Поширені хвороби лабрадорів і схильність до захворювань.

Поголів’я собак з родоводом, на відміну від метисів і простих дворняжок, завжди передбачуване. Цуценята стабільно успадковують одні й ті ж зовнішні та поведінкові ознаки. Тому на певному етапі виявляються і деякі порушення, характерні конкретній породі, тобто генетичні та загальні захворювання.

У цій статті ми разом із вами розберемо хвороби лабрадорів, які можуть розвиватися у цих улюбленців. Після її прочитання ви дізнаєтеся, на що слід звернути увагу під час утримання представника цієї породи, чи всі можливі захворювання оборотні, як помітити наявність проблем зі здоров’ям, і чи можна уникнути їхньої появи.

Основні факти про породу

Лабрадори-ретривери перебувають у близькій спорідненості з ньюфаундлендами, адже мають із ними спільних предків — собак Святого Джона. Поголів’я цих улюбленців сформувалося на канадському острові, де місцеві жителі використовували їх для пошуку і порятунку людей після корабельної аварії.

Представники породи мають міцну статуру і компактний корпус. Іноді їх плутають із золотистими ретриверами, але від цих собак їх відрізняє більш варіативне забарвлення, короткий шерстний покрив і особлива будова хвоста як у видри.

Лабрадорів-ретриверів часто залучають до каністерапії, адже вони дуже доброзичливі, товариські та повністю орієнтовані на людину. З їх дресируванням можуть впоратися навіть власники-початківці.

Характерні хвороби лабрадорів

Схильність до тих чи інших захворювань не гарантує їх розвиток. Тому далеко не факт, що ваш улюбленець зіткнеться з перерахованими нижче патологіями. Незважаючи на це, знати про подібні порушення все одно корисно, адже завдяки грамотній профілактиці ймовірність їхньої появи можна значно зменшити.

Дисплазія суглобів

До цієї хвороби схильні всі великі породи, що швидко ростуть, включно з лабрадорами. Фактором ризику в даному випадку виступає стрімкий набір ваги. Він чинить надмірне навантаження на опорно-руховий апарат, який ще не до кінця зміцнів, що може призвести до порушення в розвитку суглобів.

У разі дисплазії порушується опорно-рухова функція. Як правило, страждають або ліктьові суглоби, або тазостегнові.

Залежно від місця ураження можуть виникати такі симптоми:

• кульгавість;
• хрускіт під час промацування суглоба;
• занепокоєння при дотику до хворої кінцівки;
• уникнення стрибків і підйомів сходами.

Розвиток дисплазії можна сповільнити переглядом раціону, оскільки зайва вага — один із провокувальних чинників. При проблемах із суглобами рекомендовано використання готових кормів, збагачених хондропротекторами. Запущені випадки лікують оперативно, зокрема шляхом протезування.

Корисно знати:

• Чому у собаки відмовляють задні лапи?
• Фактори, що провокують відмову задніх лап у собаки.
• Чи завжди параліч задніх кінцівок у собак — вирок?
• Дисплазія тазостегнових суглобів у собак: симптоми і лікування.

Схильність до ожиріння

Лабрадори легко набирають зайву вагу і схильні до ожиріння, яке може спричинити супутні хвороби:

• дисплазія суглобів;
• дископатії;
• остеоартрит;
• діабет;
• безпліддя;
• сечокам’яна хвороба.

До можливих причин ожиріння належить банальне перегодовування. Тому дуже важливо не давати своєму улюбленцю їжу на око і враховувати все з’їдене, включно з ласощами, в рекомендованій за віком добовій калорійності.

При ожирінні вам буде складно промацати ребра і хребет вихованця.

Товстий собака стане менш грайливим і більш повільним. Йому також буде складніше переносити спеку і звичні фізичні навантаження. Обидва фактори можуть провокувати задишку.

Діагностоване ожиріння лікують дієтотерапією і плавним збільшенням активності. Собаку не потрібно різко позбавляти звичного обсягу їжі. Замість цього потрібно слідувати рекомендаціям ветеринарного лікаря і перевести його на менш калорійний корм, скорегувавши добову порцію. Для збереження тривалого насичення також може бути використаний промисловий раціон з високим вмістом клітковини.

Колапс, спричинений фізичними навантаженнями (EIC)

Являє собою вроджене захворювання нервової системи, що зустрічається у лабрадорів і деяких інших порід собак. Передається у спадок при отриманні двох мутантних генів від батьків-носіїв. Не піддається лікуванню, але, як правило, не впливає на тривалість життя.

Основний симптом EIC — раптова м’язова слабкість аж до втрати можливості пересуватися. Найчастіше відмовляють задні лапи, що призводить до порушення координації та різкої зупинки (або падіння). Така реакція спостерігається при інтенсивному фізичному навантаженні, особливо при високій температурі в приміщенні або на вулиці. Після невеликого відпочинку собака повністю приходить у норму.

Для мінімізації нових нападів у собаки з EIC слід уникати будь-яких видів активності, які можуть спровокувати колапс.

Спадковий носовий паракератоз ретриверів (HNPK)

Ця невиліковна хвороба вражає шкіру мочки носа лабрадора. Її симптоматика спостерігається у цуценят віком 6-12 місяців і включає:

• скоринки і тріщини на носі;
• сухість мочки;
• болючість при торканні;
• зміну кольору носа на світліший відтінок.

Носовий паракератоз перешкоджає природному затвердінню клітин верхнього шару шкіри на носі, що виконують захисну функцію. Він може ускладнитися запаленням і приєднанням бактеріальної інфекції. Для запобігання ускладнень використовують спеціальні препарати та мазі, що усувають сухість шкіри.

Прогресуюча атрофія сітківки PRA-prcd

Характеризується ураженням колбочок і паличок у сітківці ока. Так називаються клітини-фоторецептори, що забезпечують сприйняття різних кольорів і видимість у нічний час доби.

Лікуванню ця хвороба не піддається, тому лабрадор із прогресуючою атрофією сітківки поступово втрачає зорову функцію. Вік появи перших симптомів сильно варіюється. На початковій стадії діагноз можна поставити тільки під час огляду у ветклініці. Пізніше власник і сам помітить недобре, оскільки собака буде все гірше орієнтуватися в сутінках, а потім і при денному світлі.

При розвитку повної сліпоти важливо забезпечити вихованцеві комфортні та безпечні умови утримання. Для цього слід прибрати всі потенційно небезпечні предмети, на які може наштовхнутися собака.

Дегенеративна міопатія (CNM)

Передається у спадок і належить до вроджених хвороб лабрадорів. Не має лікування. Сприяє зміщенню ядер клітин м’язів до центру. Через це порушується анатомічно правильна форма м’язових волокон, що відбивається на їхній функціональності.

У хворого цуценяти у віці 3-5 місяців розвивається м’язова слабкість. Йому стає важко переносити фізичні навантаження. Додатково розвивається гіпотонія, що супроводжується такими симптомами:

• часте дихання;
• апатичний стан;
• швидка стомлюваність.

Власники породи відзначають, що дегенеративна міопатія практично не трапляються. Тому багато хто з них не стикався з нею особисто і навіть ніколи не бачив собак-носіїв наживо.

Серцева недостатність — дилатаційна кардіоміопатія

Ця хвороба вражає серцевий м’яз лабрадора і порушує його насосну функцію. Вона може призвести до таких ускладнень, як набряк легенів, непритомність і зупинка серця.

Дилатаційна кардіоміопатія (ДКМП) буває вродженою і набутою. У першому випадку її розвитку сприяє генетичний дефект, а в другому — різні системні захворювання.

Найчастіше симптоми ДКМП (дилатаційна кардіоміопатія) спостерігаються у собак у віці 4-10 років. До них належать:

• відмова від ігор;
• швидка стомлюваність під час фізичних навантажень;
• часте дихання і задишка;
• кашель;
• блідість слизових;
• зниження ваги.

Початкова стадія ДКМП (дилатаційна кардіоміопатія) протікає в прихованій формі, яку можна діагностувати тільки в умовах ветклініки. Патологічні зміни в серці незворотні. Тому лікування ДКМП (дилатаційна кардіоміопатія) будується на знятті наявних симптомів і уповільненні розвитку нових порушень. Прийом препаратів, як і регулярний огляд у кардіолога, зазвичай довічний, але при своєчасному зверненні є шанс зберегти якість і загальну тривалість життя.

Варто знати:

• Серцева недостатність у собак: симптоми, лікування.
• Серцева недостатність у собак.

Як запобігти розвитку небезпечних патологій?

Здоров’я будь-якого домашнього улюбленця багато в чому залежить від умов утримання. Тому для його підтримки необхідно дотримуватися базових профілактичних рекомендацій:

• Контроль ваги. Не підгодовуйте собаку зі столу, не перевищуйте добову порцію і підтримуйте щоденну фізичну активність.
• Адекватне дозування навантажень. Підбирайте навантаження, відштовхуючись від особливостей породи і віку вихованця. Якщо ви плануєте зайнятися кінологічним спортом — обов’язково проконсультуйтеся з ветеринарним лікарем.
• Регулярний догляд. Слідкуйте за якістю шерсті, гігієною зубів, очей і вух.
• Своєчасний огляд у ветклініці. Знаючи, на що зазвичай хворіють лабрадори, ви можете періодично здавати аналізи і проходити спеціальні дослідження, спрямовані на виявлення небезпечних патологій до появи зовнішніх симптомів.
• Дотримання графіка обробки від паразитів і вакцинації. Зараження паразитами та інфекціями завдає сильного удару по імунітету, що підвищує ймовірність розвитку супутніх захворювань.

Ключову роль, звичайно ж, відіграють заводчики. Завдяки їм ймовірність розвитку характерних для породи захворювань, залишається мінімальною. Для цього вони суворо дотримуються основних правил ведення племінної роботи, включно з обов’язковою перевіркою здоров’я всіх племінних тварин і кастрацією собак із виявленими патологіями.

За матеріалами

• «SINE exonic insertion in the PTPLA gene leads to multiple splicing defects and segregates with the autosomal recessive centronuclear myopathy in dogs», Manuel Pele, Human Molecular Genetics, 2005.

Технології у сфері догляду за тваринами: тренди 2025.