Як привчити собаку до вольєру?

Якщо ви пам’ятаєте, собака відноситься до високосоціалізованих тварин. Тобто особливістю собаки є її існування у складі колективу (сім’ї, зграї). І ця особливість є її видовою потребою та називається потребою у групі. Жити поза групою – це виняток, це неправильно і це патологія.

Бути поза групою для всіх соціалізованих істот — і для людини, і для собаки — означає відчувати соціальний стрес. Іноді його просто називають острахом самотності.

Як правило, собача група тримається досить компактно на своїй території. Центром території є комфортне місце відпочинку (лігво), яке займають основоположники групи. Іноді їх називають лідерами. Чим далі тварина тримається від центру території, тим нижче її ранг. Досягши певної відстані від центру, суб’єкт перестає бути членом групи. Запам’ятайте це.

Цуценята місяців до 4-х взагалі тримаються тісно і прагнуть бути якомога ближче до батьків. Зазвичай вони сплять, пригорнувшись один до одного або до одного з батьків.

Дорослі тварини відпочивають, звісно, ​​з відривом друг від друга. Але воно не таке велике, як відстань від вольєра до спальної кімнати в будинку власників собаки.

При виведенні порід собак відбір йшов і продовжується з урахуванням дедалі більшої орієнтації собак на людину, з урахуванням дедалі більшої залежності собак від людини, з урахуванням дедалі більшої прихильності до неї, що в сукупності ми зазвичай називаємо любов’ю собаки. Таким чином, чим далі породистий собака від людини, то більший соціальний стрес тварина відчуває. Винятки, звісно, ​​є. Є не тільки більш менш незалежні породи, але й більш менш незалежні від людини представники людинолюбних порід.

Тепер ви розумієте, що для собаки жити окремо від людини як фундатора / основоположника, як лідера сім’ї-зграї – значить жити у стані стресу.

Особливо важко переживають таку ситуацію щенята. У їх генах записано, що вони повинні спати, відчуваючи теплі боки братів, сестер і батьків. Це означає, що ти у групі, це означає, що ти у безпеці. Та й терморегуляція у щенят ще недосконала. Тому переважна частина цуценят відчуває паніку, коли їх відправляють на висілки, на периферію території сім’ї, на кордон, де мешкають субдомінанти, ізгої.

Поставте себе місце цуценя: «Я ізгой!? Я зайвий!? Я займаю найнижчий ранг у сім’ї!? Я один?! Одинаки гинуть!?» І як тут повірити у любов людини?

Тому переважна частина цуценят і молодих собак дуже бурхливо реагує на раптове поміщення їх у вольєр, адже це вигнання із родини.

Зрозуміло, що собаки починають боротися зі стресом та виграють. І виграш називається адаптацією. Жити треба. І собаки звикають та пристосовуються жити на виселках. Виразність стресу знижується. І начебто всі щасливі? Та ні! Собаки виграють, а власник програє.

Звикаючи жити поза сім’єю, собаки починають своє паралельне життя, відносно незалежне від життя людей, які вважають себе господарями собаки. Вони починають жити поряд, але вже не разом. Собаки навіть можуть припинити вважати себе членами групи господарів. І такий спосіб життя вже не передбачає тієї самої любові, відданості, залежності та послуху, яких ми так чекаємо від собаки. Так, можна прожити безконфліктно й із таким собакою, але вже на правах рівності. Дещо відчужено.

То як привчити собаку до вольєру?

Найпростіший і найрадикальніший спосіб: заводимо собаку у вольєр і закриваємо двері. Хоч би що собака робила, ми з вольєру її не випускаємо. Можемо приходити до неї скільки завгодно: годувати, пестити, грати. Але з вольєра тиждень не випускаємо. Через тиждень переходимо на звичайний режим життя: починаємо собаку вигулювати, але решту часу собака проводить у вольєрі. Через місяць, якщо немає протипоказань, двері вольєра відчиняємо назавжди. За цей час собака так зрідниться з вольєром, що він буде для неї найбезпечнішою та найкомфортнішою зоною.

Якщо перший спосіб можна назвати революційним, другий спосіб еволюційний.

Навіть якщо собака живе в будинку, миска з їжею та напувалка повинні стояти лише у вольєрі. І іграшки всі необхідно зібрати та покласти у вольєр. А собі у вольєр поставте стільчик.

Раз 20 за день заходьте у вольєр, підживлюйте там цуценя, грайте там з ним або просто сидіть, читайте книгу або в’яжіть шкарпетки. Можна навіть двері вольєра прикривати. Приблизно за тиждень, вольєр стане для собаки щонайменше нейтральним приміщенням.

Через тиждень перестаєте годувати собаку просто так. Діліть добову дозу корму на 20 частин. Випустили цуценя у двір, а самі непомітно для нього зайшли у вольєр і насипали в миску першу порцію корму з 20. Знаходимо цуценя, весело кричимо йому «Місце!» і галопом мчимо, кликаючи його за собою у вольєр. А там цуценя знаходить їжу. До речі, він більше ніде не має знаходити їжу. І так 20 разів на день. За тиждень за командою «Місце!» щеня буде бігти у вольєр, випереджаючи вас. За цей тиждень вольєр стане для собаки життєво важливим приміщенням.

Почніть прикривати двері вольєра, поки щеня їсть. Запропонуйте йому довгожувальні кістки, але жувати дозволяйте лише у вольєрі. При цьому двері можна зачиняти.

Завдяки іграм, доведіть собаку до втоми і відправляйте у вольєр відпочивати.

У загальному курсі дресирування є така чудова навичка, як «повернення на місце». Скористайтеся невеликим килимком, який і стане «місцем». Навчіть собаку повертатися на місце і залишатися на ньому деякий час. Відпрацьовуючи навичку, викладайте «місце» у всіх куточках своєї ділянки / двору і домагайтеся, щоб собака підходив до нього. Поступово збільшуйте тривалість перебування собаки на місці. Час від часу поміщайте «місце» у собачий вольєр і, нарешті, залиште його там разом із собакою.

Додатковий матеріал:

• Клітина / клітка – зло? Як привчити собаку до клітини / клітки?
• Як привчити цуценя до будки?
• Дресирування цуценяти — навіщо? Що таке «дресирування», «виховання» та «соціалізація» собаки?

Наш аналіз 2025 року — щасливі тварини, щасливі люди.