Соціалізація та адаптація дорослого собаки або цуценяти.

Соціалізація собаки — важлива складова виховання, поряд із доглядом і турботою про його здоров’я.

Соціалізований улюбленець — це і комфорт власника під час спільних прогулянок і поїздок, і безпека для людей, інших тварин і самого собаки.

Що таке соціалізація?

Соціалізація — це процес знайомства з навколишнім світом, адаптації до типових умов життя, освоєння правил поведінки, набуття навичок, необхідних для нормального існування в середовищі людей та інших тварин. Соціалізований собака:

• спокійно реагує на звуки, не лякається шуму, чи то звук мотоцикла, чи то вереск на дитячому майданчику;
• індиферентно або доброзичливо ставиться до інших тварин, має в запасі різні варіанти взаємодії з ними, залежно від ситуації та відповідних реакцій;
• адекватна поруч із проїжджою частиною (не вибігає на дорогу і не лякається автомобіля, що проїжджає);
• миролюбно налаштована до людей, що проходять повз, водночас не нав’язує їм спілкування;
• з великою ймовірністю керована в екстрених ситуаціях.

Соціалізація означає для собаки комфорт, почуття безпеки і впевненість під час зустрічі з новими людьми, родичами і ситуаціями.

Навіщо потрібна соціалізація?

Як сказано вище, соціалізація необхідна, по-перше, щоб власнику було комфортно проводити час зі своїм собакою. Адже якщо вихованець навчений поведінки в різних місцях, то він може бути компаньйоном для прогулянок, для походів у dog-friendly заклади, спільних поїздок у відпустку. По-друге, соціалізований собака — це безпека і для нього самого, і для оточуючих. Такий вихованець не побіжить на проїжджу частину, злякавшись несподіваного звуку, не стрибне раптово на перехожих, бажаючи з ними спілкуватися, не полізе в бійку з іншими собаками та не створить у такий спосіб небезпечної для себе й оточуючих ситуації.

Навіть якщо передбачається, що собака житиме на обгородженій території заміського будинку, де виключено знаходження інших тварин, все одно соціалізація необхідна. Адже може знадобитися допомога ветеринарного лікаря, а це і вихід за межі території, і взаємодія / дотики незнайомих людей, і зустріч з іншими тваринами, які перебувають у клініці. І крім неприємних відчуттів через погане фізичне самопочуття, собака буде відчувати стрес від нової ситуації і, можливо, активно перешкоджати лікуванню.

Наївно вважати, що цуценя сам здогадається, як потрібно поводитися з людьми на вулиці, гостями, з дітьми, в транспорті, з собаками. Ще складніше завдання — зрозуміти, чим відрізняються гості господаря від кур’єра, або чого очікувати від іншого собаки, що прогулюється на повідку з господарем, на відміну від бродячої зграї, що біжить назустріч.

Якщо не соціалізувати собаку, то він «соціалізує» себе сам. У результаті може вирости досить галасливий, постійно гавкаючий, непередбачуваний вихованець. Іноді здається, що з собакою цілеспрямовано не займалися, а він при цьому прекрасно адаптований до життя серед людей та інших тварин в умовах міста. Дійсно, таке буває, але тут спрацьовує природна здатність до навчання і стійкий контакт із чуйним власником. У будь-якому разі, для того щоб стати гідним членом міського соціуму, потрібен досвід, і завдання господаря — забезпечити його в поєднанні з навчанням необхідної поведінки.

З чого почати соціалізацію?

Найрозумніше проаналізувати поточний і передбачуваний спосіб життя власника і на цій основі прогнозувати, в яких ситуаціях опиниться собака. Наприклад, у господаря є дача і немає автомобіля — отже, його улюбленцю потрібно спокійно поводитися в приміському електропоїзді. Якщо ж робота власника пов’язана з відрядженнями, а собака в цей період житиме в людей, яким можна довіряти, важливо, щоб він спокійно ставився до зміни звичної обстановки, до відсутності господаря, не псував речей у будинку.

Складаючи план соціалізації, корисно:

• перерахувати всі місця, в яких належить регулярно або епізодично бувати собаці;
• продумати, в яких ситуаціях може опинитися улюбленець, де буде потрібна його слухняність;
• прописати всі очікування від собаки з боку власника.

Як приклад наведемо кілька варіантів. Собака:

• біжить поруч, коли я вранці здійснюю пробіжку / катаюся на велосипеді;
• спокійно чекає в салоні, поки я заправляю автомобіль;
• тактовно поводиться з дітьми різного віку, які приходять у гості до моїх дітей;
• відвідує виставки, виходить у ринг, проходить передвиставковий грумінг;
• гуляє на майданчику для вигулу, ладнає з доброзичливими собаками, грає з ними, не проявляє і не провокує агресію на свою адресу;
• носить одяг і взуття в зимову пору року;
• залишається в спеціалізованому готелі, коли господар відлітає у відпустку;
• доброзичливо ставиться до сусідської кішки, яка приходить влітку на дачну ділянку;
• проходить щорічну диспансеризацію у ветеринарного лікаря.

Що детальніше буде описано всі очікування і ситуації, в яких імовірно опиниться собака, то більше буде можливостей заздалегідь підготувати вихованця до зустрічі з новими стимулами.

Маючи приблизний план, можна зайнятися підготовкою. Тут варто зазначити, що соціалізація — це не просто знайомство з новими ситуаціями. Важливими в цьому процесі є реакції господаря на ті чи інші дії собаки, грамотно вибудувана система заохочення.

Для окремих завдань зручно скористатися послугами професіоналів: спільно з хендлером підготувати собаку до участі у виставках, з кінологом відпрацювати слухняність на людній вулиці, а в спеціальних групах із соціалізації собак і цуценят навчитися комунікувати з різними собаками, а також поліпшити взаєморозуміння та контакт із господарем.

Навіть якщо у власників висока мотивація вчити собаку всього самостійно, проте не зайвими будуть консультації з кінологом і зоопсихологом.

Як правило, собакам подобається освоювати нове, особливо спільно з господарем і маючи його підтримку, але пам’ятайте, що реакцією можуть бути як надмірне збудження, так і страх або агресія (часто викликана страхом). У першому випадку потрібно допомогти собаці впоратися з хвилюванням, заспокоїтися — відкликати його, покинути місце скупчення людей або товариство собак, переключити на взаємодію з господарем, на гру з іграшкою, яку можна погризти (це заспокоює). У разі страху доведеться проявити терпіння, сповільнити знайомство з новим, захистити від нав’язливого спілкування з боку оточуючих (просити людей, які бажають поспілкуватися з цуценям, сісти на відстані, напівбоком і почекати, коли собака сам підійде знайомитися, не дивитися пильно, не нависати над ним, не здійснювати різких рухів, не видавати гучних звуків, поки собака не звикне).

Загалом, реакції можуть бути різними, і уважний господар помітить навіть незначні зміни в поведінці та самопочутті улюбленця і врахує це під час подальшої роботи.

Соціалізація цуценяти

Цуценя потребує повноцінної соціалізації, якщо власники хочуть виростити собаку, з яким буде комфортно виходити на вулицю, подорожувати, зустрічатися з іншими людьми. Чим раніше почати привчати до умов міста, тим м’якше відбувається цей процес.

Однак соціалізація цуценя ускладнюється тим, що до моменту повної вакцинації цуценяті небезпечно виходити на вулицю, тому перші 3,5-4 місяці воно проводить удома. Але незважаючи на це обмеження, цуценя все одно можна підготувати до подальшої взаємодії з людьми та собаками.

Що може в цьому допомогти:

• називання предметів. Собаки здатні запам’ятати багато слів, які згодом дозволять їм орієнтуватися в нових умовах. Звичка господаря вербально супроводжувати будь-які дії дуже корисна для розвитку вихованця. «Підемо мити лапи, зараз будемо їсти, тихіше, одягаємо нашийник, машина їде» — це лише мала частина того, що корисно чути собаці;
• навчання базових команд у домашніх умовах із поступовим збільшенням складності. Команди «до мене, стояти, сидіти, лежати, кинь, принеси, обійди, чекай, не можна» — це не просто розминка для розуму: вони забезпечують керованість, а значить, і безпеку цуценяти надалі;
• привчання носити нашийник, знайомство з повідцем у домашніх умовах;
• звикання до дотиків. Спокійне ставлення собаки до того, що його торкаються, корисне в багатьох ситуаціях: на огляді у ветеринарного лікаря, у грумера на стрижці, у рингу на виставці при огляді суддею і при спілкуванні з дітьми. Можна робити легкий «масаж», гратися із собакою, торкаючись різних частин тулуба, і просити тих, хто буває в домі, торкатися до нього. Звісно, потрібно робити це дбайливо, щоб не викликати дискомфорт, а також заохочувати спокійне ставлення до дотиків;
• знайомство з інструментами для грумінгу (розчісування, обнюхування і звикання до звуків ножиць і фена) — це дозволить підготуватися до першого грумінгу;
• прогулянки на руках у господаря і проведення часу на балконі, де цуценя зможе, хоч і здалеку бачити інших людей, тварин, транспорт;
• спілкування з людьми і тваринами, які приходять у гості (заздалегідь переконайтеся, що тварини щеплені, оброблені від гельмінтів і здорові).

Після закінчення карантину цуценя можна виводити на вулицю. Тут працює правило поступового знайомства зі світом у поєднанні з орієнтацією на господаря як на головний об’єкт у навколишній дійсності. Під знайомством мається на увазі наближення, обнюхування, огляд, взаємодія.

Цуценя потрібно заздалегідь познайомити з під’їздом, потім прогулянки будуть обмежені двором, поступово відбудеться розширення території. Після знайомства з територією можна почати контакт з доброзичливо налаштованими людьми, з доброзичливими собаками, транспортом, будівлями та іншими об’єктами. Щоразу, давши деякий час на знайомство, цуценя потрібно підкликати до себе, винагороджувати ласощами, похвалою або грою.

Власникам також потрібно знати, що у віці 4-5 місяців у цуценят настає природний період страхів, нервова система стає більш сприйнятливою, собака більш схильний до стресу. Тому не варто дивуватися, якщо до цього сміливе цуценя почало проявляти боязкість без об’єктивних причин — це тимчасове явище, і важливо в цей момент не вимагати багато від вихованця.

Соціалізація собаки з притулку

Якщо соціалізація цуценяти з притулку по суті нічим не відрізняється від соціалізації цуценяти з розплідника, то соціалізація собаки, взятого з притулку в дорослому віці, вимагає додаткових зусиль, адже про його минулий досвід, часто травматичний, як правило, мало відомо. З великою ймовірністю буде потрібна консультація або заняття з кінологом для подолання труднощів адаптації. Спостереження за поведінкою і реакціями собаки дасть змогу з’ясувати, що спричиняє стрес (наприклад, вигляд нашийника і повідця, шум автомобілів або салютів, незнайомі чоловіки, діти).

Собаки, які довгий час голодували, так можуть і не навчитися спокійно їсти з миски і не підбирати їстівне на вулиці. Тут важливо зрозуміти, що собаці під силу, а чого безглуздо від нього вимагати у зв’язку з життєвим досвідом. Собаці з притулку, перш ніж переходити безпосередньо до соціалізації та навчання, потрібен значний час, щоб подолати стрес від переїзду в новий дім (у цьому допоможуть режим, ситна їжа, спокій і відпочинок, атмосфера доброзичливості) і навчитися довіряти новому господареві. Сам процес адаптації до міського життя має бути вибудуваний планомірно, дозовано. Потрібно пам’ятати, що зробити крок назад і почати заново — краще, ніж піддавати вихованця тиску і стресу.

Помилки в соціалізації та як їх уникнути

Іноді власники з найкращих спонукань форсують процес соціалізації, зіштовхуючи собаку щодня з новими ситуаціями. Це призводить до перенапруження і стресу, а не до очікуваної адаптації. Важливо дозувати навантаження, давати час звикнути і відпочити. Ба більше, одна й та сама ситуація може мати свою специфіку. Наприклад, зустріч із незнайомим собакою. Якщо таке знайомство відбулося на прогулянці, це не означає, що собака тепер готовий до зустрічі з родичами. Адже хтось із них демонструватиме дружелюбність, а хтось — агресію, хтось уникатиме контакту або захищатиме свою територію.

У всіх цих випадках вони будуть використовувати різні комунікаційні сигнали, і собаці або цуценяті належить вивчити цю мову, навчитися правильно реагувати на ті чи інші пози, повороти голови, звуки та інше. Тому правильним буде дозволити спілкування з різними собаками, щоразу уважно спостерігаючи за процесом, скеровуючи та забезпечуючи безпеку всіх учасників — вихованець накопичить досвід і виробить «правильні» відповіді на ті чи інші ситуації.

Деякі ситуації є занадто комплексними і насиченими, і помилкою буде відразу занурювати в них собаку, особливо цуценя. Уявімо, наприклад, що власник планує вперше поїхати з вихованцем у гості. Це в сприйнятті людини одна нова ситуація, а для собаки, можливо, це п’ять нових ситуацій (наприклад, собака вперше їде на таксі, потім уперше заходить у ліфт, уперше перебуває в незнайомому приміщенні — по суті, на чужій території, уперше інтенсивно спілкується з дітьми і вперше бачить кішку. Звісно, дорослий стійкий собака цілком може впоратися з такими подіями, а от для цуценяти це, скоріш за все, буде надто великим навантаженням, що призведе до стресу, а, можливо, і до страху перед новими та чужими приміщеннями. Правильним у подібних випадках буде дробити навантаження і обирати шлях від простого до складного: спочатку окремо познайомитися з ліфтом, таксі, кішками і тільки потім вирушати в гості.

Ще одна помилка — не враховувати особливості вихованця при виборі темпу соціалізації. Породні характеристики, темперамент і попередній досвід можуть сприяти або перешкоджати соціалізації, і не можна вимагати активного освоєння нового, якщо це за природою або через життєві обставини боязкий, полохливий собака.

Дні, коли собака погано почувається, не виспався, у нього немає настрою — не найкращі для освоєння нових навичок. У такий день рекомендується провести час у звичному режимі, а новий фрагмент соціалізації відкласти.

Незважаючи на те, що соціалізація — це природний процес, проте буде помилкою в нього не втручатися і дозволити його пройти самостійно. Соціалізація передбачає, що на початку цього процесу у собаки мало досвіду, і обраний ним спосіб реагування на ситуацію не завжди може бути відповідним. Тому людині важливо допомагати вихованцеві через систему заохочень, через своєчасний вихід з потенційно небезпечних ситуацій, через підтримку при знайомстві з новим.

Ключовим моментом в освоєнні правил поведінки в міському соціумі буде уважність, спостережливість власника, прогнозування розвитку і своєчасне реагування на ситуації.

Іноді соціалізація тварини вимагає і розвитку соціальних навичок господаря, адже доводиться домовлятися з власниками інших собак про нюанси взаємодії. Але будьте впевнені, вкладені зусилля, час і любов окупляться подвійно, і ви виховаєте спокійного, доброзичливого і вірного компаньйона в усьому.

Додатковий матеріал:

• Дресирування цуценяти — навіщо? Що таке «дресирування», «виховання» та «соціалізація» собаки?
• Соціалізація цуценят: 5 простих кроків.

Ще більше інформації на тему виховання і соціалізації улюбленця, можна знайти в розділах порталу:

• Дресирування собаки
• Виховання та дресирування собак
• Цуценята

Розбір 2025 року — нові підходи до догляду за тваринами.