Захворювання сечового міхура у собак.

Сечовий міхур — непарний порожнистий орган, який служить для накопичення сечі. Після фільтрації сечі нирками через сечоводи сеча надходить у сечовий міхур і періодично виводиться з нього через уретру (процес сечовипускання). Сечовий міхур у собаки — це частина сечовидільної системи. Розташований він у черевній порожнині перед лонним гребенем, незалежно від ступеня його наповнення. Сечовий міхур дуже еластичний і може розтягуватися, накопичуючи сечу. При цьому зворотного затікання сечі в сечоводи і мимовільного витікання її назовні не відбувається, завдяки сфінктерам сечового міхура. Процес сечовипускання у здорового собаки контрольований. Залежно від віку і кількості споживаної рідини, собака може мочитися кілька разів на день (цуценята частіше). Дорослі собаки, як правило, привчені ходити в туалет на вулиці або на пелюшку в квартирі. Однак, не варто зловживати терпінням собаки. Тривалий застій сечі в сечовому міхурі може викликати захворювання сечовидільної системи.

У собак зустрічаються запальні та незапальні захворювання сечового міхура. До запальних захворювань належить цистит. Захворювання незапальної природи, що найчастіше зустрічається, — сечокам’яна хвороба або уролітіазис. По суті, уролітіазис не є хворобою сечового міхура, це, швидше, системна метаболічна патологія. Травми сечового міхура — забої та розриви органу, а також пухлини ми розглянемо в цій статті.

Запальні захворювання

Захворювання сечового міхура у собак, що найчастіше зустрічається, — цистит. Цистит (від латинського cystis — міхур) — це запалення слизової оболонки сечового міхура. Закінчення -itis вказує на запальну природу цього захворювання. Як правило, причиною циститу у собак є інфекція. Бактерії можуть потрапити в сечовий міхур висхідним (найчастіше з піхви або забрудненої шерсті та шкіри навколо вульви й ануса) або низхідним (з нирок) шляхом. Найчастіше від циститу страждають саме суки через особливості анатомічної будови статевих і видільних органів. Всупереч поширеній думці, цистит у собак не пов’язаний із застудою або переохолодженням.

Симптоми

Симптоми циститу — це прискорене сечовипускання, сеча може виділятися малими порціями, іноді з кров’ю. Сеча може стати більш насиченого кольору і набути різкого запаху. Собака відчуває біль. Він може горбитися, підтискати задні лапи, відмовлятися від прогулянки або навпаки постійно прагнути на вулицю. Часті позиви до сечовипускання можуть не призводити до виділення сечі та супроводжуватися тенезмами (болем). Собака стає млявим, сонливим, знижується апетит.

Діагностика та лікування

Якщо ви помітили подібні ознаки циститу у свого вихованця, негайно зверніться до ветеринарного лікаря. Симптоми різних захворювань сечовидільної системи схожі, провести діагностику і призначити лікування може тільки фахівець.

Профілактика циститу

Насамперед профілактикою циститу є регулярний вигул собаки. Не можна змушувати собаку довго терпіти, виходити на вулицю з домашнім собакою треба 2-3 рази на день. Важливим є дотримання найпростішої гігієни. Особливо це стосується літніх сук, собак з пухкою статурою, зайвою вагою, довгошерстих вихованців. У таких собак потрібно регулярно вистригати шерсть навколо вульви й ануса, мити й висушувати шкіру в цій ділянці, приділяючи увагу шкірним складкам. Для профілактики циститу важливим є збалансоване повнораціонне харчування з достатньою кількістю легкозасвоюваного білка і правильним співвідношенням мінеральних елементів у раціоні. Обов’язково в доступі має бути свіжа питна вода.

Незапальні захворювання

До незапальних захворювань сечового міхура можна зарахувати сечокам’яну хворобу (уролітіазис), новоутворення сечового міхура (поліпи, пухлини), травми (удари, розриви сечового міхура), неврологічні порушення (синдром нейрогенного сечового міхура, атонія).

Уролітіазис

Сечокам’яна хвороба (уролітіазис) — захворювання, що характеризується накопиченням у сечовому міхурі уролітів у вигляді піску або більших утворень — каменів. Розрізняють кілька видів уролітів у собак.

До етіологічних чинників (причин виникнення уролітіазису) відносять цистит, інфекції сечового міхура, порушення мінерального обміну, неправильне харчування, недостатнє вживання води, генетичну схильність.

• Струвіти — конкременти в сечовому міхурі собак, які зустрічаються найчастіше. Більшість пацієнтів зі струвітними уролітами — самки. Схильні до цього типу сечокам’яної хвороби ши-тцу, мопси, кокер-спанієлі, мініатюрні шнауцери, мініатюрні такси, можуть страждати собаки інших порід і метиси. Можливо, така схильність пов’язана з порушенням фосфорно-кальцієвого обміну в хондродистрофічних і карликових порід.
• Оксалати кальцію (моногідрати та дигідрати). Частіше зустрічаються у самців. Схильними породами є мініатюрний шнауцер, бішон, йоркширський тер’єр, чихуахуа, ши-тцу. Цей тип уролітів утворюється в кислому або нейтральному середовищі (рН менше 6.5), розчинити їх за допомогою дієти не вдається, як правило, конкременти швидко виростають до значних розмірів, і потрібне оперативне втручання для видалення їх із сечового міхура.
• Урати. Також частіше зустрічаються у самців. Серед порід, схильних до уратного типу сечокам’яної хвороби, з великим відривом лідирують далматинці. Таке лідерство пов’язане з мутацією гена, відповідального за транспорт сечової кислоти у собак цієї породи. Так само урати зустрічаються в англійських бульдогів, ши-тцу, йоркширських тер’єрів і метисів. Розчинення уратних конкрементів у далматинців за допомогою дієти ефективне приблизно в 40% випадків. Іноді утворення уратів пов’язане з наявністю анатомічної судинної аномалії (порто-системного шунта), у такому разі для лікування потрібне комплексне оперативне втручання і без усунення шунта воно буде неефективним або тимчасовим. Якщо причина утворення уратів — портосистемний шунт, то гендерної схильності не відзначають.
• Цистини. Схильні самці англійських бульдогів, стаффордширських тер’єрів, французьких бульдогів, мастифів і метисів. Для боротьби з цим типом сечокам’яної хвороби необхідне підлужування сечі та дієта з помірним вмістом білка і цистину.
• Ксантини і силікати — типи уролітів, які трапляються рідко, в основному, у самців. Ксантини зустрічаються у далматинців, лабрадорів-ретриверів і метисів. А силікати у лабрадорів-ретриверів, золотистих ретриверів, німецьких вівчарок, ши-тцу і метисів.

Ознаки сечокам’яної хвороби

Симптоми уролітіазису, незалежно від природи конкрементів, схожі. Це утруднене, болісне, часте сечовипускання малими порціями. Сеча може бути темнішою за звичайну, набути різкого запаху, іноді в сечі присутня кров. Конкремент може спричинити обструкцію (закупорку) сечовивідних шляхів. Це небезпечний стан, що потребує негайної допомоги лікаря!

Профілактика сечокам’яної хвороби у собак

Для довгого і здорового життя собаці необхідне правильне харчування. Якщо у вашого улюбленця стоїть діагноз уролітіазис і відомий склад солей, лікар прописує спеціальну дієту, яка дає змогу розчиняти камені або не допускати їхнього зростання й утворення нових конкрементів. Якщо собака здоровий, правильне харчування повинно задовольняти потреби в основних нутрієнтах і містити потрібну кількість мінеральних речовин, що не провокують каменеутворення. Завжди має бути доступна питна вода!

Травми

Травми внутрішніх органів, зокрема сечового міхура, можливі під час потрапляння собаки під машину, падіння з висоти, бійок та інших серйозних інцидентів.

Забій сечового міхура може супроводжуватися симптомами, схожими з циститом. Основними ознаками буде біль і відділення сечі з домішками крові. Через біль собака може горбити спину, стати млявим, відмовитися від їжі.

Розрив сечового міхура — життєво загрозливий стан. При цьому сеча, що міститься в міхурі, розливається в черевній порожнині. Протягом короткого часу розвивається запалення очеревини — сечовий перитоніт. Якщо в найближчі години після розриву собака не буде прооперований, на жаль, травма закінчиться загибеллю тварини.

Чи може лопнути сечовий міхур?

Незважаючи на те, що сечовий міхур дуже еластичний і легко розтягується, вміщуючи велику кількість сечі, все-таки є граничне наповнення. Розрив сечового міхура може статися, якщо з якоїсь причини відсутня можливість відтоку сечі. Наприклад, у разі обструкції уретри каменем або здавлення пухлиною. Такий перерозтягнутий міхур може лопнути за найменшого тиску, зокрема під час пальпації (промацування).

Новоутворення (пухлини) сечового міхура у собак

Новоутворення сечового міхура у собак можуть мати доброякісний або злоякісний характер, при цьому пухлина може рости всередину порожнини міхура, зовні міхура, а також бути внутрішньостінною. Доброякісні новоутворення, які зазвичай ростуть у порожнину сечового міхура, — поліпи. Злоякісні — плоскоклітинний рак (карцинома), перехідноклітинні та інші пухлини.

Точна причина виникнення неоплазії (пухлини) невідома. Вплив інсектицидів/гербіцидів, ароматичних амінів, ожиріння, хронічне запалення сечового міхура, вроджені дефекти сечового міхура, статева та породиста схильність можуть призводити до мутації та виникнення пухлини.

Симптоми новоутворень сечового міхура у собак

Як і інші захворювання сечового міхура, поліпи і пухлини супроводжуються різними труднощами сечовипускання (дизурія). Собака може мочитися часто (полакіурія), з кров’ю (гематурія), пухлина може закрити просвіт сечового міхура і викликати його обструкцію.

Діагностика та лікування пухлин сечового міхура

Якщо ви помітили описані симптоми у свого вихованця, обов’язково зверніться до ветеринарної клініки. Лікар проведе потрібні дослідження і поставить діагноз. У деяких випадках показано видалення новоутворень. Іноді застосовується хіміо- і променева терапія. Для верифікації діагнозу фрагмент або цілу пухлину відправляють на гістологічне дослідження.

Нейрогенний сечовий міхур

Так називається симптомокомплекс неврологічних порушень, що призводить до повної або часткової атонії сечового міхура і неможливості нормального самостійного сечовипускання.

Причиною нейрогенного сечового міхура є порушення іннервації під час ушкодження спинного мозку, як правило, внаслідок травми.

Симптоми

За атонії сечового міхура сечовипускання може бути мимовільним. Сеча в цьому випадку підтікає постійно, а собака не приймає позу для сечовипускання. Або ж сечовипускання зовсім не відбувається, сечовий міхур наповнений, але собака не відчуває занепокоєння і позивів до випорожнення.

Діагностика та лікування

Для діагностики нейрогенного сечового міхура треба звернутися до ветеринарного невролога. На підставі анамнезу і після проведення неврологічного огляду лікар поставить діагноз і призначить лікування.

Собаці з атонією сечового міхура, пов’язаною з неврологічними порушеннями, іноді потрібне регулярне мануальне спорожнення. Лікар або асистент у клініці навчить власника справлятися з цією процедурою.

Нетримання сечі стерилізованих сук

Інший стан, що супроводжується мимовільним підтіканням сечі, викликається не неврологічними, а гормональними порушеннями. При нестачі естрогенів у стерилізованих сук може розвинутися нетримання сечі. Як правило, це буває у великих собак, може проявитися через кілька місяців після стерилізації або пізніше.

Симптоми

Собака мочиться мимоволі, уві сні, лежачи на підстилці. Він не встає і не приймає позу для сечовипускання, не контролюючи процес. При цьому сеча нормального кольору і запаху, її добова кількість така ж, як у здорової тварини.

Діагностика та лікування

Для діагностики цього захворювання ветеринарний лікар повинен виключити інші хвороби сечового міхура, провівши необхідні тести. Лікар призначить препарати, що коригують гормональний фон і нормалізують сечовипускання.

У цій статті ми розглянули захворювання сечового міхура собак запального і незапального характеру. Незважаючи на те, що симптоми цих захворювань схожі, лікування їх різне — деякі з хвороб вимагають оперативного втручання, а для інших буде достатньо дієтотерапії. Тому важливо не зволікати з візитом до клініки і звертатися до лікаря, щойно ви помітили подібні ознаки у свого улюбленця.

Актуальні тенденції у світі домашніх улюбленців 2025.