Чим небезпечний мікоплазмоз у собак і як його лікувати.

Мікоплазмоз у собак — це інфекційне захворювання, збудниками якого є найпростіші мікроорганізми — мікоплазми. Головна небезпека захворювання полягає в тому, що після зараження і до появи перших помітних симптомів може пройти чимало часу.

Захворювання досить серйозне, воно вражає органи дихання, зору, травної та сечостатевої систем. Чим раніше буде діагностована патологія і розпочато лікування, тим сприятливіші прогнози на одужвання.

Причини захворювання.

Мікоплазми — це великий клас одноклітинних мікроорганізмів, які займають проміжне положення між бактеріями, грибками і вірусами. Переносниками збудника, який викликає мікоплазмоз у собак, є щури і миші. Не всі мікоплазми небезпечні для людини, зокрема, заразитися від свого чотирилапого вихованця людина не може — різні види хвороби викликають різні мікроорганізми, і «собачі» для людини нешкідливі.

У мікоплазм немає клітинної оболонки, поширені найпростіші повсюдно — і в воді, і в повітрі, і на траві. Однак життєздатність вони зберігають тільки при сприятливих умовах, а для цього їм потрібно проникнути в організм переносника — гризуна — або господаря (собаки).

Важливо! У кішок є «свій» тип мікоплазм, однак поряд з гризунами вони є переносниками мікроорганізмів, небезпечних для собак.

Заразитися пес може різними шляхами, в тому числі:

• повітряно-крапельним;
• контактним;
• через заражений корм (наприклад, якщо він зберігався в приміщенні, де є гризуни — носії мікоплазм).

Заразити можуть один одного кобель і самка під час в’язання, а цуценята — під час проходження через родові шляхи хворої матері або внутрішньоутробно. В останньому випадку практично 100% плід гине.

Чим небезпечний мікоплазмоз.

Потрапляючи в організм господаря (собаки) мікоплазми прикріплюються до клітин епітелію — слизовій оболонці органів шлунково-кишкового тракту, сечостатевих або дихальних органів. Харчуються вони за рахунок цих клітин, при цьому в результаті життєдіяльності мікроорганізмів виділяються аміак і перекис водню. Ці речовини порушують роботу уражених органів, викликаючи серйозні захворювання.

Важливо! Мікоплазми присутні в організмі 80% собак, однак тільки в 10% випадків вони провокують розвиток захворювання.

Але навіть при латентній (прихованій) формі інфекції пес є переносником патогенних мікроорганізмів. Тому регулярне обстеження на мікоплазмоз з метою своєчасного лікування — запорука здоров’я не тільки самої собаки, а й контактуючих з нею тварин.

Симптоматика.

Розвиток захворювання і його симптоматика залежать від багатьох факторів, в першу чергу — від стану здоров’я собаки і її імунітету. Тварини з міцним імунітетом найчастіше переносять мікоплазмоз безсимптомно, проте не варто забувати, що вони також небезпечні для оточуючих родичів.

Особливих симптомів захворювання немає — вони залежать від того, яка система організму піддалася зараженню. До загальних ознак нездоров’я відносяться:

• підвищення температури тіла;
• слабкість;
• погіршення апетиту;
• апатія.

Допомогти правильно поставити діагноз і встановити причину інфекції можуть додаткові симптоми. Якщо патогенні мікроорганізми вразили слизову оболонку ока, у собаки розвивається кон’юнктивіт. Ветеринари відзначають одностороннє запалення, коли вражена кон’юнктива тільки одного ока, або двостороннє — якщо захворювання поширилося на обидва органи зору. Захворювання проявляється:

• сльозотечею;
• набряком повік;
• виділеннями з очей — серозними або гнійними.

Дуже часто мікоплазми вражають слизові органи дихання. Собака починає кашляти, з’являється задишка, нежить. Патологію може супроводжувати аденовіроз ( «собачий грип»). При ураженні слизових ротової порожнини розвивається гінгівіт — при ньому у собаки запалюються і кровоточать ясна.

Не менш небезпечні і інші типи захворювання. Ураження патогенними мікроорганізмами органів сечостатевої системи проявляється:

• вагінітом — у самок;
• баланопоститом, простатитом — у псів.

При огляді ветеринар може спостерігати виділення з вульви або уретри, в тому числі і гнійного характеру.

Найдрібніші та найпростіші мікроорганізми здатні викликати пієлонефрит, уретрит, цистит. Якщо у собаки спостерігаються часті позиви до сечовипускання, що закінчуються лише незначними виділеннями, вихованець поводиться неспокійно, скиглить, слід звернутися до ветеринара, який в числі інших аналізів може призначити і дослідження на зараження мікоплазмозом.

Лікування.

Хвору тварину слід ізолювати від інших домашніх вихованців. Мікоплазмоз не має однозначної схеми лікування, оскільки можуть бути вражені різні органи і системи організму тварини. Тому після встановлення збудника і типу захворювання ветеринар визначає індивідуальну схему терапії, яка включає в обов’язковому порядку препарати даних категорій:

• антибактеріальні;
• імуномодулятори;
• гепатопротектори;
• про- і пребіотики.

Вибір лікарських засобів залежить від загального стану імунної системи тварини, тяжкості захворювання та наявності хронічних патологій і може включати препарати для симптоматичної терапії.

Антибіотики — необхідні ліки, без яких інше лікування може виявитися марним. Мікоплазми, які вражають організм собак, чутливі до антимікробних препаратів наступних груп:

• макроліди (еритроміцин, ліки з даною діючою речовиною);
• амфеніколи ( «Левоміцетин»);
• фторхінолони ( «Енроксіл», «Офлоксацин»);
• тетрациклін ( «Доксициклін»).

Патогенні мікроорганізми мають здатність «пристосовуватися» до антибактеріальних лікарських засобів, в результаті чого знижується ефективність лікування, тому головним при інфекційних захворюваннях, викликаних бактеріями і найпростішими, є комбінація препаратів. Оскільки при антибіотикотерапії знищується і корисна мікрофлора в організмі, після неї необхідно давати вихованцеві препарати про- і пребіотики, призначені ветеринаром. З цією метою рекомендуються «Ветом 1», «Лактоферон», «Фортіфлора» та інші.

Прийом антибіотиків негативно позначається і на роботі печінки, для зняття навантаження і відновлення її функцій собакам в схему терапії включаються гепатопротектори — «Гепатовет», «Гепатолюкс» та інші за вибором ветеринара. А «Гамавит», «Фоспренил», «Азоксівет» допоможуть підвищити загальний імунітет організму тварини.

До мікоплазмозу часто приєднується вірусна інфекція, в даному випадку фахівець може призначити «Рібафлокс» — комбінований препарат з противірусною і антибактеріальною діями, або противірусні засоби ( «Рибавірин», «Максидин 0,4»). Додатково, в залежності від виду інфекційного захворювання призначаються і інші препарати, наприклад:

• при циститі — «Стоп-Цистит»;
• кон’юнктивіті — краплі «Ціпровет»;
• уретриті, баланопоститі — «Мірамістин» для промивання, тетрациклінова мазь зовнішньо і т. д.

Лікування швидким не буде. Так, тривалість курсу антибіотикотерапії може становити від 7 до 21 дня, а відновити функції печінки можна тільки за 3-5 тижнів, протягом яких вихованцеві потрібен прийом гепатопротекторів. Весь цей час собака буде перебувати під наглядом ветеринара.

Важливо! Імунітету проти повторного зараження у собаки не виробляється, тому слід дбайливо ставитися до здоров’я вихованця після його одужання.

Профілактика.

Щеплень проти мікоплазмозу немає, тому захистити вихованця може тільки уважне ставлення господаря до його здоров’ю і правильний догляд. Визначити мікоплазмоз складно, оскільки патологія має розмиту клінічну картину, лікувати — довго, так що краще зміцнювати імунітет організму вихованця і стежити за його здоров’ям. Якщо не дозволяти собаці підбирати на вулиці їжу і контактувати з бездомними собаками, своєчасно проходити огляди у ветеринара і здавати аналізи на мікоплазмоз, вакцинувати тварину згідно з графіком щеплень, можна уникнути небезпечних наслідків зараження.

Розбір теми 2025 року.