Демодекоз — це захворювання, яке викликається підвищеною кількістю кліщів-демодексів, що є поширеним у собак і вкрай рідким у кішок.

Класифікація

Розрізняють локалізований і генералізований демодекоз, останній з яких може бути ювенільним або виявлятися у тварин середнього та старшого віку. Також демодекоз поділяють на фолікулярний, який найчастіше зустрічається і характерний для собак, і поверхневий. Ці види демодекозу викликають різні види кліщів-демодексів (фолікулярний демодекоз викликається Demodex canis і Demodex cati — у собак та котів, відповідно, а поверхневий демодекоз — Demodex cornei (не завжди) та Demodex gatoi — також, у собак та котів, відповідно).

Етіологія

Причиною захворювання є надмірне розмноження кліщів Demodex canis (у собак) або інших кліщів-демодексів. У нормі невелика їх кількість постійно перебуває на шкірі більшості, а можливо, і всіх тварин, а чисельність їх успішно контролюється імунною системою, що не дає розвиватися захворюванню. Однак, як тільки рівень їх розмноження з різних причин виходить з-під контролю імунної системи (особливо важливий Т-клітинний імунітет), чисельність демодексів збільшується, що спричиняє появу клінічних ознак демодекозу. 

У багатьох випадках безпосередня причина зниження імунітету і, відповідно, причина демодекозу залишається невстановленою, що впливає на ефективність лікування та погіршує прогноз захворювання, збільшуючи рівень рецидивування через неможливість здійснення імунної системи контролю за чисельністю кліщів. В інших випадках пошук причини імунодефіциту проходить успішно — найбільш часто в якості етіологічних факторів виявляють ендокринопатії (гіперадренокортицизм — надмірний синтез глюкокортикоїдів корою надниркових залоз, гіпотиреоз), застосування лікарських препаратів, що надають імуносупресивну дію — в тому числі, кортико.

Наявність в організмі злоякісних новоутворень також впливає на рівень імунітету, імунодефіцит розвивається і за цукровому діабеті. У кішок велику роль у зниженні рівня імунітету відіграють вірусні інфекції, такі як вірусний імунодефіцит кішок (ВІК) і вірусний лейкоз кішок (ВЛК).

Важливо відзначити, що демодекоз є незаразним захворюванням (належить до Demodex canis), тобто, передачі його від однієї тварини до іншої не відбувається (кліщі передаватися можуть, але поява клінічних ознак демодекозу ніяк не пов’язана з контактуванням здорових тварин з хворими, так як у кожної тварини на шкірі присутні «свої» демодекси, які передаються від матері потомству в перші кілька днів після народження тварин).

Наявність механізмів успадкування факторів, що забезпечують схильність до ювенільного демодекозу, пояснює той факт, що існують породи собак, у яких він реєструється найчастіше. До таких належать, наприклад, китайська шар-пей, вест хайленд уайт тер’єр, німецька вівчарка, англійський бульдог та інші.

Лікування та профілактика

Лікування

Локалізований демодекоз не потребує лікування і зазвичай закінчується одужанням протягом 8-12 тижнів. Однак, можливий його перехід у генералізовану форму. Лікування генералізованої форми демодекозу являє собою складність через його тривалість (зазвичай до 3-8 місяців і довше). Основними методами лікування є призначення івермектину (перорально чи парентерально) або зовнішні обробки з використанням амітразу.

Івермектин призначається на тривалий термін строго / суворо за масою тіла тварини та застосовується під контролем ветеринарного лікаря (можливі побічні ефекти). Препарат дається щодня — один раз на день із кормом. Можливе і призначення в ін’єкціях, проте через тривалість лікування та необхідність у цьому випадку щоденного введення івермектину цей метод використовується рідко. Необхідно зауважити, що івермектин випускається під різними назвами, у тому числі як івомек, баймек, івермек, причому призначення останнього може проводитися тільки в ін’єкційній формі (містить вітамін Е).

Крім івермектину може використовуватися дорамектин, що випускається під торговою назвою дектомакс. Його застосування полегшує для власника лікування тварини, оскільки зважаючи на більш тривалу її дії, немає необхідності в щоденному перорпальному або парентеральному введенні (схема лікування визначається ветеринарним лікарем).

Важливо: івермектин та його аналоги протипоказані собакам порід коллі, шелті, бобтейл, їхнім помісям та деяким іншим. Застосовувати ці препарати можна лише після проведення спеціального тесту на наявність дефекту MDR1-гену та отримання негативного результату, що у більшості випадків є неможливим. Собакам цих порід можна призначати мілбеміцин або зовнішні обробки амітразом.

Амітраз (амітраза, амітан) використовується як засіб для боротьби з демодекозом з меншою частотою, а також і ефективністю, ніж івермактин і дорамектин. Обробки тварини проводяться один раз на тиждень приготованим у певній концентрації розчином. Перед цим тварина повинна бути коротко підстрижена та вимита спеціальним шампунем. Обробку слід проводити в кімнаті, що провітрюється (людина, яка її проводить, повинна використовувати ватно-марлеву пов’язку), не допускаючи попадання розчину на шкіру і слизові оболонки (слід використовувати закритий одяг і рукавички). Зважаючи на складність правильного проведення обробки тварини для власника, а також через більш високу ефективність івермектину та дорамектину, у більшості випадків проводиться саме лікарська терапія — щоденний пероральний прийом одного з цих препаратів. Лікування може бути припинено лише після дворазового «негативного» зіскрібка (і навіть у цьому випадку, як правило, не відразу). Важливо: собаки з генералізованим ювенільним демодекозом мають бути виключені з розведення, у тому числі й у разі одужання!

Лікування поверхневого демодекозу у котів рекомендується проводити за допомогою препарату сірчистого вапна (лайм-сульфур). Крім лікування демодекозу важливо проводити і терапію захворювання, що викликало імунодефіцит, якщо воно виявлено, тому що в іншому випадку (при демодекозі дорослих тварин) дуже великий ризик неодноразового рецидивування хвороби.

Профілактика

Профілактикою ювенільного демодекозу може бути тільки повне виключення з розведення тварин з цією формою захворювання, навіть після клінічного одужання. Для профілактики генералізованого демодекозу дорослих тварин необхідно попереджати, а у разі потреби, своєчасно діагностувати та лікувати захворювання, які викликають імунодефіцит, що схиляє до розвитку демодекозу.

Діагностика

Діагностика демодекозу полягає в отриманні даних анамнезу, проведенні загального огляду та лабораторних досліджень. При розвитку генералізованого демодекозу у дорослої тварини в анамнезі можуть бути відомості про діагностовані раніше захворювання, що впливають на імунний статус тварини, або про симптоми, які передбачають наявність будь-якого з цих захворювань. Під час діагностики демодекозу у молодої тварини важливо враховувати її вік і породу, а також, якщо це можливо, отримати відомості про наявність захворювання у матері та однопомітників.

Основним дослідженням, що дозволяє встановити діагноз, є взяття глибоких і поверхневих (для виявлення D.cornei і D.gatoi) зіскрібків з подальшим їх мікроскопуванням. Це дозволяє виявити кліщів та оцінити їх кількість, оскільки наявність одиничних особин не говорить про захворювання.

Крім діагностики демодекозу при його генералізованій неювенільній формі ветеринарному фахівцю необхідно, якщо це можливо, з’ясувати причину імунодефіциту, на тлі якого розвинувся демодекоз. Для цього рекомендується виконати стандартні лабораторні дослідження — загальний та біохімічний аналізи крові, загальний аналіз сечі, дослідження крові на гормони (і спеціальні тести для виявлення гіперадренокортицизму).

У кішок з демодекозом обов’язковими є дослідження на інфекційні захворювання — вірусний імунодефіцит та вірусний лейкоз. При підозрі на наявність злоякісного новоутворення потрібне рентгенографічне (грудна клітина та черевна порожнина) та ультразвукове (органи черевної порожнини) дослідження. Інші методи діагностики також використовуються, якщо на це є потреба.

Симптоми

Локалізована форма демодекозу проявляється наявністю одного або декількох (за різними даними — до п’яти) невеликих вогнищ алопецій з можливою еритемою (почервонінням шкіри) та лущенням. Найчастіше ці вогнища розташовуються на голові — в періорбітальній ділянці (або на спинці носа), але може відзначатися і підемодекоз — демодекоз з вогнищами на кінцівці (однієї), а також отодемодекоз, що характеризується надлишковим виділенням вушної сірки.

Генералізована форма демодекозу проявляється тими ж основними симптомами, що й локалізована (алопеції, еритема), але, на відміну від останньої, зачіпає великі ділянки тіла — ураження можуть спостерігатися на голові, тулубі, кількох кінцівках. При подальшому прогресуванні захворювання нерідко приєднується вторинна бактеріальна інфекція, причому піодерма значно ускладнює перебіг демодекозу.

На вогнищах ураження, розташованих по всьому тілу тварини, з’являються скоринки, струпи, відзначається ексудація. Внаслідок сверблячки, причиною якої є саме бактеріальна інфекція, а не демодекоз, відбувається самотравмування, що ще більше збільшує площу уражень. При тривалому перебігу генералізованого демодекозу стан тварини може стати вкрай тяжким, причому головним етіологічним фактором і в цьому випадку є вторинна бактеріальна інфекція.

Перші симптоми ювенільного демодекозу виявляються у віці від трьох до вісімнадцяти місяців (іноді — до 4-х років), тоді як демодекоз дорослих тварин може розвинутись у будь-якому віці (як правило, у тварин старше 4-х років). При поверхневому демодекозі у кішок, викликаному Demodex gatoi, основним симптомом є сильний свербіж.

Турбота, любов і хвостики — наші тренди 2025.