Управління харчуванням собаки з ліпогранулематозним лімфангітом (ЛГЛ) та синдромом короткого кишечнику (СКК).

Давайте разом із вами розберемо кейс, опублікований ветеринарним фахівцем Каміллою Торрес-Хендерсон в інтернет-виданні TVP. Матеріал є адаптованим перекладом і систематизацією статті-оригіналу.

Випадок лікування англійського бульдога, який страждав від ліпогранулематозного лімфангіту та синдрому короткої кишки, демонструє важливість індивідуального підходу до харчування під керівництвом ветеринарного дієтолога. Це дало змогу ефективно підтримувати стан здоров’я пацієнта і поліпшити його якість життя.

Резюме випадку

Клініка направила 4-річного кастрованого пса англійського бульдога з підозрою на синдром короткої кишки після видалення пухлини, яка захоплювала каудальну третину порожньої кишки, клубову кишку і проксимальний відділ товстої кишки. Гістологічне дослідження виявило хронічний трансмуральний ліпогранулематозний і некротизуючий лімфангіт. Після операції у собаки розвинувся змішаний тип діареї, що призвело до втрати ваги. Стандартне медикаментозне лікування не дало результату, і пацієнта направили на дієтичне лікування, припускаючи синдром короткої кишки і лімфангіт. Модифікація дієти, спільно з медичним лікуванням, поліпшила масу тіла і консистенцію калу.

Основні висновки

• Ліпогранулематозний лімфангіт асоціюється із запальними захворюваннями кишківника і може утворювати обструктивне вогнищеве ураження поблизу ілеоцекального клапана, яке потребує хірургічного видалення.
• Синдром короткої кишки (СКК) може розвинутися у пацієнтів після обширної резекції кишківника і часто вимагає довічного контролю за харчуванням.
• Харчування при ліпогранулематозному лімфангіті подібне до харчування при запальних захворюваннях кишечнику: дієта має бути легкозасвоюваною, з низьким вмістом жирів і з використанням нового або гідролізованого білка і вуглеводів.
• Підбір дієти, що відповідає одразу кільком станам, може бути складним, але сучасні дієтичні продукти (низькожирові, на основі гідролізованого білка або амінокислот) дають нові можливості для успішного лікування.

Клінічний випадок

Пацієнт — кастрований 4-річний англійський бульдог із хронічним періодичним блюванням і діареєю. Початкові діагностичні тести (рентген, біохімічний аналіз крові, імунореактивність трипсину, імунореактивність панкреатичної ліпази, рівні кобаламіну і фолату, дослідження калу) виявилися в основному в нормі. Єдиними відхиленнями були низькі рівні кобаламіну, альбуміну і холестерину. Під час лікування використовували метронідазол, ранітидин, маропітант, дегельмінтизацію та різні дієти (гідролізовані корми, високозасвоювані лікувальні дієти, приготована курка), але стан не поліпшувався.

Після направлень до спеціалізованої клініки ультразвукове дослідження показало потовщення клубової кишки, що було визначено як пухлиноподібне утворення в каудальній третині порожнистої кишки, клубовій кишці та проксимальній товстій кишці. Хірургічна операція включала видалення уражених ділянок і виконання анастомозу між порожньою кишкою і товстою кишкою. Гістопатологія підтвердила наявність хронічного трансмурального ліпогранулематозного і некротизуючого лімфангіту.

Постопераційний стан

Після операції у собаки тривала втрата ваги, часта дефекація (6-8 разів на день) і хронічна змішана діарея. Передбачалося, що ці симптоми пов’язані з поєднанням синдрому короткої кишки і ліпогранулематозного лімфангіту. Лікування включало преднізолон, кобаламін, холестирамін, пробіотики, псиліум і метронідазол.

Погіршення стану

Через два місяці після операції, незважаючи на лікування, пацієнт продовжував втрачати вагу (20% від початкової маси тіла, оцінка стану тіла — 3/9), а діарея не зменшувалася. Повторні лабораторні дослідження виявили підвищені печінкові ферменти, гіпохолестеринемію, зниження рівня кобаламіну, нормальні показники фолату і відсутність змін у загальному аналізі крові та сечі. Пацієнта направили до дієтолога для підбору спеціального харчування за ліпогранулематозного лімфангіту та синдрому короткої кишки.

Захворювання та їхнє дієтичне лікування

Ліпогранулематозний лімфангіт

Ліпогранулематозний лімфангіт (ЛГЛ) — рідкісна форма запального захворювання кишківника (ЗЗК), вперше описана 1973 року. Вважається, що це результат хронічного витікання хілуса і розриву лімфатичних судин, що призводить до утворення гранульом і вузлів у стінках кишківника і брижових лімфатичних судинах. Вогнищевий лімфангіт може призвести до утворення обструктивного масоподібного ураження, що вимагає хірургічного видалення. Однак після операції може знадобитися подальше медикаментозне та дієтичне лікування.

Оскільки ЛГЛ схожий на ЗЗК і лімфангіектазію, до нього застосовуються ті самі принципи харчування. ЗЗК є багатофакторним захворюванням, що характеризується хронічними симптомами ШКТ і збільшенням кількості клітин у слизовій оболонці кишечника. Харчування при ЗЗК має бути легкозасвоюваним і містити новий або гідролізований білок і нові вуглеводи. Жири також обмежуються, оскільки їх розщеплення може порушуватися, що призводить до осмотичної або секреторної діареї.

Синдром короткої кишки

Синдром короткої кишки виникає в разі втрати нормальних функцій кишківника через видалення його частини. Клінічні прояви та їх вираженість залежать від видаленої частини кишківника.

ТАБЛИЦЯ 1: Синдром короткої кишки

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ	ЛАБОРАТОРНІ ВІДХИЛЕННЯ
Діарея	Гіпомагніємія
Стеаторея	Гіпоальбумінемія
Втрата ваги	Гіпокальціємія
Недоїдання	Гіпокаліємія
	Кислотно-лужний дисбаланс
	Дефіцит вітаміну В12

Синдром короткої кишки (СКК) у собак: основи харчування та управління станом

Синдром короткої кишки (СКК) — це стан, за якого після видалення частини кишечника порушується його нормальна функція, що призводить до проблем із засвоєнням поживних речовин. Ветеринарне лікування цього стану у собак часто ґрунтується на дослідженнях СКК у людей, оскільки випадки у домашніх тварин рідкісні.

Процес адаптації кишечника

Після видалення частини кишечника відділи, що залишилися, починають пристосовуватися: збільшується площа поверхні для поліпшення всмоктування поживних речовин. Цей процес можна посилити за допомогою ентерального харчування — воно забезпечує клітини кишківника необхідними речовинами, сприяючи їхньому зростанню та розширенню.

Важливість клубової кишки

Клубова кишка відіграє важливу роль у засвоєнні води, жирних кислот, жовчних кислот, жиророзчинних вітамінів і вітаміну B12. При її видаленні виникають такі проблеми, як стеаторея (жирні випорожнення) і порушення засвоєння поживних речовин. Вітамін B12 (кобаламін) всмоктується саме в клубовій кишці, тому при її видаленні необхідно призначати його ін’єкційно.

Видалення клубової кишки також може знизити засвоєння таурину, оскільки жовчні кислоти, необхідні для його синтезу, перестають всмоктуватися належним чином. Хоча собаки можуть самі синтезувати таурин, при нестачі жовчних кислот може знадобитися його додаткове введення.

Харчування при видаленні клубової кишки

Після повної резекції клубової кишки рекомендовано низькожирову, легкозасвоювану дієту із вмістом жирів менше 20% метаболічної енергії (МЕ). Це необхідно для того, щоб підтримувати кишечник у процесі адаптації та забезпечити його поживними речовинами.

Видалення ілеоцекального клапана, який розділяє тонкий і товстий кишечник, може погіршити стан. Це сприяє посиленій рухливості кишківника і розвитку надлишкового росту бактерій, оскільки бактерії з товстої кишки можуть потрапляти в тонку.

Вплив клітковини

Додавання в раціон нерозчинної клітковини може допомогти сповільнити транзит їжі кишківником, що поліпшить всмоктування води і натрію. Суміш волокон також здатна зв’язувати жовчні кислоти, а клітковина, що ферментується, в товстій кишці перетворюється на коротколанцюгові жирні кислоти, які забезпечують харчуванням клітини товстої кишки та стимулюють їхній ріст.

Однак важливо контролювати кількість і тип клітковини, оскільки вона може знизити загальну засвоюваність їжі. Для пацієнтів із СКК першочерговим завданням є збереження високої засвоюваності їжі.

Оцінка стану пацієнта та план лікування

Оцінка

На момент звернення до дієтолога собака виглядала млявою, незважаючи на те, що споживала в 2,4 раза більше енергії, ніж було потрібно в стані спокою. Маса тіла залишалася низькою (оцінка за шкалою стану тіла — 3 з 9), спостерігалася загальна помірна втрата м’язової маси. Собака отримував лікувальну гідролізовану дієту (Purina Pro Plan Veterinary Diet HA Hydrolyzed Vegetarian Canine Formula) з енергетичним розподілом 311 ккал на чашку: 20% білків, 24,1% жирів та 55,9% вуглеводів, розподілену на 5 прийомів їжі протягом дня. Однак така схема не поліпшила стан тварини. Також собака приймав псиліум (1-3 чайні ложки на день), але він спричиняв підвищене газоутворення і не полегшував симптомів, тому його було скасовано.

План лікування

Для пацієнта було розроблено індивідуальну домашню дієту з використанням спеціалізованого програмного забезпечення для розрахунку раціонів. У цій дієті кількість калорій залишалася такою самою, проте вміст жиру було зменшено з 24% до 15% МЕ (метаболізована енергія). Джерелом білка було обрано білу рибу, а джерелом вуглеводів — солодку картоплю (батат). Обидва ці компоненти вважалися новими для раціону собаки, що знижувало ризик харчової непереносимості.

Важливі аспекти дієтотерапії при СКК

• Зниження жирів у раціоні: дієта має містити менше ніж 20% жирів із розрахунку на метаболічну енергію (МЕ), що сприяє кращому засвоєнню їжі та зниженню навантаження на кишечник.
• Висока засвоюваність їжі: важливо, щоб продукти були легкозасвоюваними, оскільки це знижує навантаження на травну систему і сприяє максимальному засвоєнню поживних речовин.
• Поділ харчування на кілька прийомів їжі: їжу необхідно пропонувати невеликими порціями 5-6 разів на день для поліпшення засвоєння і зниження навантаження на кишечник.

Додаткові рекомендації

Раціон із низьким вмістом жирів і високозасвоюваними білками, а також вуглеводами, сприяє зниженню симптомів і підтримці маси тіла. При цьому важливо регулярно контролювати стан собаки, щоб своєчасно коригувати дієту залежно від змін його стану.

Синдром короткої кишки у собак вимагає комплексного підходу до лікування, де дієта відіграє ключову роль. Важливо правильно підбирати джерела поживних речовин, стежити за рівнем жирів і вуглеводів, а також враховувати потреби тварини залежно від стану її кишечника.

ТАБЛИЦЯ 2: Рівні харчових жирів

РІВЕНЬ ЖИРУ	ДІАПАЗОН ЖИРУ, % МЕ*	ГРАМ/1000 ККАЛ
Низький	<25	<29
Помірний	26-40	30-45
Високий	41	46

Цей випадок показує важливість індивідуального підходу до харчування при комплексних захворюваннях кишечника у собак. Лікування синдрому короткої кишки (СКК) і ліпогранулематозного лімфангіту (ЛГЛ) у цього пацієнта містило комбіновані стратегії як медикаментозного, так і дієтологічного управління.

Перебіг лікування і результати

Перехід на домашню дієту

Через два тижні після переходу на приготовану в домашніх умовах дієту, розроблену ветеринарним дієтологом, стан собаки почав поліпшуватися:

• Маса тіла збільшилася.
• Частота дефекації скоротилася з 5 разів на день до 1-2 разів на день.
• Хоча випорожнення залишалися м’якими і погано сформованими, прогрес у лікуванні був очевидний.

Пацієнт продовжував спостерігатися у місцевого ветеринара, поки його вага не досягла ідеальних показників.

Оцінка через 6 місяців

Через шість місяців після початку домашнього харчування собаку знову оглянули ветеринари. У цей час він отримував виключно домашню дієту і продовжував медикаментозну терапію:

• Препарати: метронідазол, таурин, будесонід, пробіотики та щомісячні ін’єкції кобаламіну (вітамін B12).
• Біохімічний аналіз крові показав, що всі показники були в нормі, крім лужної фосфатази, яка була підвищена через прийом будесоніду.

До цього моменту собака:

• Досягнув ідеальної маси тіла і відновив нормальну м’язову масу.
• Стілець був м’яким, але сформованим, а частота дефекації скоротилася до одного разу на день.

Важливо зазначити, що в деяких собак із СКК нормальна консистенція випорожнень може не відновлюватися повністю, але в цього пацієнта спостерігалися значні поліпшення завдяки комбінованому підходу до лікування, що включав дієтичну корекцію, медикаментозне лікування та адаптацію кишківника.

ТАБЛИЦЯ 3: Порівняння раціонів харчування, якими годували пацієнтів**

CALORIC DISTRIBUTION	THERAPEUTIC VETERINARY HYDROLYZED DIET	HOME-PREPARED DIET
Protein, % ME	20	41
Fat, % ME	24	15
Carbohydrate, % ME	56	44
Total dietary fiber, g/1000 kcal	12	18

Ключові висновки

• СКК і ЛГЛ у собак вимагають комбінованого підходу в лікуванні, що включає як медичне, так і дієтологічне управління.
• Ветеринарні комерційні дієти можуть бути ефективні для лікування різних захворювань, але за поєднання кількох проблем буває важко підібрати відповідний раціон. У цьому випадку приготована вдома дієта, розроблена ветеринарним дієтологом, надала необхідну гнучкість і допомогла досягти поліпшення.
• Сучасні комерційні корми з низьким вмістом жиру, гідролізованими білками або амінокислотною основою пропонують додаткові варіанти для собак, яким потрібне спеціальне харчування з урахуванням індивідуальних потреб.

Роль харчування в лікуванні

Правильне харчування є ключовим компонентом терапії при захворюваннях шлунково-кишкового тракту. Цей випадок підкреслює важливість розробки персоналізованої дієти, що враховує:

• Зниження рівня жирів у раціоні для запобігання проблемам із засвоєнням;
• Використання нових джерел білків і вуглеводів, щоб знизити ризик алергічних реакцій або непереносимості;
• Контроль частоти і консистенції випорожнень, що безпосередньо пов’язано з процесами адаптації кишечника.

Сучасні підходи у ветеринарії, включно з використанням персоналізованих дієт і новими комерційними продуктами, дають змогу ефективно справлятися з комплексними захворюваннями у домашніх тварин і покращувати якість їхнього життя.

Часті запитання

За матеріалами

• Lecoindre A, Lecoindre P, Cadoré JL, et al. Focal intestinal lipogranulomatous lymphangitis in 10 dogs. J Small Anim Pract. 2016;57(9):465-471. doi:10.1111/jsap.12522
• Watson VE, Hobday MM, Durham AC. Focal intestinal lipogranulomatous lymphangitis in 6 dogs (2008-2011). J Vet Intern Med. 2014;28(1):48-51. doi:10.1111/jvim.12248
• Van Kruiningen HJ, Lees GE, Hayden DW, Meuten DJ, Rogers WA. Lipogranulomatous lymphangitis in canine intestinal lymphangiectasia. Vet Pathol. 1984;21(4): 377-383. doi:10.1177/030098588402100403
• Jergens AE, Simpson KW. Inflammatory bowel disease in veterinary medicine. Front Biosci (Elite Ed). 2012;4(4):1404-1419. doi:10.2741/e470
• Marks SL, Laflamme DP, McAloose D. Dietary trial using a commercial hypoallergenic diet containing hydrolyzed protein for dogs with inflammatory bowel disease. Vet Ther. 2002;3(2):109-118.
• Rudinsky AJ, Rowe JC, Parker VJ. Nutritional management of chronic enteropathies in dogs and cats. JAVMA. 2018;253(5):570-578. doi:10.2460/javma.253.5.570
• Dossin O, Lavoué R. Protein-losing enteropathies in dogs. Vet Clin North Am Small Anim Pract. 2011;41(2):399-418. doi:10.1016/j.cvsm.2011.02.002
• Tappenden KA. Pathophysiology of short bowel syndrome: considerations of resected and residual anatomy. JPEN J Parenter Enteral Nutr. 2014;38(Suppl 1):14S-22S. doi:10.1177/0148607113520005
• Gorman SC, Freeman LM, Mitchell SL, Chan DL. Extensive small bowel resection in dogs and cats: 20 cases (1998-2004). JAVMA. 2006;228(3):403-407. doi:10.2460/javma.228.3.403
• Thompson JS, Quigley EM, Adrian TE. Factors affecting outcome following proximal and distal intestinal resection in the dog: an examination of the relative roles of mucosal adaptation, motility, luminal factors, and enteric peptides. Dig Dis Sci. 1999;44(1):63-74. doi:10.1023/a:1026697915937
• Chan DL. Nutritional management of short bowel syndrome in dogs and cats. In: Chan DL, ed. Nutritional Management of Short Bowel Syndrome in Dogs and Cats. Wiley Blackwell; 2015:152-158.
• Cave N. Nutritional management of gastrointestinal diseases. In: Fascetti AJ, Delaney SJ, eds. Applied Veterinary Clinical Nutrition. 1st ed. Wiley Blackwell; 2012:175-219.

Наш аналіз 2025 року — щасливі тварини, щасливі люди.