Як дізнатися породу кішки: 5 способів.

Як визначити породу кішки: племінні документи, зовнішні ознаки та особливості характеру.

Більшість кошатників знаходять своїх майбутніх улюбленців на вулиці або бере їх із притулку. Через це їм невідомий ні точний вік тварини, ні її походження. З першим може допомогти ветеринарний лікар, а з другим – наведені нижче рекомендації зі статті. Після їх прочитання ви дізнаєтеся, як зрозуміти, до якої породи належить кішка і які ознаки слід врахувати під час аналізу.

Варто знати: Як дізнатися вік кішки / кота / кошеня за зовнішніми ознаками?

Які ознаки допоможуть дізнатися породу кішки?

Визначити породу кішки можна як за зовнішніми, так і за ознаками поведінки. Попри це головним підтвердженням чистокровності походження залишаються племінні документи. До них відносяться:

1. Метрика. Оформляється після актування кошенят через 1,5 місяці після народження. Містить коротку персональну інформацію про вихованця та його власника. Складається із двох частин, розділених лінією розрізу. Одна залишається на зберіганні у клубі, а друга – передається новому власнику у момент здійснення покупки.
2. Родовід. Оформляється після 6 місяців і видається в обмін на метрику. Містить більш розширену інформацію. Доповнюється відомостями про предків до 4-го коліна. Пред’являється для отримання допуску до розведення та виставок.

Метрику та родовід можна порівняти з людським свідоцтвом про народження та паспортом.

Відсутність документів означає, що пухнаста тварина або «дворняжка», або метис. До останніх відносять невизнаних тварин, отриманих в результаті навмисного або випадкового схрещування двох різних порід або одного породистого з безпородним батька.

Якщо вашу улюбленицю знайдено на вулиці, але все одно вона сильно нагадує вам чистокровного «перса», «британця» чи когось ще – можна спробувати це довести. При успішному виступі на кількох котячих шоу і як мінімум триразовому отриманні оцінки «задовільно» кішці оформлять нульовий, або регістровий родовід.

За типом шерсті

Якщо брати за орієнтир зовнішність, то спочатку слід оцінити тип шерстного покриву. У цьому випадку необхідно встановити довжину волосків та їх структуру.

Без документального підтвердження встановлена ​​належність буде суворо умовною.

Довга

Подовжена котяча шубка зазвичай йде в парі з густим підшерстком. Вона виглядає дуже вишукано і розкішно, але потребує більш кропіткого догляду.

До найбільш відомих довгошерстих пород / порід відносяться:

• перська;
• мейн-кун;
• невська маскарадна;
• гімалайська;
• норвезька лісова;
• сибірська;
• регдол;
• бірманська (священна бірма);
• ангорська;
• нібелунг.

Окремо варто відзначити «британців». Їх стандарт передбачає 2 різновиди: більш відомий короткошерстий і довгошерстий. Цих вихованців відрізняє лише довжина шерсті. В іншому їхня зовнішність повністю збігається.

Коротка

Короткошерстих представників завжди більше. Вся справа в тому, що вони набагато ближчі до своїх предків – диких кішок із північноафриканських степів. Довга ж шерсть – результат еволюції за умов природного відбору та міграції у північні регіони з суворішими умовами. Також появі довгої шерсті сприяли селекціонери, які навмисно вивели кілька теплолюбних котів з унікальними для них очесами.

Коротка шерсть може поєднуватися з підшерстком або складатися тільки з остюка. Другий варіант характерний для представників із теплих країн.

Серед найбільш популярних короткошерстих порід можна виділити такі:

• сіамська
• абісинська;
• британська короткошерста;
• екзотична / екзот;
• бомбейська;
• єгипетська мау;
• корат;
• бенгальська;
• шартрез, картезіанська;
• американська короткошерста.

Варто відзначити, що наявність короткої шерсті не гарантує більш простий догляд. При густому підшерсті вона може линяти набагато інтенсивніше за довгу.

Кучерява

Кучеряві волоски – результат природної мутації, закріпленої людиною. Цілеспрямованим розведенням тварин з таким типом шерсті активно зайнялися у другій половині XX століття, але вони з’явилися набагато раніше.

Фелінологічні організації визнають лише 6 кучерявих порід:

• корніш-рекс;
• девон рекс, девон;
• німецькі рекси;
• уральські рекси;
• селкірк-рекс;
• лаперми.

Інші різновиди на кшталт ламбкінів, пуделькетів та скукумів відносяться до метисів. Усі перелічені представники відрізняються один від одного типом мутації. В одних вона домінантна, а в інших рецесивна. У першому випадку кошенята успадковують кучерики навіть тоді, коли їх має лише один батько. У другому випадку така в’язка призводить до народження звичайнісіньких дитинчат.

Кучерява шерстка нагадує на дотик каракуль.

Шерсть кучерявих котів одношарова. Вона не має підшерстя і складається виключно із коротких завитків. Через це тварини легко застуджуються та люблять грітися біля батареї або на колінах власника. Також кучері перешкоджають рівномірному розподілу шкірного сала і швидко брудняться.

Відсутній шерстний покрив

Тут також попрацювала природа. Мутантний ген, відповідальний за відсутність шерсті, почали вивчати у другій половині ХХ століття. Він виявився домінантним.

В результаті експериментів селекціонерам вдалося вивести канадських, донських та петербурзьких сфінксів, чи петерболдів. Усі ці тварини здобули міжнародне визнання. Ті, кому пощастило трохи менше, залишилися у статусі експериментальної породи. Його отримали такі лисі вихованці:

• кохона (Гавайська безшерста кішка);
• украинский левкой;
• бамбіно;
• мінскін;
• ельф;
• двельф.

Незважаючи на відсутність шерстного покриву, всі ці вихованці не є гіпоалергенними. Вони сильно пітніють і тому виділяють велику кількість алергенів. Такі тварини схильні до сонячних опіків і вразливі перед низькими температурами. Їх потрібно мити раз на 1-2 тижні в міру забруднення, обов’язково мазати сонцезахисним кремом і одягати одяг навіть у приміщенні. Також лисі представники потребують висококалорійного раціону, тому що їх організм витрачає підвищену кількість енергії на обігрів тіла.

Крім голого тіла, безшерстих кішок відрізняють численні шкірні складочки. Вони надають їхній мордочці дуже серйозного виразу.

По вухах

За вухами можна визначити породу дорослого кота, але не кошеняти, оскільки остаточний постав формується далеко не відразу. Те ж саме стосується і їхнього розміру. Гігантські вушка характерні майже для всіх дитинчат, але в міру зростання вони починають здаватися цілком звичайними.

Великі

Великий розмір вушних раковин не гарантує тонший слух. Головна перевага таких незвичайних органів – досконаліша терморегуляція. Вушка-локатори пронизує набагато більша кількість судин, тому в спеку вони легко віддають частину тепла назовні і знижують загальну температуру тіла.

Велика частина вухатих котів належить до східно-орієнтальної групи або доводиться далекими родичами диким котячим із теплих країн. До їх числа входять такі представники:

• сіамська;
• орієнтальна;
• рекс;
• сфінкси;
• ельф;
• савана;
• каракет;
• гавана браун;
• мейн-кун;
• яванський.

Не всі перераховані вихованці мають визнання, зате абсолютно всі схильні до вушних захворювань. Гігантські вушка виробляють велику кількість сірки, а також легко збирають бруд та пил. Тому їх потрібно чистити кожні 5-7 днів і регулярно обстежувати на паразитів. Найбільше до зараження схильні коти, які мають вільний доступ до вулиці. У сезон кліщової активності їх слід регулярно обробляти від зовнішніх паразитів за допомогою крапель на холку, спреїв або таблеток.

Загнуті вперед

Висловухих кішок можна перерахувати на пальцях однієї руки. До них входять:

1. Скоттіш-фолди (шотландські висловухі). Виникли внаслідок природної мутації. Не повинні схрещуватися один з одним. Для розведення цих вихованців використовують скоттіш-страйтів – прямовухий різновид з аналогічним екстер’єром.
2. Хайленд-фолди. Близькі родичі скоттішів, що відрізняються довгою густою шерстю. Довгий час вибраковувалися заводчиками, але за підсумком набули популярності та отримали офіційний стандарт.
3. Український левкой. Виведені на основі скоттіш-фолдів та голих донських сфінксів. Об’єднують у собі відразу два мутантних гена, відповідальних за висловухість і відсутність шерсті.

Висловухість поділяють на 3 типи: одинарний, подвійний та потрійний. При першому у кошенят загинаються тільки кінчики, при другому – вся вушна раковина, але із збереженням зазору між головою та вушками, а при третьому відбувається щільне притискання, що створює візуальний ефект відсутності вух.

Загнуті назад

Найцікавіший варіант – вигинання у зворотний бік. Тут представників теж небагато:

1. Американські керли. З’явилися внаслідок домінантної генетичної мутації. Можуть бути довгошерстими та короткошерстими. Обидва різновиди практично не мають підшерстя.
2. Хайлендери. Виведені на основі двох експериментальних гібридних порід: дезерт лінкс, що нагадує рись, та джангл керл. Незважаючи на близьку спорідненість з дикими котячими, дуже миролюбні.
3. Ельфи. Гібрид американського керла та канадського сфінкса, що поєднали їх риси: загнуті назад вушка та лису шкіру з численними складочками.

Кошенята не народжуються з дугоподібними вушками, а набувають їх через 3-10 днів після народження. З цього моменту починає утворюватися характерний завиток. Зазвичай кут повороту варіюється в межах 90-180 °.

Загнуті назад вушка розташовуються на твердих хрящах і легко травмуються.

За забарвленням

Визначити породу кішки за забарвленням не так просто, як може здатися. Якщо забарвлення нічим не примітне, то можливих варіантів занадто багато. Такий спосіб підійде тільки за наявності унікальних рис і при рідкісному забарвленні:

1. Колор-пойнт (сіамські, тайські, гімалайські). Часто йде у парі із блакитними очима. Являє собою форму альбінізму. Поєднує білий або кремовий тон з темними цятками, які утворюються в міру дорослішання на найхолодніших частинах тіла: лапах, хвості, мордочці, вухах.
2. Тиковани, або тикінг (абісинська). Усі волоски поділяються на зони, що чергують світлі й темні смужки так, щоб останніх було не менше трьох. З боку шубка тварини нагадує дику шиншилу, білку або кролика. Чіткий малюнок на шерсті відсутній.
3. Таббі (оцикет, єгипетська мау, піксібоб). Включає тикований, мармуровий, тигровий і плямистий. На тілі кота спостерігаються мармурові розводи, тигрові смуги чи хаотично розкидані плями строго округлої форми.
4. Шиншила, або завуальований (британська, шотландська, перська). Є різновидом типпінгу. Це поняття близьке до тикингу, але відрізняється кількістю зон, що чергуються, і механізмом фарбування. Нижня частина волоска за такого забарвлення повністю біла, а верхня – темна. Саме у шиншил забарвлюється лише ⅛ шерстинки, що створює ефект накинутої вуалі.
5. Шоколадний (гавана браун). Є розбавленим чорним і залежить від рецесивного гена. Успадковується тільки при двох «шоколадних» батьках, але навіть у цьому випадку кошенята можуть народитися із сірою шубкою або смужками.

Завдяки старанням селекціонерів багато рідкісних забарвлень вдалося закріпити в інших порід, яким вони не були дані від природи. Найзначнішу палітру забарвлень мають британські коти.

По статурі

Якщо дізнатися породу кішки по окрасу (за забарвленням) не вдалося – оцініть, як виглядає її статура, і придивіться до унікальних рис. Наявність укорочених лапок та відсутність хвоста суттєво допоможуть у вашому розслідуванні.

Витончені та з довгими лапами

Такі ознаки мають представники сіамо-орієнтальної групи: сіамська, орієнтальна та балінезійська. Ці кішки нагадують струнких балерин з витонченим силуетом. На довгій і тонкій шиї обов’язково розташовується клиноподібна голова.

Витонченість також характерна представникам іноземного, чи спортивного типу: турецьким ангорам, абісинським, сомалі. Їх відрізняє менш виражена сухощавість і більша м’язистість.

Десь посередині знаходиться напівіноземний тип (Semi-Foreign): тонкінська, російська блакитна, американська короткошерстна. У них гармонійна статура без екстремальної витонченості та вгодованості.

Вгодовані, з тулубом квадратного формату

У цю групу входять два типи: напівкоренастий (Semi-Cobby) та кремезний (Cobby). До перших відносяться кремезні котики з потужним кістяком, короткою шиєю та круглою мордочкою: британські короткошерсті та шотландські. Других представників відрізняє ще більш квадратний тулуб та укорочені лапи: менкси та екзоти.

Окремо варто відзначити важкий тип (Substantial). Його представники схожі на кремезний тип, але вони не такі компактні. Відсутня і приємна округлість, а в очі відразу ж впадає значний розмір. Таку статуру мають мейн-куни, сибірські та норвезькі лісові.

З короткими лапами

У дикій природі коротколапі кішки зустрічаються рідко. Більшість сучасних представників виведено штучним шляхом.

Родоначальник усіх кішок-гномів – манчкін. Його головні особливості – укорочені лапки та злегка витягнуте тіло. Дати відсіч ворогові в такому тілі дуже важко, тобто практично неможливо. Саме тому всі «коротколапики» не можуть жити на вулиці і сильно прив’язані до людини.

Крім манчкінів, укороченими кінцівками володіють такі коти:

• бамбіно;
• мінскін;
• скукум (карликовий лаперм);
• двельф;
• кінкалоу;
• лемкін (нанус-рекс);
• генет;
• менует (наполеон);
• манчеймез;
• шотландський кілт;
• китайський танк.

Всі ці тварини, за винятком манчкінів, не мають визнання і належать до метисів. У їхніх послідах можуть народжуватися кошенята із звичайними лапками. Таких вихованців не вибраковують і теж використовують у розведенні.

З коротким хвостом чи без нього

Часткова чи повна відсутність хвостових хребців – також результат природної генетичної мутації. Таку особливість успадкували тварини, які тривалий час жили в ізоляції. Фелінологи поділяють їх на 2 великі групи: менкс та бобтейли.

У звичайної кішки хвіст складається із 20-26 хвостових хребців. Якщо їх менше, то перед вами точно менська кішка / кіт або бобтейл. Усього виділяють 4 варіанти хвоста:

• лонги, або тэйлд – максимально схожий зі звичайним хвостом;
• стампи – 4-8 хребців;
• райзер – 1-3 хребця (непомітні на довгій вовні, але видимі на короткій);
• рампі – 0 хребців.

Довжина в межах 4 см – найкраща. Якщо ж вона більша, то від основи до кінчика можуть утворюватися бугристості та вузли.

До бобтейлів відносять такі представники:

• курильська;
• американський;
• піксібоб;
• японська;
• карельська;
• меконзька.

В результаті їх схрещування селекціонерам вдалося отримати скіф-той-боба та сноу-боба.

Крім менксів, до другої групи входять:

1. Кімрик. Є довгошерстим різновидом менкса. Зовні нагадує ведмежа.
2. Оухи-боб. Виведений на основі менкса та сіамського кота, тому має відмінні риси обох батьків.

Специфічна будова тіла короткохвостих і безхвостих котиків підвищує ймовірність розвитку сечокам’яної хвороби та проктиту, або запалення слизової оболонки кишки. Також у деяких представників діагностують менський синдром. При цій патології хребет розвивається повільніше, ніж потрібно, що призводить до дисфункції кишківника, сечового міхура і навіть паралічу. Перші симптоми виявляються протягом 4 місяців із народження.

За характером

Останній спосіб – врахування характеру, але фелінологи зазначають, що він найбільш ненадійний. Поведінка будь-якої тварини формується в міру дорослішання. Крім генів, на неї впливають різні зовнішні чинники, включно з умовами утримання. Вихованці, які виросли в турботливій сім’ї, спокійніші, ніжніші та балакучіші незалежно від породної приналежності. Незважаючи на це, породний стандарт все одно фіксує за кішкою певні поведінкові риси.

Якщо брати до уваги тип темпераменту, то варіантів всього 4:

1. Холерик (бенгальська, орієнтальна, сфінкси). Неймовірно активний тип, що любить ігри та прогулянки. Не схильний до стримування емоцій.
2. Меланхолік (сіамська). Дуже чутливий і уразливий. Потребує великої кількості уваги та терпіння.
3. Сангвінік (регдол, мейн-кун, невська маскарадна). Найспокійніший і найстриманіший тип. Ідеальний для сімей із дітьми. Спокійно ставиться до самотності, але й проти компанії. Не боїться йти на контакт із незнайомцями.
4. Флегматик (перська, англійська). Теж дуже спокійний тип, але загальмований. Не поспішає виявляти ініціативу та може годинами «медитувати» в одній позі, не відволікаючись на зовнішні подразники.

Зверніть увагу, що такий поділ все ж таки умовний. Ті ж сіамські кішки цілком можуть бути душею компанії, якщо не зачіпати їхні почуття і прислухатися до їхніх бажань.

По темі: Все про характер кішки: типи темпераменту, породні особливості, інші моменти.

Висновок

Визначення породи кішок без документів більше схоже на веселу гру, де ви можете підтвердити чи спростувати свої припущення. Якщо ви налаштовані серйозно – спробуйте здати ДНК-аналіз. Він встановлює породну приналежність на генетичному рівні, що зводить можливість помилки до мінімуму. Проблема в тому, що таку послугу надає мала кількість ветклінік, а серед зразків для порівняння можна знайти тільки популярні та поширені породи.

Тема 2025: комфорт і турбота про улюбленців.