Вірусний імунодефіцит кішок (ВІК, FIV), або вірус імунодефіциту котів — це інфекційне захворювання, що викликається вірусом, подібним до вірусу імунодефіциту людини, і призводить до розвитку синдрому набутого імунодефіциту. Вірусний імунодефіцит кішок є поширеним захворюванням, особливо в популяціях кішок, які не є домашніми.

Класифікація

Вірусний імунодефіцит кішок є хронічним захворюванням, перебіг якого поділяється на фази — первинну, безсимптомну та стадію імунодефіциту (термінальну).

Етіологія

Вірусний імунодефіцит кішок викликається Т-лімфотропним (що вражає Т-лімфоцити — клітини імунної системи) вірусом. Передача його здійснюється в основному через слину тварин-вірусоносіїв (у тому числі і клінічно здорових), в якій міститься велика кількість вірусу. Це може відбуватися під час укусів (з цієї причини частіше захворювання спостерігається у самців, бійки серед яких не є рідкістю), взаємного грумінгу. Також можлива вертикальна передача вірусу від матері до потомства, але цей спосіб не відіграє великої ролі у поширенні захворювання. Передача через предмети, одяг малоймовірна, оскільки вірус є нестійким.

Безпосередньою причиною появів симптомів є вплив вірусу на клітини імунної системи та розвиток імунодефіциту. Імунна система стає не здатною забезпечувати адекватний захист організму від бактеріальних, вірусних, грибкових інфекцій (а також від захворювань, що викликаються найпростішими), внаслідок чого інфекційні та інвазійні агенти можуть безперешкодно впливати, викликаючи різні захворювання. Також вірус імунодефіциту може чинити прямий вплив на органи та тканини організму, наприклад, на нервову систему, викликаючи прояв неврологічних симптомів.

Лікування та профілактика

Лікування

Лікування кішок з вірусним імунодефіцитом ґрунтується на застосуванні препаратів залежно від присутніх захворювань. Зазвичай призначається антибактеріальна терапія, оскільки у більшості кішок є ознаки розвитку вторинної бактеріальної інфекції (піодерма, цистит, гінгівіт / стоматит). Також, хоч як парадоксально, іноді виправдано застосування кортикостероїдів (особливо при яскраво виражених симптомах гінгівіту). Для зняття інтоксикації, якщо вона присутня, а також підтримання нормального гідратаційного статусу тварини, призначається інфузійна терапія — внутрішньовенне краплинне введення сольових розчинів, а також препаратів для парентерального харчування, якщо кішка не їсть самостійно, а постановка зонда є неможливою.

При зниженні маси тіла можна виправдати призначення анаболічних стероїдів. Сильна лейкопенія (зниження кількості лейкоцитів) є показанням до гемотрансфузії — переливання крові. Всім тваринам із вірусним імунодефіцитом потрібна висококалорійна збалансована за складом їжа, за необхідності проводиться призначення вітамінних добавок. Умови утримання кішок повинні бути максимально хорошими / задовільними, не можна допускати переохолодження або перегріву тварин, знаходження їх у запиленому непровітрюваному приміщенні.

Також необхідно намагатися не допускати контактів заражених кішок, які мешкають вдома, з вуличними тваринами — для зниження ризику інфікування будь-якими іншими інфекціями, оскільки тварини з ВІК (вірусний імунодефіцит котів) є надзвичайно сприйнятливими до інфікування, а також з метою недопущення інфікування інших кішок вірусним імунодефіцитом. Причому необхідно відзначити, що тварини, що / які живуть разом з хворою кішкою, можуть залишатися здоровими, будучи несприйнятливими до вірусу, особливо, якщо між цими кішками і кішкою-вірусоносієм не трапляється бійок (тобто виключені укуси).

Профілактика

Профілактика вірусного імунодефіциту полягає у недопущенні контактів і, тим більше, бійки домашньої кішки з вуличними, серед яких набагато більше кішок-вірусоносіїв. Вакцину проти ВІК не розроблено.

Діагностика

Діагностика вірусного імунодефіциту кішок проводиться за допомогою спеціальних досліджень — ІФА або ПЛР, які дозволяють поставити точний діагноз. Крім цього, необхідні стандартні лабораторні аналізи — загальний та біохімічний, а також аналіз сечі. Зміни, що виявляються при вірусному імунодефіциті в клінічному (загальному) аналізі крові, можуть бути представлені лейкоцитозом, нейтрофілією, базофілією, еозинофілією, моноцитозом, лімфоцитозом (рідко), лейкопенією, лімфопенією (часто).

Також визначається анемія. У біохімічному аналізі основні відхилення пов’язані із вмістом білків — як правило, спостерігається гіперпротеїнемія, спричинена гіпергаммаглобулінемією, можлива гіпоальбумінемія. Зміни цих та інших показників можуть змінюватись в залежності від того, які захворювання отримали розвиток на тлі імунодефіциту, викликаного вірусом.

Симптоми

Симптоми вірусного імунодефіциту котів залежать від стадії захворювання. На первинній стадії зазвичай спостерігається гіпертермія — підвищення температури тіла, і навіть лімфаденопатія — двостороннє збільшення лімфатичних вузлів. Ці симптоми виникають через 1-2 місяці після інфікування тварини і, як правило, через деякий час проходять — з переходом захворювання на безсимптомну стадію. Потім довгий час тварина виглядає клінічно здоровою — це можуть бути і місяці, і роки, залежно від імунного статусу тварини, а також вірулентності штаму і кількості вірусу, що надійшов при інфікуванні в організм.

При наступі стадії імунодефіциту можлива поява різних симптомів, пов’язаних із виникненням вторинних бактеріальних та інших видів інфекцій. Одними з найчастіше фіксованих патологій є гінгівіт і стоматит — запалення слизової оболонки ротової порожнини, при якому виникає почервоніння, виразка та болючість, внаслідок чого тварина неохоче їсть корм (супроводжують зниження апетиту і, як наслідок цього, зниження маси тіла). Також спостерігаються симптоми хронічних інфекцій сечовивідних шляхів — циститу та уретриту — утруднене та хворобливе сечовипускання, виділення сечі малими порціями та, іноді, з кров’ю. У кішок із синдромом імунодефіциту часто діагностують і різні шкірні захворювання — бактеріальні інфекції (піодерма), грибкові (мікроспорія) та паразитарні (демодекоз, що у кішок з нормально функціонуючої імунної системою зустрічається дуже рідко). Симптоми їх різні — почервоніння шкіри, алопеції (облисіння), утворення папул та пустул, свербіж та інші.

Нерідко з’являються симптоми ураження верхніх дихальних шляхів, пов’язаних з вірусною та / або бактеріальною інфекцією (часто діагностують ринотрахеїт — герпесвірусну інфекцію, каліцівіроз, хламідіоз). До них відносяться виділення з очей та носа (хронічний риніт у кішок, інфікованих вірусом імунодефіциту зустрічається особливо часто), чхання, кашель.

Часто розвиваються і симптоми ураження шлунково-кишкового тракту, такі як діарея та, рідше, блювання. Можливе збільшення лімфовузлів. У деяких кішок проявляються клінічні ознаки ураження нервової системи, такі як порушення координації рухів, судоми (іноді аж до епілептичного статусу), парези та паралічі як тазових, так і грудних кінцівок. Злоякісні новоутворення у кішок із вірусним імунодефіцитом також реєструються частіше, ніж у кішок без нього. Може розвинутись і ниркова недостатність із симптомами уремічної інтоксикації організму — блюванням, судомами та комою у термінальній стадії.

Також у більшості кішок з імунодефіцитом, спричиненим ВІК, спостерігаються і неспецифічні симптоми — погіршення чи відсутність апетиту, зниження маси тіла, пригнічення різного ступеня виразності.

Домашні улюбленці у 2025: натхнення кожного дня.