Езофагіт — це захворювання, яке характеризується запаленням слизової оболонки стравоходу. Зустрічається як у собак, так і у кішок.

Класифікація

Езофагіт буває гострим та хронічним, катаральним та виразковим, первинним та вторинним. Залежно від причини виникнення розрізняють травматичний езофагіт та езофагіт внаслідок опіку (хімічного або термічного), застійний езофагіт та рефлюкс-езофагіт. За ступенем поширення езофагіт може бути локальним, що зачіпає невелику ділянку слизової оболонки, і дифузним, що характеризується запальним процесом слизової оболонки всього стравоходу.

Етіологія

Причин виникнення езофагіту у собак та котів кілька. Однією з них є опік слизової оболонки стравоходу внаслідок впливу на неї різних хімічних сполук чи високої температури. Він може спостерігатися при злизуванні або поїданні отруйних речовин або вживанні гарячого корму. Також однією з причин гострого езофагіту є проникнення сторонніх тіл у стравохід. Як правило, ними є гострі кістки, голки та інші предмети.

Застійний езофагіт виникає за наявності такої патології як ахалазія кардії. При цьому стані утруднена евакуація харчових мас із стравоходу в шлунок, внаслідок чого відбувається їхня тривала затримка в області стравоходу, і виникає запальний процес слизової оболонки.

Але незважаючи на те, що причин езофагіту досить багато, однією з найважливіших є рефлюкс (закид) кислого вмісту шлунка та дванадцятипалої кишки в стравохід, що викликає так званий рефлюкс-езофагіт. Гастроезофагеальний рефлюкс може спостерігатися після проведення будь-яких процедур або хірургічних операцій із застосуванням засобів для загальної анестезії (багато препаратів, які використовуються для наркозу, викликають дискоординацію роботи сфінктера, розташованого між стравоходом та шлунком), а також при захворюваннях, які супроводжуються регулярним блюванням. Крім перерахованих вище причин, у кішок можливе виникнення езофагіту внаслідок ускладнення перебігу каліцівірусної інфекції.

Лікування та профілактика

Лікування

У більшості випадків проводиться лікарська терапія, яка включає кілька компонентів. Для контролю виникнення вторинної бактеріальної інфекції потрібне використання антибіотиків, тривалість лікування якими має визначатися ветеринарним лікарем. При рефлюкс-езофагіті можливе застосування антацидних препаратів, які повинні даватися з інтервалом у 3-6 годин. Також часто призначається церукал, що зменшує інтенсивність викидів вмісту шлунка до дистальних відділів стравоходу (замість нього може бути використаний циметидин).

При сильних болях, викликаних езофагітом, що виник через попадання в стравохід будь-якого стороннього тіла, допускається використання знеболювальних препаратів (призначаються виключно ветлікарем!). Також при гострому запаленні слизових оболонок може виявитися необхідним забезпечення харчування через гастростому, минаючи стравохід. В інших випадках потрібно забезпечити годування рідкою їжею оптимальної температури для того, щоб виключити подразнення стінок стравоходу на час проведення лікування до одужання.

Крім консервативної (лікарської) терапії іноді потрібне проведення хірургічного втручання, яке має здійснюватися у ветеринарній клініці з наступним поміщенням тварини до стаціонару для спостереження за її (тварини) станом. Як правило, це відбувається в тих випадках, коли езофагіт викликається ахалазією кардії або будь-якими вродженими анатомічними або фізіологічними порушеннями, які впливають на роботу сфінктера, і супроводжується сильним розширенням стравоходу через неможливість просування харчових мас у шлунок.

Профілактика

Для профілактики виникнення езофагіту необхідно ретельно стежити за тим, щоб ніякі хімічні речовини, які подразнюють слизову оболонку, не знаходилися в місцях, доступних для тварини. Також важливим є годування їжею прийнятної температури — не слід давати м’ясо з морозильної камери або навпаки, занадто гарячий корм. Ще одним обов’язковим для дотримання правилом є заборона на згодовування кісток тваринам, як кішкам, так і собакам, та зберігання різних дрібних гострих предметів — рибальських гачків, швейних голок, шпильок — тільки там, де вони будуть недоступні для тварин.

Діагностика

Для того щоб діагностувати езофагіт, крім загального огляду та обліку даних анамнезу, які є дуже важливими (потрібно з’ясувати, чи не могло бути контакту з побутовою хімією або ж вживання гарячого корму та пиття), необхідно проведення ендоскопії та рентгенологічного дослідження, а також, у деяких випадках, біопсії слизової оболонки стравоходу.

Симптоми

Симптоматично езофагіт проявляється постійною відрижкою, дисфагією (утрудненням ковтання) та гіперсалівацією (підвищеним слиновиділенням). Також може спостерігатися блювання. Якщо причиною езофагіту служить стороннє тіло, можуть мати місце і більш гострі клінічні ознаки — сильне занепокоєння, яке супроводжується частими ковтальними рухами, та явна болючість у ділянці стравоходу. 

Сучасні підходи до виховання домашніх улюбленців у 2025.