Мікоплазмоз у собак.

Мікоплазмози — група інфекційних захворювань людини і тварин, збудниками яких є мікроорганізми, що належать до класу Mollicutes.

Його представники замість властивої більшості бактерій клітинної стінки мають тришарову ліпопротеїнову мембрану. Така будова дає їм змогу змінювати форму і робить їх стійкими до антибактеріальних препаратів, що пригнічують синтез клітинної стінки.

Крім того, від інших бактерій мікоплазми відрізняються унікальною потребою в холестерині. Необхідні поживні речовини мікоплазми отримують із клітин, на яких паразитують.

У процесі життєдіяльності мікоплазмами виділяються токсичні продукти обміну речовин (аміак, перекис водню та ін.). Патогенні мікоплазми мають здатність закріплюватися на мембранах клітин, унаслідок чого їхній негативний вплив значно посилюється.

Крім пошкодження клітинних мембран, мікоплазми можуть стати причиною пригнічення роботи імунної системи, а також сприяти виникненню аутоімунних реакцій і злоякісному росту клітин.

Стаття є систематизацією попередніх матеріалів:

• Мікоплазмоз у собак: симптоми та способи лікування.
• Чим небезпечний мікоплазмоз у собак і як його лікувати.

Причини мікоплазмозу

Не всі види мікоплазм небезпечні для тварин і людини. Більшість із них є нормальними мешканцями слизових оболонок і за хорошої роботи імунної системи не викликають захворювань. Однак у разі зниження захисних сил організму (під час вірусної інфекції, у похилому віці, під впливом стресу, за системних захворювань тощо) навіть непатогенні мікоплазми можуть стати збудниками вторинної інфекції.

Патогенні мікоплазми видоспецифічні, тобто викликають захворювання тільки у тварин певного виду.

Для собак патогенними є:

• Mycoplasma haemocanis — паразитує на поверхні еритроцитів, спричиняє інфекційну анемію;
• Mycoplasma cynos — паразитує на епітеліальних клітинах слизових оболонок дихальних шляхів, спричиняє респіраторні захворювання;
• Mycoplasma canis — вражає епітеліальні клітини слизових оболонок сечовидільних і репродуктивних органів, спричиняє захворювання сечостатевого тракту.

Джерелом інфекції є хворі тварини та носії мікоплазм, які не мають ознак захворювання. Переносниками патогенних для собак мікоплазм можуть бути не тільки собаки, а й інші тварини, для яких ці збудники не становлять небезпеки, наприклад, кішки і щури.

Можливі шляхи зараження:

• контактний — при прямому спілкуванні з хворою або інфікованою твариною, зокрема під час в’язки;
• повітряно-крапельний — повітрям, через найдрібніші бризки слини і слизу з дихальних шляхів;
• вертикальний — зараження від інфікованої матері.

Є припущення, що мікоплазми, які паразитують на клітинах крові, можуть передаватися трансмісивно — через укуси кровосисних паразитів (бліх, іксодових кліщів).

Симптоми мікоплазмозу у собак

Характер і вираженість клінічних ознак при мікоплазмозі залежать від стану імунної системи вихованця. До 60% собак — безсимптомні носії мікоплазм. Однак травми, стреси, погіршення умов утримання та інші чинники, що пригнічують роботу імунної системи, можуть призвести до появи ознак захворювання. Крім того, нерідко мікоплазмоз розвивається на тлі інших інфекцій, що ускладнює постановку діагнозу.

Симптоми мікоплазмозу не специфічні й схожі з ознаками інших інфекційних захворювань.

Для всіх форм, що проявляються клінічно, характерна поява загальних ознак поганого самопочуття:

• сонливість, зниження активності,
• погіршення або втрата апетиту,
• підвищення температури тіла.

Респіраторна форма мікоплазмозу проявляється:

• чханням,
• кашлем,
• появою виділень із носа,
• утрудненням дихання.

Мікоплазми можуть бути одним зі збудників інфекційного респіраторного синдрому собак (розплідникового кашлю).

За урогенітальної форми захворювання можуть спостерігатися:

• безпліддя,
• викидні,
• народження мертвих і хворих цуценят,
• виділення зі статевих органів,
• хворобливе і прискорене сечовипускання.

У низці випадків мікоплазми, не будучи основною причиною захворювання, серйозно ускладнюють його перебіг. Наприклад, вони можуть стати однією з причин кон’юнктивіту, ознаками якого є:

• почервоніння і набряклість слизової оболонки ока,
• світлобоязнь,
• свербіж,
• поява слизових, серозних, гнійних виділень з ока.

Унаслідок глибокого ушкодження слизових оболонок і неповного поглинання лейкоцитами, мікоплазми можуть потрапити в кров’яне русло і опинитися занесеними в різні внутрішні органи. Таким чином мікоплазменна інфекція може спричинити поліартрит, що проявляється кульгавістю, набряком і болючістю суглобів.

Діагностика

Діагноз повинен бути поставлений ветеринарним лікарем в умовах клініки, оскільки для цього необхідно провести лабораторні дослідження.

В даний час діагностика мікоплазмозів здійснюється за допомогою:

• серологічних досліджень крові на наявність антитіл до мікоплазм (РСК, ІФА, та ін.);
• полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) для виявлення ДНК мікоплазм у змивах зі слизових оболонок;
• бактеріологічного дослідження з подальшими мікроскопією і вивченням біохімічних властивостей.

У разі неправильного збору та зберігання проб, а також у разі недавнього зараження мікоплазмозом результат дослідження може виявитися хибнонегативним. Тому єдиний негативний результат не гарантує відсутності мікоплазмової інфекції. Для повного виключення мікоплазмозу необхідне проведення серії аналізів з інтервалом у кілька днів.

Прийом антимікробних препаратів також здатний призвести до хибнонегативних результатів під час діагностики. З урахуванням цього лабораторні дослідження потрібно проводити до початку антибактеріальної терапії.

Лікування мікоплазмозу у собак

Схему лікування та його тривалість визначає ветеринарний лікар.

Для лікування мікоплазмових інфекцій застосовуються наступне.

1. Антибактеріальна терапія

Ветеринарний лікар призначить собаці антибіотики, до яких чутливі мікоплазми. Застосовуються як системні препарати, що впливають на весь організм, так і місцеві, призначені для обробки пошкоджених слизових оболонок.

За наявності інших бактеріальних інфекцій буде враховуватися їхня чутливість до антибактеріальних препаратів. За наявності вірусної інфекції застосовуються противірусні препарати.

2. Симптоматична терапія

Лікування, спрямоване на полегшення симптомів і поліпшення якості життя вихованця, підбирається залежно від характеру захворювання. До нього належить використання знеболювальних, жарознижувальних, препаратів, що знижують свербіж, пробіотичних добавок.

Лікування антибіотиками призводить до зникнення симптомів і припинення виділення збудника в зовнішнє середовище, але повне звільнення організму від мікоплазм відбувається не завжди з першого разу. Через 6-8 тижнів після закінчення курсу лікування необхідно провести дослідження для контролю його ефективності.

Чи може собака повторно заразитися мікоплазмозом?

Імунітет, що виникає після перехворювання, нетривалий і не завжди має достатню напруженість. Повторне захворювання може виникнути в разі зараження вихованця іншим видом патогенних мікоплазм, а також на тлі зниження імунітету.

Чи передається мікоплазмоз від собак людині?

Заразитися мікоплазмозом від собаки неможливо, оскільки мікоплазми, патогенні для собак, не спричиняють захворювання у людини. Однак слід пам’ятати, що домашні улюбленці можуть бути безсимптомними носіями різноманітних видів мікоплазм. Тому під час спілкування з домашньою твариною важливо дотримуватися правил особистої гігієни.

Чи може собака заразитися мікоплазмозом від кішки?

Собака не заразиться мікоплазмозом від хворої кішки.

У кожного виду тварин захворювання викликає специфічний для нього збудник. Мікоплазми, патогенні для кішок, не становлять небезпеки для собак. Однак є думка, що кішки і дрібні гризуни можуть бути безсимптомними носіями патогенних для собак мікоплазм і служити для них джерелом зараження.

Профілактика мікоплазмозу

Вакцин від мікоплазмозу не розроблено.

Профілактувати захворювання дає змогу своєчасне виявлення та лікування хворих тварин, а також створення оптимальних умов утримання вихованця. Для цього достатньо дотримуватися простих правил:

• У місці утримання собаки підтримуйте чистоту і порядок. Місце для відпочинку має бути зручним і добре захищеним від вогкості та протягів.
• Не допускайте переохолодження і перевтоми вихованця під час прогулянок.
• Забезпечте собаку повноцінним і якісним харчуванням. При використанні готових раціонів промислового виготовлення віддавайте перевагу кормам супер преміум класу.
• Контролюйте поведінку вихованця під час прогулянок. Не дозволяйте спілкуватися з бездоглядними та дикими тваринами, підбирати їжу, полювати на гризунів і птахів.
• Купуючи нового улюбленця, не поспішайте знайомити його з іншими чотириногими мешканцями будинку. Витримайте карантин протягом щонайменше двох тижнів.
• Своєчасно проводьте планові обробки від паразитів для всіх вихованців у будинку. Не рідше ніж раз на рік відвідуйте ветеринарну клініку для проходження диспансеризації та проведення вакцинації від основних інфекцій.
• Якщо собака має племінну цінність і використовується в розведенні, перед в’язкою пройдіть дослідження на мікоплазмоз та інші інфекції, що передаються статевим шляхом. Не допускайте в’язок із собаками, які не пройшли подібний контроль.
• Помітивши у собаки ознаки поганого самопочуття, не чекайте погіршення стану, зверніться по допомогу до ветеринарної клініки.

Дотримуючись цих порад, ви значно знизите можливість зараження вашого собаки мікоплазмозом, а також зменшите для нього ризик виникнення інших хвороб, отруєнь і травм.

Технології у сфері догляду за тваринами: тренди 2025.