Що робити, якщо вкусила або подряпала кішка, яка може бути скаженою / зараженою сказом?

Укус скаженої кішки являє собою смертельну загрозу, яка, проте, не проявляється негайно, а розвивається з часом. Спочатку потерпілий може почуватися нормально, але потім ситуація погіршується стрімко. У разі укусу або подряпини від скаженої кішки або навіть від кішки, у якої є ризик на зараження сказом, необхідно негайно вживати заходів, щоб запобігти розвитку хвороби.

Чи можна заразитися сказом від укусу або подряпини кішки? Вірус сказу знаходиться в мозку і слині інфікованої тварини, і він може потрапити в кров людини через укус. Таким чином, ризик зараження сказом від кішки існує в таких ситуаціях:

• Під час укусу (зокрема через маленьку подряпину іклом).
• Через подряпину, якщо на кігтях кішки був вірус сказу (який міг потрапити туди через слину).
• Вірус сказу може бути присутнім на лапах кішки, якщо вона облизала їх. Інфікування відбудеться, якщо кішка торкалася подряпин або ран на руках чи ногах господаря (або на будь якій частині тіла людини).
• Під час облизування шкіри, на якій є подряпини.

Особливу увагу слід приділити питанню про передачу сказу через подряпину. Домашня кішка, яка заразилася вірусом, може передати його господареві навіть без укусу. Для цього достатньо, щоб кішка полизала руку, на якій є подряпина, можливо, яка навіть не пов’язана з кішкою. Отже, господар може не підозрювати про свій статус носія вірусу, що може призвести до трагічних наслідків.

Однак найчастіше сказ передається від кішки людині саме через укус, особливо якщо кішка перебуває в буйному стані хвороби. Скажений кіт, перебуваючи в агресивному стані, може вкусити кілька людей одночасно, іноді навіть без видимої причини.

Сказ не передається через повітряно-крапельні шляхи або інші рідини в організмі, крім слини. Це хороша новина. Просто гладячи скажену тварину, ви не ризикуєте заразитися.

Коли йдеться про передачу сказу від тварин людині, кішки можуть становити більший ризик, ніж собаки, незважаючи на те, що за статистикою понад 90% випадків зараження людей припадає на укуси собак. Небезпека котів полягає в тому, що якщо домашній кіт виходить на вулицю, то повернення його додому з подряпинами і саднами стає буденним явищем. Часто господарі думають, що їхній вихованець просто «посварився» з іншим котом в районі за територію чи ще щось. Однак, насправді, кіт міг бути укушений скаженою твариною, і тепер він сам стає потенційним джерелом вірусу.

Ознаки сказу після укусу кішки не проявляються негайно і можуть з’явитися тільки в разі, якщо кішка була інфікована. Симптоми зазвичай не проявляються одразу і можуть розвиватися протягом інкубаційного періоду, який у рідкісних випадках може тривати рік, але частіше становить від 1 тижня до 3 місяців після контакту.

Симптоми сказу можуть проявлятися різноманітно. Один із поширених сценаріїв — буйна форма, яку часто асоціюють із цим захворюванням. Типові ознаки сказу в людини при цій формі включають:

• Свербіж і біль у місці укусу, які можуть навіть з’явитися на рані, що вже загоюється.
• Лихоманка.
• Головний біль.
• Загальна слабкість.
• Розлади апетиту і травлення.
• Депресія і тривожність.
• Підвищена чутливість до шуму та яскравого світла.
• Гідрофобія (страх перед водою, утруднене ковтання, іноді спазми глотки / гортані при згадці води).
• Напади збудження та агресії.
• Галюцинації.
• Судоми.
• Надмірне слиновиділення.

Щойно проявилися навіть перші симптоми сказу, врятувати людину практично неможливо. Її поміщають у стаціонар, де проходять її останні дні. Вірус сказу паралізує мозок, і людина помирає, найчастіше через зупинку дихального центру або серця.

Симптоми сказу різноманітні й залежать від його форми. Сказ має три основні форми: буйну, паралітичну та атипову. Буйну форму зазвичай легко діагностують, але паралітична форма, яка трапляється в майже 30% випадків, часто залишається недіагностованою, не кажучи вже про атипову форму. Проблема полягає в тому, що не існує специфічних тестів для діагностики сказу в людини до прояву симптомів. Діагноз ставиться на основі клінічних ознак і подальших досліджень, але коли симптоми або не виражені, або атипові, лікарі можуть не підозрювати наявність сказу, а отже, не проводити відповідне тестування. Цей аспект можна проілюструвати таким випадком.

Жінка вирушила на відпочинок до Непалу, де її вкусило миле маленьке цуценя. Спочатку вона не надала цьому великого значення, але після повернення до Ірландії, вона звернулася до лікаря через сильне запалення на місці укусу. Лікар призначив їй мазь, яка допомогла залікувати рану. Однак через 1,5 року, вже перебуваючи в Латвії, жінка потрапила в лікарню з діагнозом «защемлення сідничного нерва», оскільки її симптоми нагадували це захворювання. У неї почалися напади задухи, побачивши воду або спробувавши ковтнути слину, що свідчило про водобоязнь. У цей момент хвора сама запідозрила наявність сказу, проте лікарі вирішили, що в неї проявляються істеричні симптоми. Пацієнтку перевели в психоневрологічну лікарню. Там поставили інший діагноз — гострий психоз. Незабаром жінка пішла з життя через набряк легенів. Посмертний діагноз підтвердив наявність сказу.

Подібні ситуації відбуваються через недостатню інформованість медичних фахівців про цю хворобу і через відсутність пильності, особливо в регіонах, де сказ практично не зустрічається, як у Європі. У країнах СНД, Азії, Африки, де ситуація зі сказом більш несприятлива, медична діагностика зазвичай більш обачна.

Якщо допомогу потерпілому не надано своєчасно і вже проявилися симптоми сказу, то смертність становить 99%, що означає, що майже всі хворі гинуть. Сказ — смертельне захворювання, і не існує методів лікування. Єдине, що можна зробити, — це запобігати його появі через профілактику.

Однак, згідно зі статистикою, у країнах СНД 65% людей, які отримали укуси дикими або домашніми тваринами, взагалі не звертаються по медичну допомогу. Ще 22% звертаються, але відмовляються від вакцинації. Додаткові 9% переривають курс вакцинації з невідомих причин. З цього випливає, що відповідальність за можливий розвиток сказу та подальшу загибель лежить на самих постраждалих. Навіть у разі укусів у небезпечних місцях, як-от обличчя та голова, розпочавши вакцинацію протягом кількох годин, можна запобігти розвитку сказу.

Профілактика може бути припинена тільки в тому разі, якщо лабораторні дослідження тварини, яка вкусила людину, підтверджують відсутність сказу, або якщо домашні собаки та кішки залишаються здоровими впродовж понад 10 днів карантину, як повідомляє Всесвітня організація охорони здоров’я. Не можна переривати профілактику за власним бажанням.

Профілактика до укусу

Профілактика сказу може бути проведена як до, так і після укусу. До укусу вона рекомендується людям, які перебувають у групах ризику, включно з:

• Ветеринари.
• Сільськогосподарські працівники.
• Мисливці.
• Захисники тварин, які контактують з бездомними тваринами.
• Співробітники притулків для тварин і зоопарків.
• Мандрівники, які відвідують регіони з високою захворюваністю на сказ.
• Люди, які працюють із вірусом сказу в лабораторіях.

Для представників цих груп проводять вакцинацію, яка покликана запобігти можливому потраплянню вірусу сказу в кров.

Якщо ви не входите до групи ризику, профілактичні щеплення до укусу не потрібні. Проте це не означає, що можна ігнорувати ризики, навіть у великих містах, де здається, що дикі тварини практично відсутні. Ризик зараження сказом існує, навіть у таких умовах.

Отже, яким чином можна уникнути зараження сказом з огляду на способи передачі цієї небезпечної хвороби від тварин до людини та які можливі джерела зараження?

• Вакцинувати домашніх собак обов’язково, оскільки вони виходять на вулицю і можуть контактувати з іншими тваринами. Котів вакцинувати не завжди необхідно, особливо якщо вони проживають виключно у квартирі та не мають контакту з іншими тваринами. Однак, якщо у вас є собака в будинку, то кішку, яка проживає разом із нею, також слід вакцинувати.
• Якщо ваша кішка потрапляє в групу ризику, наприклад, виходить на вулицю, проживає в приватному будинку або сільській місцевості, контактує з гризунами або існує загроза наявності кажанів у будинку, то таку кішку необхідно вакцинувати щорічно.
• З огляду на способи передачі сказу, намагайтеся виключити можливість контакту з дикими тваринами.
• Пам’ятайте, що зараження сказом можливе через подряпини, тому уникайте ситуацій, коли чужі кішки можуть пошкодити вашу шкіру. Не грайтеся і не спілкуйтеся з невідомими вам кішками, навіть якщо вони живуть поруч із вашим будинком. Наприклад, іноді люди намагаються погодувати або погладити диких кошенят і можуть бути вкушені. Хоча не обов’язково, що ці кошенята хворі на сказ, але існує ризик, тому в таких ситуаціях може знадобитися профілактика. Підгодовування котів під під’їздом, хоч і добра справа, не вимагає фізичного контакту — просто залиште їжу і підіть.

Важливо пам’ятати, що сказ — завжди смертельне захворювання, і не існує методів лікування. Якщо людина заразилася, вона приречена на смерть. Тому простіше і важливіше проводити профілактику і запобігати розвитку цієї небезпечної хвороби. І не забувайте, що в країнах Азії, Африки та СНД ситуація зі сказом неблагополучна, тому залишайтеся пильними.

Замість висновку

Ми розглянули з вами основні аспекти, пов’язані зі сказом, його небезпекою, способами передачі, профілактикою та запобіжними заходами. Як бачимо, сказ — смертельне захворювання, і лікування не існує, тому запобігання зараженню та вакцинація домашніх тварин відіграють вирішальну роль у збереженні здоров’я людини. Важливо дотримуватися запобіжних заходів під час контакту з дикими тваринами та незнайомими кішками. Раннє звернення за медичною допомогою після укусу або подряпини тварини може врятувати життя людини. Загалом знання способів зараження та профілактичних заходів допоможе уникнути небезпеки сказу та його наслідків. Бережіть себе, рідних і братів менших!

Найпоширеніші запитання та відповіді на тему: Як діяти, якщо вкусила або подряпала кішка, яка може зараженою сказом?

Головні відкриття у догляді за улюбленцями 2025 року.