливі деталі. Так, багато собак зберегли інстинкти полювання і можуть виживати за рахунок змішаних джерел їжі. Але теорія О’Ніла базується на еволюційних та археологічних даних, які показують, що собаки адаптувалися до життя поруч із людиною, ставши падальщиками та розвинувши здібності перетравлювати відходи людської їжі, що зіграло ключову роль у їхньому одомашненні. Тому критика, що ґрунтується тільки на поведінкових аспектах сучасних здичавілих собак, упускає більш глибокі біологічні та історичні факти.

Суперечки про те, що собаки стануть падальниками (некрофагами)

У попередньому матеріалі «Що б сталося з нашими собаками, якби люди зникли?», ми розглядали гіпотетичний сценарій, за якого люди зникають, залишивши собак без свого впливу. Першими постраждали б породи, повністю залежні від людини в плані їжі, укриття та медичної допомоги. Такі собаки насилу змогли б адаптуватися до дикого середовища, і їхнє виживання опинилося б під питанням.

Проте це торкнулося б лише невеликої частини популяції собак — переважно тих, що живуть у будинках людей (близько 20%). Більшість собак у світі вже ведуть більш автономний спосіб життя, особливо в регіонах Європи, Африки та Азії. Хоча такі собаки і не є повністю дикими, їхнє виживання все ж таки залежить від людських ресурсів, як-от доступ до сміттєзвалищ чи подачок від людей.

У разі зникнення людей вирішальним фактором для цих собак став би природний відбір. Собаки, які не володіють необхідними для виживання в дикій природі якостями — такими як адаптивність, мисливські навички та стійкість до хвороб, — поступово б зникли, поступаючись місцем витривалішим і пристосованішим особинам.

Ця гіпотетична ситуація дає змогу поглянути на собачу природу крізь призму еволюції. Пристосованість до життя з людиною змінила собак: багато з них втратили навички, необхідні для виживання в дикій природі. Наприклад, декоративні та спеціалізовані породи, виведені виключно для задоволення людських потреб, не змогли б конкурувати з більш універсальними собаками, здатними полювати або швидко адаптуватися до навколишнього середовища. В умовах, де людина перестала б бути джерелом їжі та захисту, вижили б лише ті собаки, які змогли б пристосуватися до нових, жорстких реалій.

Таким чином, теорія О’Ніла про те, що собаки стали одомашненими через адаптацію до життя падальщиків, продовжує відігравати важливу роль у розумінні еволюції цих тварин. Без людини, багато хто з них повернувся б до більш диких звичок, а природний відбір знову став би головною рушійною силою в їхній еволюції.

Замість висновку

Що ж у підсумку? Чи перетворяться всі породи собак на одну єдину, якщо людина раптом зникне? Це навряд чи. Дійсно, природа «візьме своє» і шляхом природного відбору позбудеться мутацій, які люди закріпили у декоративних порід. Але різноманітність все ж збережеться, як мінімум через кліматичні чинники. Найімовірніше, в кожній кліматичній зоні буде своя місцева порода собак із певними ознаками. Але складно уявити, скільки природі знадобиться часу, щоб виправити всі труди людини і повернути тваринам вигляд, придатний для життя без людей.

Найкращі практики догляду за хвостиками у 2025.