Лейшманіоз у собак — симптоми та лікування.

Лейшманіоз — рідкісне, але небезпечне захворювання. Уперше про нього стали писати в середині XVIII століття, але тільки в 20-ті рр. XX століття було встановлено його зв’язок з укусами москітів. У середині 20-ого століття провели боротьбу з цим паразитом, і випадки, коли фіксували лейшманіоз у собак і людини, стали вкрай рідкісними. Проте власникам вихованців варто знати, які ознаки можуть свідчити про захворювання.

Головне

• Лейшманіоз — трансмісивне (тобто таке, що передається через укус комах) захворювання м’ясоїдних, яке спричиняється найпростішими роду Leishmania.
• Лейшманіоз вражає людей, домашніх і диких тварин в ендемічних зонах, тобто на територіях із широким розповсюдженням збудника — це країни Середземноморського басейну і Середнього сходу.
• Собак із клінічними ознаками захворювання в ендемічних районах або тих, хто подорожував до них, необхідно обстежити.
• Лейшманіоз у собак — хронічне системне захворювання, яке потенційно може вражати будь-який орган, оскільки з током крові паразити розносяться по всьому організму.
• У собак найбільш поширена вісцеральна (шкірна) форма захворювання, вона становить від 60 до 90% випадків.
• Інфікування відбувається через укуси москітів роду Phlebotomus, заражених найпростішими роду Leishmania. Захворювання, що викликається Leishmania infantum, є частою причиною клінічного перебігу у собак.
• Основні симптоми — зниження апетиту, млявість, втрата маси тіла, непереносимість фізичних навантажень, ураження шкіри та локальне або генералізоване ураження лімфатичних вузлів, очей, слизових оболонок, кровотечі з носа, кульгавість, блювота і діарея.
• Основні методи діагностики — зіскрібки з уражених ділянок шкіри, дослідження зразків тканин лімфовузлів, аналізи крові для виявлення антитіл до збудника.
• Терапія завжди комплексна. Можуть бути призначені протипаразитарні засоби, дієта.
• Профілактика здійснюється за допомогою протипаразитарних обробок, особливо в південних регіонах.

Про лейшманіоз

Лейшманіоз — небезпечне трансмісивне захворювання м’ясоїдних. Зараження відбувається через переносників — москітів роду Phlebotomus. При укусі собаки комар виділяє слину в ранку, куди також потрапляють і збудники хвороби.

Захворювання характерне для Середземноморського регіону, Середньої Азії, Китаю, Індії, у 90% випадків трапляється в тропічних і субтропічних країнах. Тому підозрюють його, як правило, у тих собак, яких було вивезено з ендемічних областей або які тимчасово прибували в зоні найбільшого поширення цього захворювання.

У людини захворювання ділять на три форми перебігу: вісцеральну (що вражає внутрішні органи), шкірну та слизово-шкірну, залежно від локалізації уражень і найбільшої вираженості симптоматики. У собак лейшманіоз класифікується тільки як вісцеральний, оскільки навіть локалізовані ураження шкіри, що здаються локалізованими (наприклад, тільки на морді), завжди супроводжуються системним ураженням внутрішніх органів через поширення паразитів в організмі.

У життєвому циклі збудників лейшманіозу виділяють 2 стадії:

• Промастигота — збудник із джгутиком, що потрапляє в організм господаря;
• Амастигота — безжгутиковий збудник, який паразитує в клітинах хазяїна та інтенсивно розмножується.

Причини хвороби

Лейшманії, потрапляючи в організм у формі промастигот, проникають у макрофаги — клітини, функцією яких є захоплення і перетравлення чужорідних агентів. У макрофагах лейшманії ніби «прикидаються своїми». Імунітет пропускає їх, а потім лейшманії переходять у форму амастиготи — це форма, яка вміє жити в кислому клітинному середовищі. З цього моменту починається розмноження цих клітинних паразитів в організмі собаки, і проявляється симптоматика.

Як відбувається зараження?

Заразитися можна тільки від укусу москіта роду Phlebotomus, який є переносником лейшманій для тварини або людини. Носієм збудників може бути людина та інші м’ясоїдні: з домашніх тварин — собаки, кішки, вівці; з диких — лисиці, шакали, гризуни.

Механізм передачі — трансмісивний, тобто лейшманії потрапляють у москіта під час смоктання ним крові зараженої особини. Далі заражена самка москіта, вкусивши іншу тварину, впорскує в ранку слину з промастиготами лейшманій і заражає її.

В ендемічних зонах тільки у 10% інфікованих собак проявляються серйозні симптоми, інші мають природний імунітет. Приїжджі собаки, які не володіють природним імунітетом, хворіють зазвичай важко з генералізованими ураженнями та різною симптоматикою.

Які умови є зоною ризику для зараження собак лейшманіозом:

• Відвідування теплих країн (Середземномор’я, Середня Азія, територія Месопотамії тощо). Тобто тварина може заразитися лейшманіозом, побувавши з власником на відпочинку на півдні: наприклад, у Криму, на Кавказі, у Болгарії, в Іспанії, Греції, Італії, Ізраїлі, в Казахстані, на Мальті, Кіпрі, в Португалії, Туреччині тощо.
• Відсутність протипаразитарних обробок і прогулянки в місцях розмноження москітів. Найбільша ймовірність контакту собаки з москітами там, де вони створюють свої виплоди: у підвалах, на звалищах і в сміттєвих ящиках, у норах домашніх мишей, туалетах, загородах для худоби, у норах полівок і піщанок, у дуплах.
• Необроблені репелентами (засобами для відлякування комах) робочі пси, які прибувають на пасовищах і фермах. Собаки, які постійно контактують із худобою, дикими тваринами, живуть у загонах і на фермах, перебувають у групі ризику і потребують обов’язкових обробок.

Розвиток захворювання

Одразу після інфікування специфічні клітини імунної системи собаки — нейтрофіли — «захоплюють» лейшманії, і процес розвитку хвороби ніби завмирає. Потім уже відпрацьовані нейтрофіли поглинаються макрофагами. У цей момент і відбувається обхід імунної системи: лейшманії проникають у макрофаги, стаючи в них хазяями, і не викликають підозр у імунітету. Тепер паразит адаптується до життя в новому місці, і для цього переходить у внутрішньоклітинну форму — амастиготу, яка вміє жити в кислому середовищі. Процес триває 2-5 днів. Адаптовані амастиготи розмножуються, і тоді хвороба проявляє себе.

Інкубаційний період лейшманіозу у собак може становити від 3 тижнів до 1 року, багато що залежить від імунітету.

Вогнища лейшманіозу безпосередньо пов’язані з температурами: яйця лейшманій дозрівають у діапазоні +22-28 °С протягом 7 днів, за кімнатної температури личинки розвиваються від 1 до 2 місяців, лялечки — до 2 тижнів. Якщо температура повітря менше +18 °С, лейшманії перестають розвиватися.

Чи небезпечний лейшманіоз?

За відсутності лікування лейшманіоз дуже небезпечний. Але якщо лікування проведено вчасно, то виліковується переважна більшість хворих тварин.

Небезпека полягає ще й у тому, що захворювання може спонтанно час від часу рецидивувати, тобто розвиватися повторно, що знижує якість життя і негативно впливає на загальне здоров’я вихованця. Тому важливо вчасно пройти обстеження і почати терапію.

Симптоми лейшманіозу у собак

Захворіти на лейшманіоз може будь-який вихованець, незалежно від породи та віку. На місці укусу москіта власник може помітити ущільнену світло-рожеву кульку розміром із сочевичне зернятко. Як правило, зараження відбувається з травня по жовтень, а саме захворювання дає про себе знати в зимовий і весняний сезон, після інкубаційного періоду.

Найчастішими симптомами лейшманіозу у собак є:

• Порушення здоров’я очей: запалення слизової оболонки, повік тощо.
• Проблеми зі шкірою: прояви, особливо у вушних раковинах, запалення шкірного покриву.
• Збільшення лімфовузлів, селезінки, печінки.
• Втрата ваги.
• Загальне пригнічення.
• Слабкість, стомлюваність, втрата апетиту.
• Чхання і кашель, бліді слизові оболонки.
• Блювота.
• Хромота.
• Хвилеподібна лихоманка: то є температура, то немає.

Клінічна картина лейшманіозу у собак часто змазана: від кількох місяців до року вихованець іноді може відчувати стомлюваність, незначно втрачати вагу й апетит, але всі ці симптоми прогресують повільно. І власник, і ветеринарний лікар на цьому етапі можуть запідозрити будь-які інші захворювання. У гострій формі у вихованця збільшується живіт, можуть бути кровотечі з травного тракту, ясен, носа, сильна діарея.

На які хвороби схожий лейшманіоз?

Оскільки лейшманіоз у більшості регіонів України трапляється вкрай рідко, то часто його клінічні ознаки приймають за інші захворювання, не тільки паразитарної природи.

Лейшманіоз важливо відрізняти від таких захворювань:

• Демодекоз — паразитарне захворювання, спричинене підшкірними кліщами Demodex;
• Токсоплазмоз — патологія, спровокована паразитуванням найпростіших Toxoplasma;
• Дерматити різної природи — запалення шкірного покриву;
• Мікози — захворювання грибкової природи.

Діагностика

До початку діагностики лікар збирає найповнішу інформацію про стан і спосіб життя собаки, а власнику варто розповісти про перебування в інших регіонах за останні 1-2 роки. Проблема лейшманіозу як рідкісного захворювання в тому, що немає єдиного стандарту тестування і великого досвіду в його діагностиці, тому для точності потрібно використовувати комплекс діагностичних тестів.

Для діагностики можуть знадобитися аналізи крові, найефективніші з яких — це серологічний аналіз і аналіз ПЛР.

Додатково фахівець може провести забарвлення зіскрібків шкіри та їх дослідження під мікроскопом, а також біохімічний аналіз крові.

Лікування лейшманіозу у собак

Лейшманіоз вимагає специфічної терапії, підібрати яку може тільки ветеринарний лікар. Терапія завжди комплексна і тривала, тому власнику потрібно бути готовим до тривалого лікування. Спеціаліст може призначити як місцеві засоби, так і системні, залежно від форми захворювання і тяжкості перебігу.

Самостійне призначення будь-яких лікарських засобів небезпечне для здоров’я пса.

Для лікування лейшманіозу у собак ветеринарний лікар може призначити протипаразитарні засоби різної спрямованості, які можуть порушувати фізіологічні процеси в організмі паразитів. Якщо фахівець зафіксував пізню стадію захворювання, такі засоби можуть бути протипоказані — тоді терапія може бути спрямована на обмеження розмноження лейшманій.

Серед призначених препаратів можуть бути, наприклад, антимонові, зокрема ін’єкційні, на основі таких діючих речовин як: алопуринол, пентамідин, мілтефозин.

Можливі рецидиви захворювання, коли лейшманії повністю не усуваються з організму, і певний час імунітет стримує їхній розвиток у клітинах. Тривалість таких ремісій індивідуальна.

Додатково для підтримки організму лікар може призначити дієту з низьким вмістом певних поживних речовин — пуринових основ, які перетворюються на сечову кислоту. У високій кількості вона негативно впливає на роботу багатьох органів і систем.

Ознаки, що лікування проходить успішно

У разі успішного проходження лікування симптоматика відступає, тварині стає легше — заживає шкіра, з’являється апетит. Ефективна терапія демонструється постійним зниженням титрів (кількості) антитіл до лейшманій у серологічних тестах.

Щоб переконатися, що хвороба точно відступила, протягом року потрібно здавати кров або зішкрібки на аналіз: у разі одужання титри будуть низькими протягом усього періоду. Контрольний тест зазвичай виконують через 1-2 місяці після приймання останньої дози протипаразитарного препарату. Якщо хвороба ускладнена патологіями з боку внутрішніх органів, то вихованця можуть обстежити через 3-4 місяці.

До речі, на ранніх етапах лікування аналіз ПЛР може давати хибнопозитивні результати тому, що в крові ще залишається генетичний матеріал лейшманій.

Організація догляду за хворою твариною

Лейшманіоз у собак протікає і рецидивує найчастіше на тлі імунодефіциту, хронічних захворювань або інфекцій. Тому вихованцеві потрібна особлива увага: комфорт, тепло, якісне харчування, а також своєчасне спостереження і лікування патологій, щоб ніщо не перешкоджало одужанню.

Важливо забезпечити собаці помірну активність: спокійні прогулянки, без рухливих ігор і спортивних вправ.

Протягом 12 місяців після успішного завершення лікування за собакою необхідно спостерігати, бо хвороба часто рецидивує, і тоді потрібно повторювати терапію, комбінуючи її з препаратами, що стимулюють імунітет.

Можливі ускладнення

За пізньої діагностики або тяжкого перебігу лейшманіоз може послаблювати організм настільки, що розвивається вторинна бактеріальна інфекція в різних органах.

Це загрожує появою інших захворювань, наприклад:

• Пієлонефрит — запальне захворювання нирок;
• Пневмонія — запалення легенів;
• Ентероколіт — запалення кишківника тощо.

Профілактика

Найкраща профілактика лейшманіозу у собак — своєчасна обробка вихованця протипаразитарними препаратами для уникнення укусів москітами. Особливо це актуально для південних регіонів, пастуших і фермерських господарств, а також у період туристичних поїздок разом із собакою. Найнебезпечніший період — з травня по вересень, пік активності москітів. Не дозволяйте вихованцеві залазити в нори, сміттєві баки, підвали, де ймовірність укусів москітів максимальна.

Рік 2025 у світі тварин — важливі відкриття та поради.