Перитоніт — це запалення очеревини, яке виникає при проникненні інфекції або дратівливих речовин у черевну порожнину.

Класифікація

Перитоніт може бути гострим або хронічним, первинним або вторинним, асептичним або септичним, локальним або генералізованим.

Етіологія

Первинний перитоніт виникає у кішок внаслідок виникнення такого захворювання як інфекційний перитоніт кішок (правильніше в даному випадку назва «асцит»). Збудником його є коронавірус, який, ймовірно, мутує і викликає згодом вірусний перитоніт, етіологія якого нині ще недостатньо вивчена.

Вторинний перитоніт може виникнути через перехід запального процесу з різних органів черевної порожнини на очеревину, а також внаслідок їхньої перфорації або розриву. Прикладами такої ситуації можуть бути розрив шлунка через його заворот і гостре розширення, прорив кишечника сторонніми тілами, розрив матки, в якій йде гострий запальний процес (піометра). Нерідко буває і післяопераційний перитоніт, наприклад, через розходження швів, накладених на стінки порожнистих органів, а також у разі наявності в черевній порожнині сторонніх предметів. Злоякісні новоутворення також у деяких випадках призводять до запального процесу в черевній порожнині, як і абсцеси підшлункової залози та печінки.

Поранення, у тому числі ножові та вогнепальні, — ще одна причина розвитку гострого перитоніту, який у всіх випадках є септичним. Асептичний перитоніт може розвиватися у разі потрапляння в черевну порожнину жовчі (при розриві жовчовивідних проток), сечі (при розриві сечового міхура), ферментів підшлункової залози (при гострому панкреатиті або травмі підшлункової залози).

Лікування та профілактика

Лікування

При інфекційному перитоніті кішок, лікування є більшою мірою симптоматичним, але прогноз залишається несприятливим (нині використовуються такі препарати, як преднізолон та антибіотики широкого спектра дії, для запобігання розвитку вторинної бактеріальної інфекції).

Вторинний перитоніт завжди вимагає проведення хірургічного втручання у найближчі терміни для усунення причини запалення та запобігання розвитку шокового стану. Під час операції виконується відновлення цілісності всіх анатомічних утворень, а також рясне промивання та встановлення дренажу (не завжди) у черевній порожнині. В якості лікарської терапії необхідне застосування плазмозамінних розчинів (а також інших колоїдних та кристалоїдних розчинів) та призначення антибіотиків широкого спектра дії.

Профілактика

Профілактика перитоніту полягає у правильному вмісті / утриманні та харчуванні тварини, а також у своєчасній діагностиці всіх станів, які теоретично мають можливість спричинити запалення очеревини.

Діагностика

Для діагностики цього захворювання, необхідно отримати данні анамнезу, провести загальний клінічний огляд, рентгенографічне та ультразвукове дослідження (які дозволяють виключити ті диференціальні діагнози, симптоми яких можуть бути схожі на симптоми перитоніту — кишкову непрохідність, піометр та інші). Лабораторна діагностика також у разі підозри на перитоніт, становлять велику цінність. Ветеринарному лікарю необхідно взяти кров для проведення загального аналізу крові (важливими показниками, які змінюються при перитоніті, є гематокрит, кількість лейкоцитів, швидкість осідання еритроцитів), а також провести лапароцентез для отримання рідини та визначення в ній таких показників як вміст білка, загальна щільність, кількість клітин. Також потрібне бактеріологічне дослідження рідини, яке може підтвердити діагноз перитоніту.

Симптоми

Симптоми перитоніту (особливо гострого розлитого — генералізованого) добре помітні. Внаслідок надходження токсинів у кров розвивається інтоксикація (а в деяких випадках і токсичний шок). Характерними ознаками є блювання, гіпертермія — підвищення температури, анорексія — відмова від їжі, сильна хворобливість і пригнічення. Також відбуваються порушення у роботі кишечника (від діареї до запору). У разі гострого перебігу процесу, спостерігаються і клінічні ознаки серцево-судинної та дихальної недостатності — поверхневий ниткоподібний пульс, аритмія, ціаноз, задишка.

Але необхідно мати на увазі, що у інфекційного перитоніту у кішок, клінічна картина дещо відрізняється — може спостерігатися лише збільшення черевної порожнини внаслідок накопичення в ній випітної рідини, пригнічення та анорексія з кахексією (втратою маси тіла).

При підтіканні жовчі (що може відбуватися при невеликому пошкодженні стінки жовчної протоки) симптоми можуть бути не так яскраво виражені, оскільки перитоніт, який розвивається внаслідок цього процесу, є стерильним — асептичним. При розриві сечового міхура досить швидко може наступити летальний кінець, якщо екстрене хірургічне втручання не буде проведено вчасно, і цілісність сечового міхура не буде відновлена.

Поведінкові особливості тварин у 2025 — досвід експертів.