Чи можна давати собакам мигдаль і в якому вигляді?

У собаківників немає єдності у думці про те, чи можна собакам давати мигдаль. Вивчивши викладену нижче інформацію, кожен господар сам вирішить, чи балувати вихованця цими ласощами.

Що таке мигдаль?

Розглянуту рослину зараховують до горіхів помилково — це кісточковий плід із роду Слива. За розміром та формою нагадує абрикосову кісточку. Горіхом мигдаль називають тому, що їстівна м’якоть ховається всередині шкаралупи.

Мигдаль — насіння чагарника або гіллястого дерева, висотою 4-6 м. У їжу йдуть солодкі ядра Мигдалю звичайного. Гірке насіння використовується як приправа в кулінарії та ароматизатори в парфумерії.

Собаки із задоволенням поїдають мигдаль, бо люблять гризти і їм подобається характерний смак продукту.

Хімічний склад мигдалю.

Мигдальний горіх — багате джерело рослинних білків (21 г. у 100 г. продукту) та жирів (49,9 г). Вуглеводів небагато — 21,5 г. Калорійність — 579 ккал. Білок відрізняється хорошою поглинальністю та засвоюваністю, наявністю незамінних амінокислот. У мигдалі багато Ca, Mg, P, Mn, без яких кістки стають крихкими. Ядра містять ферменти, цукри, вітаміни групи B і токоферол (вітамін E), через нестачу якого собаки відстають у рості, стають млявими, шерсть втрачає блиск, послаблюється м’язовий тонус.

Користь мигдалю.

У різних рейтингах продуктів мигдаль стоїть на 1 місці. Він має найвищий індекс поживності — 97. У ньому багато ненасичених омега-кислот та інших речовин, які можуть задовольнити добову потребу в поживних елементах.

Мигдаль запобігає розвитку серцевих патологій, цукрового діабету, покращує кровообіг. Завдяки вітамінам і мінералам, шерсть і шкіра набувають здорового вигляду, зміцнюються кістки, зуби. Однак те, що корисне людям, часто для собак виявляється шкідливим.

Шкідливість мигдалю.

Незважаючи на високу поживну придатність, мигдальний горіх може завдати шкоди здоров’ю собаки. При частому вживанні у великих кількостях він викликає алергію, через високий вміст ліпідів призводить до ожиріння, шлунково-кишкових розладів, розвитку панкреатиту. Продукт не рекомендується приймати при патологіях серця, нирок, печінки, підшлункової залози, кишківника.

Характерний «мигдальний» запах і гіркоту надає ядрам амігдалін — ціаногенний глікозид. Потрапляючи всередину, під дією води він перетворюється на нові сполуки, серед яких отруйна рідина — синильна кислота. Ця речовина призводить до отруєння, ураження головного мозку та погіршення серцевої діяльності. Таку саму дію має і цвіль, яку важко помітити. Нарешті, мигдаль може викликати ядуху, якщо застрягне в горлі.

Запам’ятайте! Велика кількість ціаністого водню містять гіркі ядра, які не вживають.

Чи можна собакам давати мигдаль, як і скільки?

Будь-які горіхи — це собачі ласощі, потрібно лише правильно їх давати. Мигдальні ядра подрібнюють на шматочки або перемелюють, додають у каші, сир, фарш. Особливо це актуально для представників маленьких та карликових порід. За 1 прийом можна дати 2-5 шт., 20-30 г. на тиждень.

Не бажано підкидати цілісний горішок, щоб собака ловила його на льоту, тому що нерідкі випадки, коли тварина давилася ядерцем.

Давати мигдаль потрібно очищеним від шкаралупи. Собака не здатний розгризти його повністю, і шматочки твердої оболонки можуть пошкодити горлянку, кишечник або спричинити його непрохідність.

Так само, як коров’яче та козяче, для здоров’я собак корисне мигдальне молоко, якщо не містить консервантів, ксиліту та інших добавок. Продукт багатий на рослинні жири та білки, його дають 2-3 рази на тиждень, по 50-100 мл. Зате масло, борошно, екстракт із мигдалю давати не рекомендується, тому що вони тяжкі для травлення собаки.

Ознаки отруєння мигдалем.

Отруєння мигдальними горіхами проявляється такими ознаками:

• підвищене слиновиділення;
• блювання;
• біль в животі;
• тремор, судоми;
• слабкість, апатія;
• почастішання серцебиття та дихання;
• задишка;
• шкіра та слизові оболонки рожевіють.

При сильному отруєнні можлива загибель вихованця.

Допомога при отруєнні.

Допомога при отруєнні полягає у якнайшвидшому виведенні токсинів. Для цього тварині дають багато пити. У тяжких випадках ставлять дезінтоксикаційні крапельниці. За допомогою одного із способів викликають блювання до повного очищення шлунка:

• Сольовий розчин, з розрахунку 5 мл на 10 кг ваги. Концентрація: 2 чайні ложки NaCl на склянку води.
• Розчин перекису водню, з розрахунку 1 ст. л. на 3 кг ваги. Концентрація: вода з перекисом водню у відсотковому співвідношенні 1:1.

Після очищення шлунка дають сорбенти.

Якщо після поїдання мигдалю з’явилися симптоми отруєння, необхідно звернутися до ветеринара.

Давати чи не давати?

Кожен господар сам повинен відповісти на це запитання, спостерігаючи за вихованцем. Якщо той добре переносить даний продукт, то чому б іноді не побалувати цими ласощами, смачними та корисними. Однак можна обійтися і без цього делікатесу, запропонувавши чотирилапому другу іншу їжу, не менш поживну, але нешкідливу для чутливого ШКТ.

Мигдаль, як і інші види горіхів, відноситься до продуктів, які невластиві собакам, тому є ризик нашкодити здоров’ю вихованця. Якщо тварина отримує збалансоване харчування або їсть високоякісний сухий корм, значить, споживає необхідні поживні речовини, мікро- та макроелементи в достатньому обсязі та таких добавках, як мигдаль, не потребує.

Якщо ж господар вирішив почастувати вихованця мигдальними ядрами, давати їх потрібно в невеликій кількості, звертаючи увагу на свіжість. Якщо продукт зберігався понад 1-2 років, його краще викинути. Перш ніж запропонувати ласощі, пробують ядро ​​на смак. Слабка гіркуватість відчувається навіть у солодкому насінні, але за відсутності протипоказань їх можна вживати в їжу. Гіркий мигдаль однозначно не можна давати собаці.

Щоб зберегти товарний вигляд, мигдаль часто обробляють консервантами, пестицидами, які викликають алергічні реакції та отруєння. При неправильному зберіганні на ядрах утворюється цвіль, що робить продукт непридатним для вживання.

Навіть якщо давати мигдаль зрідка, потрібно стежити за самопочуттям вихованця, спостерігати за станом шкіри та шерсті.

Домашні улюбленці у 2025: натхнення кожного дня.