Поширені хвороби кокер-спаніеля та загальне здоров’я.

Купівля домашнього улюбленця — дуже хвилююча і радісна подія, яка також тягне за собою певну відповідальність. Після придбання цуценяти через заводчика всі турботи щодо подальшого догляду та утримання переходять на безпосереднього власника, який повинен знати хоча б базову інформацію про породу.

Корисно буде вивчити не тільки рекомендації з годівлі, а й поширені хвороби кокер-спаніеля, якщо ви вирішили віддати перевагу цій породі собак. Про них можна дізнатися в нашій статті. У ній ми розберемо обох представників групи, тобто англійських і американських кокер-спанієлів, а також їхні відмінності.

Найважливіше про породу

Американські та англійські кокер-спанієлі перебувають у близькій спорідненості. Представники другої породи виникли раніше, тому перших собак вивели на їхній основі в період колонізації Північної Америки.

«Англійців» легко відрізнити за більшим розміром, більш витягнутою мордою, рівною лінією верху і менш довгою шерстю. Ці собаки, як і раніше, зберігають розвинені робочі якості та використовуються за прямим призначенням.

Американські кокери не такі енергійні, як їхні побратими. Вони менш конфліктні та швидше знаходять контакт з іншими домашніми улюбленцями, навіть із дрібними звірятами.

Незважаючи на низку відмінностей, обидві породи однаково доброзичливі. Вони люблять ігри з дітьми та сильно прив’язуються до своєї сім’ї.

Схильність до хвороб у кокер-спаніеля

Існує безліч патологій, які зустрічаються у собак. Однак варто пам’ятати, що при дотриманні основних заходів профілактики, ризик розвитку багатьох захворювань значно знижується, і ваш улюбленець цілком може зберегти міцне здоров’я до похилого віку. Нижче ми розглянемо патології, що трапляються в кокер-спаніелів частіше за інших.

Прогресуюча атрофія сітківки (PRA-prcd)

Ця невиліковна генетична хвороба зустрічається і в англійських, і в американських кокер-спанієлів. Вона веде до поступової втрати зорової функції та вражає сітківку – внутрішню оболонку ока, відповідальну за сприйняття світла.

Прогресуюча атрофія сітківки розвивається у носіїв двох мутантних генів у міру дорослішання. Відразу після народження хворе цуценя не має проблем із зором, але поступово починає дедалі гірше бачити, особливо з настанням темряви.

Сімейна нефропатія (FN)

Спадковується за тим самим принципом, що і прогресуюча атрофія сітківки, тобто при в’язці двох собак-носіїв. За розвиток сімейної нефропатії відповідає мутація в генах COL4A3 і COL4A4. Через неї пошкоджуються стінки капілярів ниркових канальців, які від початку мають аномальну будову. Вони відповідають за виведення продуктів обміну речовин разом із сечею і являють собою частину нефрона — структурної одиниці нирки.

За сімейної нефропатії ниркові канальці втрачають свою головну функцію. У результаті розвивається хронічна ниркова недостатність.

Сімейна нефропатія — хвороба, характерна для англійських кокер-спанієлів. Лікуванню вона не піддається, а її перші симптоми розвиваються у улюбленців у віці 6-24 місяців. Хворий собака втрачає апетит, багато п’є, худне і страждає від блювоти. Обсяг сечі, який він виділяє, збільшується, а його шерсть стає тьмяною і скуйовдженою.

Недостатність фосфофруктокінази

Фосфофруктокіназа (ФФК) — це важливий фермент, відповідальний за забезпечення еритроцитів (клітини крові, які відповідальні за транспортування кисню) і клітин м’язів енергією. Для її отримання він використовує різні цукри, особливо виноградний, тобто глюкозу. Унаслідок дефіциту ФФК відбувається руйнування еритроцитів. Це сприяє розвитку анемії та ослабленню організму хворого собаки. Паралельно спостерігається погіршення здатності переносити фізичні навантаження.

Ця хвороба трапляється у всіх видів кокер-спаніеля.

Лікуванню вона не піддається. У хворого собаки відзначаються симптоми анемії (млявість, швидка стомлюваність, тривалий сон, низька температура тіла), слабкість у м’язах і періодичні судоми зі спазмами, що можуть посилюватися при вправах, що вимагають фізичної сили.

Дилатаційна кардіоміопатія

Належить до кардіологічних патологій і ускладнюється серцевою недостатністю. Може бути вродженою та набутою. У першому випадку розвивається через різні генетичні ефекти, а в другому — як наслідок системних захворювань (хвороби, що зачіпають одразу кілька внутрішніх органів або весь організм цілком).

У кокер-спаніеля з цією хворобою відбувається витончення стінок шлуночків і передсердь через розвиток дистрофічних змін у серцевому м’язі, що призводить до порушення скоротливості, яка забезпечує стабільний рух крові.

Дилатаційна кардіоміопатія прогресує у тварин у віці 4-10 років. Вона довгий час не дає про себе знати і протікає в прихованій формі, тому спочатку її можна виявити тільки у ветклініці. При більш запущеній формі з’являються задишка і кашель, пульс частішає, а слизові бліднуть. Хворий вихованець худне, практично не грає, уникає фізичних навантажень і може непритомніти.

Ефективного лікування не існує. Терапія, що використовується, дає змогу згладити симптоми й уповільнити перебіг хвороби, зберігши якість життя. Вона включає використання сечогінних, кардіотонічних (препарати, що підвищують працездатність серця) і антиаритмічних (препарати, що відновлюють серцевий ритм) препаратів.

Гіперурикозурія (HUU)

Передається у спадок і розвивається при отриманні двох мутантних генів SLC2A9. Провокує утворення каменів (конкрементів) у сечовому міхурі, які можуть спричинити його закупорку. Причина їхньої появи — надмірне виділення сечової кислоти в сечу. Занадто велика кількість цієї речовини твердне й утворює кристали різного розміру, тобто ті самі камені.

При утворенні особливо великих конкрементів собака може відчувати сильний біль, особливо під час сечовипускання, яке буде досить частим і малим за обсягом. На наявність порушення вкажуть кров у сечі, втрата апетиту (часткова або повна), апатичний і млявий стан, напади блювоти.

Саме порушення лікуванню не піддається, оскільки це вроджена особливість конкретного організму. Тому його терапія спрямована на усунення наслідків — виявлених конкрементів. Невеликі відкладення розчиняються самі завдяки дотриманню спеціальної дієти, а великі камені видаляють оперативно. Додатково можуть бути використані медикаментозні препарати, наприклад, для усунення больового синдрому.

Дегенеративна мієлопатія (DM Ex2)

Невиліковне захворювання спадкового характеру, за якого в кокер-спанієлів розвивається параліч лап. Це відбувається внаслідок пошкодження клітин нервової системи.

Незважаючи на генетичну природу хвороби, порушення координації розвивається далеко не відразу. М’язова слабкість виникає тільки у віці 8-14 років. Першими страждають задні лапи, що провокує неконтрольоване сечовипускання через втрату тонусу сфінктера та сечового міхура. Потім параліч переходить і на передні лапи. Як правило, на це йде не більше 3 років.

Пролапс слізної залози

Являє собою випадання слізної залози третьої повіки, яка розташована у внутрішньому куточку ока. Супроводжується появою рожево-червоного утворення, сльозоточивістю і почервонінням кон’юнктиви. Може ускладнюватися нагноєнням.

Пролапс у кокер-спаніелів може розвиватися внаслідок інших хвороб, що сприяють збільшенню і зміщенню слізної залози, наприклад, за алергії або хронічного кон’юнктивіту. Ці собаки також мають вроджену схильність до цього порушення. Тому їхнім власникам рекомендується дотримуватися особливої пильності.

Лікують пролапс за допомогою хірургічного втручання. Слізну залозу, що випала, акуратно вправляють на місце, а для зняття симптомів і запобігання вторинній інфекції призначають протизапальні та антибактеріальні очні краплі.

Профілактичні заходи

Заводчики, які знають, на що часом хворіють кокер-спанієлі, набагато уважніше ставляться до профілактичних оглядів. Багато з них проводять спеціальні тестування на визначення генетичних патологій. Це важливо для визначення наявності мутантних генів і попередження в’язки двох собак-носіїв. Вибраковуючи таких тварин із розведення, заводчики контролюють стабільно міцне здоров’я в нових потомствах.

Безпосередній власник може вплинути тільки на подальше життя вже придбаного цуценяти. У його силах:

• Організувати комфортний графік годування і збалансований за нутрієнтами (поживними речовинами) раціон з урахуванням індивідуальних особливостей свого вихованця.
• Підтримувати здорову конституцію тіла за допомогою контролю добової порції і відповідних фізичних навантажень.
• Забезпечити регулярний догляд за очима і щодня перевіряти їх на наявність травм.
• Своєчасно водити вихованця на профогляди та вакцинації.
• Дотримуватися графіка обробки від паразитів.

Під час вибору заводчика не соромтеся просити довідки, що підтверджують відсутність спадкових захворювань у батьків. Обов’язковими вони не є, і вам цілком можуть відмовити. Незважаючи на це, за позитивної відповіді ви можете бути впевнені в доброчесності потенційного продавця і віддати перевагу саме йому.

За матеріалами

• «Accumulation and aggregate formation of mutant superoxide dismutase 1 in canine degenerativemyelopathy» Nakamae S., Kobatake Y., Suzuki R, Tsukui T., Kato S, Yamato O., Sakai H., Urushitani M., Maeda S., Kamishina H., 2015.

Поради щодо здоров’я та харчування тварин у 2025.