Що таке покарання і чому воно найчастіше не ефективне?

Хочу вам розповісти тут, що таке покарання, чому воно майже ніколи не працює, як метод корекції поведінки кішок, і чому, навіть якщо вам воно допомогло, не потрібно радити це всім підряд в Інтернеті та на вулиці. Почнемо з розуміння терміна «покарання».

Я часто стикаюся з тим, що люди абсолютно не розуміють, що це означає. Наприклад, хтось думає, що покарання — це тільки заподіяння болю, а хтось, що це заподіяння тільки сильного болю («я ж його злегка штовхнув, йому навіть не боляче було», «кап м’який, він навіть не тікає, коли я б’ю», «та я струм в електронашийнику на мінімум ставлю»).

Хтось вважає, що покарання — це застосування винятково фізичного негативного впливу на тварину, тобто біль, ривки нашийника, вібрація амуніції, вода в морду з пульверизатора, ляпанець капцем — це ще покарання, а кричати на тварину — це вже ні («та йому, взагалі, однаково, що я кричу»).

Насправді, покарання можна трактувати, як чіткий термін. Покарання буває двох видів — позитивне та негативне.

• Негативне покарання — це коли ми, прагнучи змінити поведінку тварини, забираємо в неї те, що для неї бажано. Приміром, не ставимо на підлогу миску з кормом, поки тварина вокалізує. Таке покарання є досить гуманним способом корекції поведінки, і я його застосовую час від часу, наприклад, коли потрібно відучити кішку нявкати, випрошуючи, що б то не було (ласку, їжу, гру тощо).
• Позитивне покарання — це коли ми, прагнучи змінити поведінку тварини, робимо їй щось, чого тварина хотіла б уникнути, тобто робимо їй неприємно. І це може бути біль, страх, неприємні сенсорні відчуття, гучний звук, лайка і крики тощо. Тобто, що завгодно, чого тварина воліла б не бачити, не чути, не відчувати.

І ось коли я кажу «покарання», я маю на увазі саме це, позитивне, покарання.

Чому ж покарання не працює, як метод корекції поведінки, адже застосовується ж воно досі в дресируванні собак і кішок деякими фахівцями. Невже вони застосовують не діючі методи? Кішок, ще не часто пропонують карати, а ось собак на кожному кроці. Що ж, усі кінологи і дресирувальники помиляються?

Тут, звісно, треба б зробити невеличкий екскурс в історію, а ще розповісти, чим зоопсихологи відрізняються, наприклад, від кінологів чи дресирувальників котів у цирку. Але щоб це зробити якісно, доведеться списати не один десяток сторінок. Я напишу коротко.

Кінолог або дресирувальник кішок — це тренер. Він не займається психологічними проблемами тварин, він виробляє в них рефлекси. Різниця між кінологом і зоопсихологом, як між прапорщиком в армії і дитячим психологом для важких підлітків. У них різні завдання і цілі. У першого мета — щоб підопічний безвідмовно слухався і за командою «повітря» падав в окоп, навіть якщо водночас він поб’є собі око, а в другого, щоб підопічний не мав психологічних проблем і не зазнавав страждань, залишаючись адекватним членом суспільства. У першому випадку страждання і поневіряння цілком припустимі, у другому від них намагаються позбавити і це першочергова мета.

Нині вже є багато фахівців, які поєднують у собі і тренера, і психолога, а ось ще 20 років тому їх не було зовсім. Нові фахівці, а називаються вони найчастіше — фахівці з корекції поведінки, навчають на оперантному підкріпленні, не використовуючи покарань (або використовуючи їх зовсім по мінімуму), і домагаються таких самих успіхів, як і при «армійському» навчанні. Єдине, можливо, це все буде довше і дорожче для господарів у плані фінансів.

Тобто зрозуміло, так? У першому випадку стоїть завдання навчити за всяку ціну! У другому — навчити, не зламавши психіку і пояснивши господареві підхід до тварини і те, як далі з нею взаємодіяти самостійно.

І тепер міні-екскурс в історію. Був такий знаменитий американський психолог Едвард Лі Торндайк (1874 – 1949). Більшу частину життя займався проблемою поведінки тварин і вивів закон, який свідчить: «Імовірність повторення реакції (у нашому випадку — реакції тварини) за якою слідує підкріплення, зростає».

Ми зараз використовуємо цей закон, виробляючи позитивне підкріплення бажаної поведінки тварин і формуючи потрібну нам поведінку.

І дуже довго він був упевнений, що ймовірність повторення реакції, за якою слідує покарання — знижується. Тобто, якщо карати, то поведінка з часом припинитися. Так само думають усі ті, хто вважає за краще застосовувати покарання, щоб коригувати поведінку тварин.

АЛЕ! Провівши безліч дослідів за свою наукову кар’єру Торндайк, зрештою, дійшов висновку, що ймовірність повторення реакції, за якою слідує покарання, зовсім НЕ знижується! Тобто, покарання нічому не вчить тварину і не змушує її рідше відтворювати небажану поведінку, а лише зупиняє цю поведінку в процесі.

Нагадаю, цей учений помер 1949 року, тобто цей постулат у розвинених країнах застосовують уже 70 років щонайменше!

На жаль, досі багато тренерів працюють на покараннях, вважаючи їх ефективним інструментом, хоча є маса більш гуманних методів, ніж біль і залякування.

Ну а про дресирування і корекцію поведінки кішок, взагалі, почали говорити тільки 10-15 років тому. А до цього їх тільки що і вміли, карати, треба сказати, без великої кількості хороших результатів такого виховання. Тому й думали, що кішки не піддаються дресируванню.

А тепер поговоримо про те, чим же є, по суті, покарання. Покарання — це спосіб або залякати тварину, щоб вона не відтворювала ту чи іншу поведінку, або зупинити її поведінку в конкретний момент часу. А хіба цього ми хочемо під час корекції поведінки?
Зазвичай ми хочемо попрацювати з твариною місяць-другий і забути про її хуліганські витівки. Наприклад, якщо кішка дере дорогий диван, або пісяє на мереживні подушки, то ми хочемо, щоб фахівець прийшов і зробив так, щоб це більше не повторювалося. Причому, бажано, без негативних наслідків для всіх учасників процесу.

Що ж відбувається, якщо ми в корекції поведінки починаємо застосовувати покарання? Наприклад, якщо ми починаємо пшикати в кішку водою, коли вона дере диван, вона в момент отримання струменем води в морду тікає (тобто перестає відтворювати небажану поведінку в конкретний момент часу), потім їй доводиться довго вмиватися, що додає їй фрустрації від того, що сталося. Якщо кішка зі стійкою психікою, то з нею особливо нічого страшного не трапиться, максимум, почне мружитися, побачивши господаря з пульверизатором. Якщо кішка нервова від самого початку, наслідками може стати уникнення господаря, боязнь людей, навіть нав’язливі стани. Але чи зникне назовсім небажана поведінка після місяця застосування пульверизатора? Ні, вона не зникне, оскільки причину її не усунуто. Вона продовжиться, тоді, коли господаря поруч немає. Тобто кішка продовжить дерти диван, поки господар на роботі або спить.

Але ж весь сенс корекції поведінки не в тому, щоб зупиняти дію в конкретний момент часу (тобто днювати і ночувати поруч з диваном з пульверизатором в руках), а в тому, щоб кішка сама не захотіла більше дряпати диван!

Варіант другий. Ви використовували пульверизатор за дряпання дивана і поведінка припинилася через місяць. Ура! Покарання спрацювало? Спрацювало. Кішка тепер боїться підходити до дивана у вашій присутності, і, найімовірніше, знайшла вже, де дерти так, щоб ви не бачили. Тому що її потреба дерти нікуди не поділася, просто вона знайшла, як обійти «гострі кути». Буває так, що господарі потім знаходять подраний, на задній стінці диван або розірваний матрац із нижньої сторони ліжка. Але знаходять не відразу. Чи часто ви відсуваєте диван від стінки? А похвалитися успіхами в такому вихованні пульверизатором в Інтернеті ці господарі встигають досить швидко.

Бувають наслідки ще гірші. Кішка перестає, після використання покарань, дерти, пісяти, скидати речі або що вона там робила. Без рецидивів! Прям допомогло ідеально! Господарі в захваті, портрет пульверизатора на полиці в урочистій рамці, в Інтернеті господар уже настрочив 5 постів і набрав загін «адептів пульверизатора». Здається, ось він, успіх! Але найцікавіше, що починається потім. Оскільки кішка не може здійснювати необхідну їй поведінку зі страху отримати струмінь води в обличчя, та й господаря почала побоюватися, у неї, наприклад, починається інтерстеціальний цистит. Або депресія. Або шерсть починає опадати, як сніг у лютому. На нервовому ґрунті і від неможливості здійснювати природну поведінку, яка покликана знімати фрустрацію.

Господар уже й забув про ті статті, які він написав, уже забув про ту небажану поведінку і вже сидить на ветеринарному форумі з питанням, «які вітаміни давати кішці, щоб не було лисин і шерсть не випадала? А то ці корми, розробка корпорацій, все через них»!

І він навіть не думає, що насправді, нинішній стан кішки це прямий наслідок тих покарань і неможливості для кішки здійснювати свої потреби.

А статті його набирають все більше лайків від «адептів пульверизатора». Адже люди читають статті в Інтернеті, і приймають їх за експертну думку і повторюють методи.

І добре, у кого кішка із залізобетонною психікою і вони з часом зрозуміють, що цей метод просто не працює і все обійдеться без наслідків. А ті, кому пощастило мати кішку — трепетну лань, потім дивуватимуться, і чого це, «все правильно робив, за статтею з інету, а вона раптом ще й сцяти почала скрізь, а не лише дерти»! І, можливо, вони навіть напишуть коментар під цією статтею, що їм не допомогло. Але хто ці коментарі вже буде читати?

Тому, люди, я вас щиро закликаю. Якщо ви використовуєте, все ж таки, покарання у вихованні своїх тварин, то не треба пропагувати це і поширювати на незміцнілі уми. Ваша тварина — ваш вибір, але не вводьте в оману інших людей про користь покарань та їхню ефективність. Ви не знаєте, до яких це призведе наслідків і чим закінчиться для кожної конкретної кішки через рік чи два, можливо, якась кішка через вашу пораду просто загине.

Виховуйте своїх тварин на позитивному підкріпленні та позитиві! Усім добра!

Розбір 2025 року — нові підходи до догляду за тваринами.