Пухнасті музи. Улюблені вихованці знаменитих поетів.

Починаючи з 1999 року 21 березня літературна громадськість та просто любителі творчості святкують Всесвітній День поезії. У багатьох з нас є улюблені вірші, улюблені автори і навіть цілі епохи, яким ми віддаємо перевагу. Про самих поетів ми, як правило, знаємо не так багато: роки життя, загальні деталі з біографії, етапи творчості, імена родичів і коханих. А поети, між іншим, захоплювалися не лише літературою та любили не лише її. Любили вони ще й тварин, заводили вихованців і трепетно ​​дбали про них. Сьогодні ми розповімо про пухнастих (і не дуже пухнастих) вихованців знаменитих поетів. Може, дізнавшись про домашнє звірятко відомого автора, ви відкриєте нові деталі у його творчості?

Володимир Маяковський та французький бульдог Булька.

Головний футурист ХХ століття любив подорожувати і Лілю Брік. Два цих кохання стали причиною того, що з поїздок Маяковський постійно привозив своїй подрузі подарунки та сувеніри: одяг, прикраси, парфуми та навіть новенький автомобіль. А одного разу Володимир повернувся із Франції з найпопулярнішим серед багатих людей аксесуаром — французьким бульдогом.

Але поет дуже любив собак, тому до вихованця ставився як до члена сім’ї, а не як до способу демонстрації свого добробуту. Маяковський брав Бульку з собою на всі поїздки. Лілі Брік собачка теж припала до душі, тому вона сприймала бульдожку як їхню з Володимиром загального вихованця.

Раз у раз письменнику доводилося прилаштовувати щенят свого собаки по знайомих, а сам собака прожив з поетом аж до самої його смерті. За спогадами сучасників, в останній день життя поета, коли той уже лежав на смертному одрі, Булька в кутку кімнати доглядала новонароджених цуценят.

Вальтер Скотт та його собаки.

Багатьом шотландський письменник знайомий насамперед як романіст, але насправді починав він свій творчий шлях саме з поезії та продовжував писати вірші протягом усього життя. Так само — протягом усього життя — Скотт любив собак. У його будинку жили улюбленці різних порід: такси, лягаві, тер’єри, хорти. Чотириногі друзі були вхожі в будь-який куточок будинку, навіть у бібліотеку та кабінет письменника. А один із його чотирилапих улюбленців, бультер’єр Кемп, до своєї глибокої старості був вірним супутником Скотта на прогулянках. Письменник любив підніматися по скелях, тренуючи таким чином м’язи та суглоби пальців, і під час таких «підйомів» Кемп завжди був поруч, допомагаючи господареві вибрати найбільш зручний шлях для підйому.

В одному зі своїх листів, датованому 1822 роком, Вальтер Скотт міркував: «Я часом розмірковую, чому у собак таке коротке життя, і мені чомусь здається, що Творець зробив його такою зі співчуття до людини; тому що, якщо ми так страждаємо, втрачаючи собаку, з якою прожили разом 10 або 12 років, то що тоді було б з нами, проживи вона вдвічі більше за це?».

На багатьох картинах Вальтера Скотта зображено зі своїми псами. А в Едінбурзі, біля входу в його будинок, можна побачити пам’ятник, що зафіксував письменника з улюбленим собакою Майдою.

Йосип Бродський і віддана любов до котів.

На відміну від Вальтера Скотта Бродський був затятим кошатником. Пухнасті вихованці жили у поета як на батьківщині, так і в Сполучених Штатах. У спілкуванні поет часто використовував різні котячі звуки висловлювання своїх почуттів: мур-мур, мяу. Коти супроводжували письменника протягом майже всього життя. У Ленінграді жили кіт Самсон і Кішка У Білих Чоботи, а в Нью-Йорку жив великий рудий кіт, якого Бродський так і назвав Біг Ред. Взагалі до рудих котів у Йосипа Олександровича було особливо трепетне ставлення. Він і себе часто малював у образі рудого кота. Власний гіркий життєвий досвід змушував співпереживати всім позбавленим рідного даху над головою звіряткам. Після імміграції психологічне та фізичне здоров’я поета погіршувалося, з 1964 по 1994 роки Бродський переніс 4 інфаркти. Значну частину американського життя Бродський провів на самоті, коли єдиним членом його сім’ї був улюблений кіт на ім’я Міссісіпі. З вуст у вуста продовжує переходити байка про те, що ознакою особливої ​​прихильності письменника до гостя могла стати пропозиція розбудити для гостя кота.

Лорд Байрон та ручний ведмідь.

Один із найзнаменитіших англійських поетів шалено любив тварин. З ним жив пес породи ньюфаундленд Ботсвайн на прізвисько Боцман. Великих розмірів пес був настільки улюбленим, що Байрон усіма силами намагався отримати дозвіл на проживання разом із собакою у Кембриджі. Отримавши рішучу відмову, ексцентричний письменник вирішив привезти до університетського гуртожитку… ведмедя. Так, саме ведмедя. Так, прямо до університету. Коли Байрона почали звітувати за цю дивну витівку, він незворушним тоном попросив показати йому правило, за яким на територію Кембриджу заборонено заводити ведмедя. Жодних подібних правил у статуті не знайшлося, і керівництву довелося погодитись із законністю перебування ведмедя в університеті. А Боцман, за якого таким хитрим способом «помстився» поет, після своєї смерті був удостоєний величезного пам’ятника з зворушливою епітафією, написаною Байроном.

Шарль Бодлер та тарантул.

Французький символіст Шарль Бодлер, який мав імідж похмурого та епатажного поета, вирішив, що найкраща домашня тварина — це тарантул. Свого тарантула Бодлер тримав у банці на підвіконні, щоб той міг бачити вулицю. Якщо знати про це, рядки «і павуки, бридкі та волохаті, протягнуть аж у мозок ниточки» з Бодлерового вірша «Сплін» звучатимуть по-новому.

Марина Цвєтаєва та її улюблені коти.

Не менше за Йосипа Бродського любила котів Марина Цвєтаєва. Невеликі замальовки про пухнастих улюбленців можна знайти в її щоденниках: «Ми знову і знову оббігаємо будинок, злітаємо на антресолі, на наші сходи — колись ми побачимо її? Чорний Васька, скуйовджений від обіймів, теж, як і ми, в дорожній лихоманці. Весь багаж обнюхав їм поштучно. Кіт проводжає речі в інші краї та будинки… Сирітливо сидить на товстому солом’яному заду ганчірковий кіт з давно затертою мордою, — давній улюблений кіт. Йому не дозволили їхати». На час від’їзду Марина залишила Ваську під опікою батькові. Близький друг сім’ї згадував, що в кожному листі, чи не в першому рядку, вона цікавилася здоров’ям свого вихованця. Пухнасті вихованці довгі роки були втіхою поетеси з нелегкою долею, їм вона присвячувала вірші та повні захоплення замітки у щоденнику: «Сірий пухнастий димчастий зеленоокий кіт розвалився на моєму письмовому столі. Кричу: «Сергійко, йди сюди, подивися, як Атос спить!» Величезний кіт лежить на спині, трохи вивернувшись, лапи — догори, насолоджуючись сном, як тільки кішки вміють. Відчужено… Самовіддано…»

Турбота, любов і хвостики — наші тренди 2025.