Вовчак червоний системний (ВЧС), або дисемінований еритематозний вовчак (ДЕВ) — це аутоімунне захворювання, що виражається в утворенні антитіл проти власних тканин організму. Системний червоний вовчак зачіпає багато систем органів, серед яких — шкіра та її похідні, опорно-руховий апарат, система крові, сечовивідна система, викликаючи дерматит, поліартрит, поліміозит, гемолітичну анемію, лейкопенію, тромбоцитопенію, гломерулонефрит та інші. Важливо знати, що симптоми ураження різних органів і систем проявляються неодночасно, а деякі з них можуть бути відсутніми.

Класифікація

Системний червоний вовчак має, крім свого основного прояву, ще один тип розвитку, який виділяється деякими в самостійне захворювання — дискоїдний червоний (еритематозний) вовчак. При ній спостерігається тільки ураження шкіри, подібне з таким при системному червоному вовчаку, а інші системи органів не порушені патологічним процесом, через що прогноз при дискоїдному червоному вовчаку кращий, ніж при дисемінованому червоному вовчаку.

Етіологія

Точні причини розвитку цього захворювання невідомі. Передбачається вплив спадкової схильності, інфекційних захворювань (вірусної природи) та інших чинників, але ці припущення нині є лише гіпотезою. Безпосередньою ж причиною, що викликає ураження тканин, є аутоантитіла, які в комплексі з антигенами негативно впливають на функціонування організму, відкладаючись у різних органах і тканинах.

Лікування та профілактика

Лікування

Лікування системного червоного вовчака полягає у призначенні глюкокортикоїдів у великих дозах. Після покращення стану тварини ветеринарним лікарем має бути визначена мінімальна діюча доза, в якій надалі застосовується стероїд. Якщо не вдається досягти ремісії на цих препаратах, призначається зазвичай циклофосфамід.

Крім етіотропної імуносупресивної терапії має проводитися обов’язкове симптоматичне лікування: при піодермі — антибактеріальна терапія, при нирковій недостатності — інфузійна терапія, призначення протиблювотних, діуретичних, які зв’язують фосфор у кишечнику препаратів, спеціальної дієти, проведення перитонеального.

Профілактика

Профілактичні заходи, що дозволяють запобігти системному червоному вовчаку, не розроблені, оскільки відсутнє чітке уявлення про причину цього захворювання.

Діагностика

Діагностика системного червоного вовчака має проводитися комплексно — з урахуванням клінічних ознак захворювання, результатів спеціальних (гістологічне дослідження біоптатів, визначення антинуклеарного фактора, тест Кумбса та інші) та загальних лабораторних досліджень. До останніх належать клінічний та біохімічний аналізи крові, клінічний аналіз сечі.

У загальному аналізі крові можуть відзначатися різні відхилення — анемія і тромбоцитопенія (зниження кількості еритроцитів і тромбоцитів, відповідно), лейкопенія або лейкоцитоз (зниження або збільшення кількості лейкоцитів, причому останнє зустрічається нечасто і може, на думку деяких дослідників, бути наслідком компенсаторної гіперплази).

Біохімічний аналіз крові корисний при виявленні гломерулонефриту (гіпоальбумінемія) та ниркової недостатності (підвищення рівнів сечовини та креатиніну). За допомогою аналізу сечі здійснюється оцінка концентруючої здатності нирок, а також виявлення протеїнурії, що спостерігається при гломерулонефриті.

Необхідність в інструментальних дослідженнях визначається ветеринарним лікарем виходячи з клінічних ознак, що спостерігаються — при кульгавості необхідно рентгенологічне дослідження (яке не виявляє при системному червоному вовчаку ніяких відхилень у суглобах), при підозрі на патологію нирок — ультразвукова діагностика.

Симптоми

Прояви системного червоного вовчаку є надзвичайно багатогранними через ураження різних тканин організму. Найчастіше клінічними ознаками, які найперше розпізнаються власниками тварини, є ураження шкіри. Вони виражаються у появі еритеми, виразок, порушень пігментації (гіпопігментації).

Поразка / ураження найчастіше зачіпає носове дзеркало, повіки, але можна помітити й у ротової порожнини (виразки губ, піднебіння). Також характери патологічні процеси в шкірі вентральної поверхні живота, виразки зовнішніх статевих органів. Результатом гемолітичної анемії може стати видима жовтяничність шкіри та слизових оболонок.

Симптоми ураження інших систем органів — кульгавість та біль у суглобах при поліартриті, випіт у грудну та черевну порожнини при гломерулонефриті (нефротичний синдром), при розвитку гострої або хронічної ниркової недостатності — комплекс полідипсії / поліурії (підвищеного споживання води та збільшеного об’єму виділеної сечі). Переходить при прогресуванні ниркової недостатності в олігурію (недостатній рівень сечовиділення) з розвитком симптомів уремії — виразок у ротовій порожнині, уремічного запаху з рота, блювання внаслідок гастриту, а також впливу уремічних токсинів на центральну нервову систему, уремічних судом та коми, також продуктів обміну речовин, які в нормі виводяться із сечею, а при нирковій недостатності затримуються в організмі. Часто спостерігаються клінічними ознаками при системному червоному вовчаку є неспецифічні симптоми — гіпертермія (підвищення температури), пригнічення, анорексія та кахексія (відсутність апетиту та зниження маси тіла, відповідно).

Сучасні підходи до виховання домашніх улюбленців у 2025.