Поширені хвороби коргі та схильність до захворювань.

Вельш-коргі — група низькорослих пастуших собак, представлена двома породами. До неї належать пемброки та кардигани. Незважаючи на низку спільних рис, ці вихованці мають і чималу кількість відмінностей. Вони стосуються зовнішності, темпераменту, слухняності, робочих якостей, вигулу й активності, а також здоров’я.

Хвороби коргі, з якими можуть зіткнутися ці собаки, не ідентичні. Деякі з них характерні тільки для пемброків або, навпаки, тільки для кардиганів. Про поширені захворювання обох порід ми розповімо в нашій статті, де розберемо їхні основні симптоми, причини розвитку, способи лікування та профілактики.

Базові відомості про породу

Місце зародження обох порід — Уельс, що входить до складу Великобританії. Тут знаходиться великий гірський хребет. Він розділяє графства Пембрукшир і Кардиганшир, на честь яких назвали місцевих пастуших собак.

У кардиганів довше тіло і таксоподібний розмет (спрямованість лап у зовнішній бік). Їхній хвіст завжди довгий, тоді як більша частина пемброків від народження куцехвоста. У цих собак також більш варіативні забарвлення, що включають мармурові (забарвлення, що супроводжується «розбавленням» основного тону шерсті та появою плям світлішого відтінку) і тигрові (забарвлення з візерунком із яскравих смуг).

Пемброки енергійніші та емоційніші за своїх побратимів. Вони більш довірливі і можуть залучити до гри навіть незнайомих людей. Кардигани — більш обережні улюбленці, які вважають за краще не довіряти першому зустрічному і ретельно обмірковувати всі свої дії.

Схильність до захворювань

Середня тривалість життя обох порід становить 12-15 років. Вона залежить від великої кількості чинників, головний з яких — здоров’я конкретного вихованця. Тому власникам коргі важливо знати, на що хворіють ці собаки, щоб мінімізувати наявні ризики та не допустити розвитку небезпечних ускладнень.

Хвороба фон Віллебранда I типу (vWD1)

Супроводжується спонтанними кровотечами через вроджене порушення згортання крові. Вважається невиліковною. В її основі лежить кількісна зміна фактора Віллебранда. Так називається білок, що забезпечує згортання крові.

За дефіциту фактора Віллебранда можуть спостерігатися періодичні носові кровотечі. Часом кровоточать і слизові ротової порожнини. Власник хворого собаки також може виявити кров у його сечі.

Хвороба фон Віллебранда I типу характерна для всіх вельш-коргі. Її головна небезпека — надмірна крововтрата. Вона може виникнути не тільки внаслідок серйозної травми або операції, а й через невелике пошкодження ясен зубною щіткою.

Незважаючи на відсутність лікування, є способи уникнути небезпечних для життя ускладнень. Власник хворого улюбленця обов’язково має попередити про це ветеринарного лікаря. У цьому разі під час будь-якого хірургічного втручання буде вжито особливих заходів. Собаці заздалегідь призначать курс препаратів, що тимчасово підвищують кількість фактора Віллебранда. В екстреній ситуації зазвичай обмежуються переливанням крові.

Дегенеративна мієлопатія (DM Ex2)

Дегенеративна мієлопатія, як і хвороба фон Віллебранда, характерна для всіх вельш-коргі. Вона теж не піддається лікуванню, але має важчі наслідки.

При дегенеративній мієлопатії пошкоджуються клітини нервової системи, через що собака поступово втрачає контроль над своїми кінцівками. Протягом 3 років після виникнення перших симптомів розвивається повний параліч задніх і передніх кінцівок.

Ця небезпечна патологія передається у спадок, але тривалий час ніяк про себе не заявляє. Як правило, її симптоми починають розвиватися після досягнення 8 років життя. До них належать:

• завалювання корпусу;
• присідання на поворотах;
• зниження активності;
• втрата апетиту;
• наростаюча слабкість кінцівок (спочатку задніх, а потім і передніх);
• падіння на рівному місці;
• уникнення стрибків і підйому по сходах або сильна незграбність під час здійснення цих дій.

У разі повної паралізації задніх лап також розвивається нетримання сечі. Воно виникає через втрату тонусу сфінктера і сечового міхура, відповідальних за позиви до сечовипускання.

Колапс, спричинений фізичними навантаженнями (EIC)

Належить до невиліковних спадкових хвороб вельш-коргі пемброків. Розвивається внаслідок мутації гена DNM1, відповідального за передачу нервових імпульсів до м’язів. Через неї будь-які високі навантаження виснажують клітини нервової системи, які фізично не встигають вчасно відновитися.

Зовні хворий собака виглядає повністю здоровим, але приблизно через 5-15 хвилин від початку інтенсивних вправ у нього з’являються такі симптоми:

• слабкість передніх і / або задніх кінцівок;
• похитування корпусу;
• порушення координації;
• повне знерухомлення.

Як правило, навіть повністю знерухомлений собака не відчуває болю і самостійно приходить до тями приблизно через 5-25 хвилин відпочинку. Але на практиці траплялися й винятки. Тому для безпеки вихованця рекомендується відмовитися від спортивних змагань і будь-яких навантажень, які сприяють виникненню колапсу.

Важливо зазначити, що перші симптоми зазвичай спостерігаються у віці від 6 місяців до 4 років. Також є зв’язок між колапсом і високою температурою на вулиці. З цієї причини в спеку краще зменшити загальний час вигулу і постаратися перенести самі прогулянки на ранній ранок і пізній вечір.

Хондродисплазія (CDPA) і хондродистрофія (CDDY) (ризик розвитку IVDD)

Хондродисплазія — це не зовсім хвороба, а скоріше генетичне порушення, характерне не тільки для коргі, а й для інших порід з витягнутим корпусом і короткими кінцівками. Через CDPA, або карликовість, кістки перестають рости раніше, ніж необхідно. Тому кінцівки залишаються вкороченими, а їхній постав — трохи викривленим. Така особливість враховується як породна ознака.

До формування коротких кінцівок також призводить хондродистрофія.

Це захворювання порушує ріст хрящів і кісток. Але небезпечне воно не цим, а раннім руйнуванням міжхребцевих дисків, що забезпечують рухливість і гнучкість хребта. Ризик розвитку такого ускладнення підвищується в разі успадкування одразу двох мутантних генів: CDDY і IVDD.

При поєднанні IVDD з геном CDPA кінцівки цуценяти будуть коротшими, ніж у його однопометників з одним геном CDPA. У цьому випадку також підвищується ризик розвитку хвороби міжхребцевих дисків, яка може супроводжуватися такими симптомами:

• зниження активності;
• біль при торканнях і фізичних навантаженнях (собака видає різкий вереск, скиглить або гарчить);
• довший спуск по сходах;
• порушення ходи;
• безконтрольне сечовипускання;
• параліч кінцівок.

Пошкоджені диски відновленню не піддаються. На початковій стадії хвороби у коргі стійкої ремісії вдається домогтися за допомогою медикаментозної терапії та фізіопроцедур. У запущених випадках вдаються до проведення операції.

Прогресуюча атрофія сітківки rcd3-PRA, що прогресує

Розвивається внаслідок мутації гена PDE6A. Він відповідає за передачу та посилення сигналів, перетворених із сонячного світла. Завдяки йому сітківка ока успішно виконує свою головну функцію — візуалізацію кінцевого образу в мозку.

Прогресуюча атрофія сітківки розвивається за двома сценаріями:

• Дисплазія сітківки. Фоторецептори (палички і колбочки), що забезпечують гостроту нічного зору і сприйняття різних кольорів, не розвиваються в потрібному обсязі відразу після народження цуценяти.
• Дегенерація клітин сітківки. Фоторецептори формуються, але поступово втрачають свої функції та відмирають.

За будь-якого виду цієї невиліковної хвороби коргі поступово втрачає свій зір. Повна сліпота настає вже до 1-4 років. Наявність патології на початковому етапі можна визначити за допомогою діагностики у ветклініці. Пізніше власник і сам помітить, що його вихованець дедалі гірше орієнтується в сутінках і темряві, а потім і при яскравому сонячному світлі.

Профілактика хвороб, до яких схильні коргі

За запобігання генетичним патологіям відповідають заводчики. Для цього вони проводять спеціальні тести, що визначають носійство мутантних генів. При отриманні позитивного результату собаку до розведення не допускають і каструють. Тому під час купівлі цуценяти можна поцікавитися про проведення таких тестів, хоча обов’язковими вони не є.

Простому власнику достатньо дотримуватися базових рекомендацій:

• Адекватно дозувати фізичні навантаження, особливо в період активного росту цуценяти.
• Попереджати стрибки і спорудити спеціальну драбину, якщо улюбленець полюбляє застрибувати на ліжко або диван.
• Дотримуватися графіка щеплення і протипаразитарної обробки.
• Уникати перегодовування і дотримуватися відповідної за віком і рівнем активності добової норми.
• Забезпечити свого улюбленця збалансованим промисловим раціоном (сухим та / або вологим кормом) або їжею власного приготування, погодженою з ветдієтологом.
• Регулярно відвідувати профілактичні огляди у ветеринарній клініці хоча б раз на рік.

Схильність до деяких захворювань у коргі зовсім не гарантує те, що пемброк або кардиган обов’язково з ними зіткнеться. Водночас представник цих порід цілком може заразитися якоюсь інфекцією, як і будь-який інший собака, особливо за відсутності щеплення. Тому обов’язково дотримуйтеся профілактичних рекомендацій і не соромтеся звертатися до ветеринарного лікаря в разі виявлення будь-яких тривожних симптомів у свого улюбленця.

За матеріалами

• «Practical Guide to Canine and Feline Neurology», 3rd edition, by Curtis W. Dewey and Ronaldo C. da Costa, 2015.

Головні відкриття у догляді за улюбленцями 2025 року.