Асцит — це скупчення серозної рідини в черевній порожнині. Він не є самостійним захворюванням, а представляє собою лише клінічну ознаку, поява якого викликається різними захворюваннями внутрішніх органів, серед яких є і інфекційні.

Класифікація

Асцит класифікується за характеристиками випотів, які, своєю чергою, різняться залежно від причини, що їх викликала.

Етіологія

Незважаючи на те, що широко поширена думка про те, що причиною асциту можуть бути лише серцева / печінкова недостатність та інфекційний перитоніт кішок, це не є правильним — причин, що викликають асцит, набагато більше, причому хвороби серця та печінки, особливо у кішок, займають далеко не перші місця в диференціальних діагнозах при встановленні причини накопичення рідини в черевній порожнині. Найчастіше причиною асциту є злоякісні новоутворення внутрішніх органів (як печінки, і інших, метастази які викликають порушення функцій печінки). Також асцит може бути викликаний іншими захворюваннями печінки, зокрема цирозом. Причиною цього є гіпопротеїнемія (низький рівень білків у крові), що виникає через недостатній синтез білків пошкодженою печінкою, завдяки якій відбувається випотівання рідини з судин. Зниження рівня білка (переважно, альбуміну) у крові також може виникнути через ниркову недостатність, оскільки через нирки у разі їх ушкодження втрачається величезна кількість білка, що фільтрується в сечі.

Лімфоцитарний холангіт — поширена причина випоту у кішок, що часто залишається без належної уваги. Правостороння серцева недостатність, що викликає підвищення кров’яного тиску в судинах великого кола кровообігу, у тому числі й портальній (воротній) вені, призводить до випотівання рідини в черевну порожнину. Також асцит може бути викликаний вродженими або набутими портокувальними шунтами — патологією, яка досить часто зустрічається у дрібних домашніх тварин.

Крім серозних випотів асцитом часто називають інші види випотів, у тому числі перитоніт, який може виникнути при перфорації кишечника. Інфекційний перитоніт кішок, який є поширеним захворюванням, збудником якого вважається коронавірус, що зазнав мутації, також є частою причиною розвитку асциту.

Симптоми

Основна клінічна ознака, що вказує на розвиток асциту, — скупчення рідини в черевній порожнині, що викликає її збільшення. Якщо надати тварині вертикального положення, рідина опуститься в нижню частину черевної порожнини, надаючи їй форму груші. Крім цього симптому існує велика кількість неспецифічних ознак, які залежать, як правило, від причини, що викликала асцит. Може виникнути пригнічення, втрата апетиту, зменшення маси тіла. При злоякісних новоутвореннях можливий розвиток метастазів у різних органах, що характеризується симптомами, які вказують на ураження цих органів. При серцевій недостатності можливий розвиток ціанозу — синюшності слизових оболонок, а також для неї характерна швидка стомлюваність тварини та задишка, яка виникає внаслідок нестачі кисню у всіх органах та тканинах організму.

Дихальна недостатність може бути через надмірний тиск рідини, що знаходиться в черевній порожнині, на діафрагму, що викликає зменшення робочого об’єму легень. При захворюваннях печінки є характерна для них клінічна ознака — жовтушність, а також гепатомегалія — збільшення печінки у розмірах. Якщо причиною випоту в черевну порожнину є ниркова недостатність, то до симптомів можуть додатись характерні для неї ознаки.

Для інфекційного перитоніту кішок характерними клінічними ознаками, крім асциту, є випіт у грудну порожнину (у кожної п’ятої тварини, що хворіє на інфекційний перитоніт), що викликає порушення дихання, лихоманку, кахексію — втрата ваги, збільшення печінки та лімфатичних вузлів. Можуть бути ознаки ураження нервової системи (хоча найчастіше вони виявляються при невипітному інфекційному перитоніті, для котрого асцит не є характерним).

Лікування та профілактика

Лікування

Лікування, яке проводиться за наявності асциту, залежить від того, що є його основною причиною. Лапароцентез з видаленням більшої частини рідини, що / який часто проводиться хворим тваринам у ветеринарних клініках, не є необхідним, більше того, він може призвести до більш тяжкого перебігу захворювання та погіршити його прогноз.

При захворюваннях печінки призначаються такі препарати як гепасол, гептрал, метіонін та багато інших. У деяких випадках може знадобитися переливання крові або плазми. Тваринам з порто-кувальним шунтуванням проводиться хірургічне втручання.

За наявності злоякісних новоутворень продовжити / подовжити життя тварині та покращити його якість у деяких випадках, може видалення пухлини (якщо воно є можливим та доцільним), а також проведення хіміотерапії чи променевої терапії.

При нирковій недостатності має бути проведена терапія за стандартним алгоритмом, спрямована на відновлення ниркової функції та зниження «відпливу» білка із сечею, оскільки саме низький рівень альбуміну в крові провокує перехід рідини у позасудинний простір.

Для інфекційного перитоніту кішок, ефективне лікування в даний час не розроблено, і всі лікувальні заходи зводяться до того, щоб покращити якість життя та трохи продовжити / подовжити його. Серед препаратів, які найчастіше використовуються — глюкокортикоїди (преднізолон), антибіотики — для контролю виникнення вторинної бактеріальної інфекції.

Профілактика

Профілактичні заходи мають бути спрямовані на запобігання всім тим захворюванням, які можуть стати можливими причинами асциту. Загальні рекомендації — підтримання правильного харчування, яке забезпечує організм тварини всіма необхідними поживними речовинами, щоденні прогулянки (достатня рухова активність), а також своєчасне проведення вакцинації, що знижує ризик зараження інфекційними захворюваннями, ускладнення яких можуть стати причиною хвороб печінки, серця, підшлункової з якими іноді з’являється асцит.

Діагностика

Діагностика асциту проводиться за допомогою клінічного огляду ветеринарним лікарем, а також проведення рентгенографічного та ультразвукового дослідження, що дозволяє визначити наявність рідини. Після цього при підтвердженні асциту необхідно провести дослідження рідини — визначення її густини, вмісту білка, підрахунок клітин. Всі ці параметри дозволяють визначити, до якого типу асцитної рідини відноситься випіт. Розрізняють серед них транссудат, модифікований транссудат, ексудат і геморагічний ексудат. Залежно від цього, чим представлена ​​рідина, список диференціальних діагнозів може бути значно звужений.

Так, транссудат характерний для всіх захворювань, які є причиною гіпоальбумінемії — цирозу печінки, ниркової недостатності, захворювань кишківника. Модифікований транссудат може мати місце за наявності порто-кавального шунта, серцевої недостатності та злоякісних новоутворень печінки або інших органів черевної порожнини, при інфекційному перитоніті котів. Ексудат також може бути характерним для інфекційного перитоніту. Геморагічний ексудат утворюється в черевній порожнині при травмах і синдромах, що супроводжуються порушенням функції системи згортання крові.

Для пошуку можливих причин захворювання, ветеринарному фахівцю необхідно також взяти кров для проведення загального та біохімічного аналізів. У біохімії крові обов’язковими для дослідження показниками є аланінамінотрансфераза, аспартатамінотрансфераза, лужна фосфатаза, білірубін, креатинкіназа, сечовина, креатинін, холестерин, глюкоза, альбумін, натрій, калій, фосфор та інші. Клінічний аналіз сечі також є обов’язковим дослідженням.

Якщо є підозра на портокавальне шунтування, повинна бути здійснена портографія (контрастне дослідження, що дозволяє визначити наявність шунта), а також виміряний рівень жовчних кислот у крові за особливою схемою. У деяких випадках важливими для встановлення діагнозу є результати гістологічного дослідження біоптату печінки. Для діагностики серцевої патології необхідно провести електрокардіографічне дослідження, рентгенографію — визначення розмірів і становища серця, ЭхоКГ.

Світ домашніх улюбленців у 2025 — більше тепла, більше любові.