Історія руху за права тварин.

Перші кроки на захист тварин було зроблено у Великій Британії. У 1822 році було ухвалено перший закон, спрямований на запобігання жорстокому поводженню з тваринами. Він отримав назву «Закон Мартіна» і стосувався головним чином захисту великої рогатої худоби та коней. Через два роки, 1824 року, з’явилося Товариство із запобігання жорстокому поводженню з тваринами (SPCA), яке 1840 року набуло королівського статусу і стало відомим як RSPCA. Основним завданням організації стало забезпечення дотримання нових законів, зокрема шляхом притягнення до відповідальності порушників. У 1835 році законодавство було розширено, включивши до сфери захисту домашніх тварин, таких як собаки і кішки.

Розвиток руху в США і перші притулки

Першу американську організацію із захисту тварин, Американське товариство із запобігання жорстокому поводженню з тваринами (ASPCA), було створено 1866 року. До початку XX століття у США вже діяли сотні подібних організацій.

У 1860 році британка Мері Тілбі заснувала Battersea Dogs’ Home — перший спеціалізований притулок для бездомних собак. Це стало значущим кроком у справі захисту тварин, забезпечуючи їм безпеку і притулок, замість того щоб залишати їх страждати на вулицях.

Рух із захисту тварин спочатку був спрямований на практичну допомогу — надання притулків, контроль за дотриманням законів і запобігання жорстокому поводженню. Згодом, у міру зростання кількості домашніх тварин, люди почали усвідомлювати глибший зв’язок між людиною і її вихованцями, що сприяло розвитку гуманного ставлення до них.

Боротьба з вівісекцією та науковими експериментами

Із середини XIX століття громадськість почала звертати увагу на нову проблему — використання тварин у наукових експериментах. До 1870-х років у дослідженнях здебільшого застосовували рептилій, але потім почали використовувати ссавців, включно з собаками і кішками. Це викликало протести і призвело до появи організацій, які виступають проти вівісекції (операцій на тваринах у наукових цілях).

Однією з перших таких організацій став Британський союз за скасування вівісекції (BUAV), заснований 1898 року Френсіс Пауер Кобб. До цього вона входила в Національне анти-вівісекційне товариство (NAVS), проте залишила його лави, оскільки NAVS виступало за поступове поліпшення умов утримання лабораторних тварин, тоді як Кобб та її прихильники вірили, що можна домогтися повної заборони вівісекції всього за кілька років.

Таким чином, рух за права тварин починався із захисту худоби і домашніх улюбленців, але поступово охопив ширші питання, включно з протестами проти наукових експериментів. Сьогодні він продовжує розвиватися, охоплюючи питання етичного поводження з тваринами в усіх сферах життя.

«Справа коричневого собаки» і зростання руху

1906 року у Великій Британії вибухнув скандал, що отримав назву «Справа коричневого собаки». Два шведські студенти-медики, які навчалися в Королівському коледжі та Університетському коледжі Лондона, розкрили громадськості шокуючі факти про жорстокі експерименти на тваринах, які проводять у медичних установах.

На згадку про тварин, які зазнали цих випробувань, Міжнародна рада з боротьби з вівісекцією встановила в лондонському парку Баттерсі пам’ятник коричневому собаці. Однак уже через рік група зі 100 студентів-медиків спробувала його знести, що викликало активний опір місцевих жителів. Хоча 1910 року статую все ж прибрали, громадське обурення призвело до масштабної акції протесту на Трафальгарській площі, що зібрала тисячі прихильників захисту тварин. Цей інцидент привернув увагу преси і значно зміцнив рух проти жорстокого поводження з тваринами.

Рух у воєнні та повоєнні роки

Під час Першої та Другої світових воєн активність захисників тварин помітно знизилася. Британський учений Річард Райдер пояснював це тим, що війни відволікають увагу суспільства від соціальних реформ і роблять його менш сприйнятливим до питань етики.

Однак у 1950-1960-х роках рух отримав новий імпульс. Викриття жорстоких умов утримання тварин на промислових фермах викликало широкий суспільний резонанс. 1964 року Рут Гаррісон випустила книжку «Машини для тварин», яка порушила питання про жорстокість сучасної системи тваринництва. Натхненний цим, Пітер Робертс 1967 року заснував організацію Compassion in World Farming, спрямовану на боротьбу з негуманним поводженням із сільськогосподарськими тваринами.

Незважаючи на зростаючу увагу до проблеми, реальні законодавчі зміни відбувалися повільно. Багато активістів відчували розчарування через бездіяльність урядів, що сприяло радикалізації руху.

Радикальні методи боротьби та розкол руху

Знаковою подією для руху стало видання книги Пітера Сінгера «Визволення тварин» (Animal Liberation) 1975 року. Ця робота надихнула прихильників захисту тварин на активні дії, включно з протестами, демонстраціями та петиціями. Однак у цей період з’явилися і більш радикальні методи боротьби, такі як:

• Звільнення тварин з ферм і лабораторій
• Саботаж полювання
• Напади на лабораторії та центри розведення тварин

Ці дії викликали бурхливу дискусію в суспільстві та зробили тему прав тварин ще більш актуальною.

З 1970-х років рух розділився на два основні напрямки:

• Боротьба за права тварин (Animal Rights) — прихильники цього напряму вважають, що тварини мають невід’ємне право на життя, а отже, будь-які форми їхньої експлуатації людиною мають бути заборонені.
• Благополуччя тварин (Animal Welfare) — цей підхід не відкидає використання тварин, але вимагає, щоб воно відбувалося гуманно і без жорстокості.

Цей поділ зберігається і сьогодні, формуючи різні стратегії та підходи до захисту тварин по всьому світу.

Вплив колонізації та міжнародний розвиток руху

Колоніальний вплив призвів до створення безлічі організацій, схожих на Товариства із запобігання жорстокому поводженню з тваринами (SPCA) в різних регіонах, таких як Азія, Південна Америка та Африка. Багато з них були засновані кілька десятиліть тому і в основному займалися проблемами собак і кішок. Найчастіше засновниками таких організацій ставали експати.

У наші дні управління цими організаціями все частіше переходить у руки місцевих жителів. Крім того, в різних країнах дедалі більше людей створюють нові організації для вирішення широкого спектра проблем, пов’язаних із захистом тварин.

Глобалізація руху за права тварин

В останні десятиліття багато організацій у Європі та Північній Америці почали виходити за рамки національних проблем, зосереджуючись на міжнародних питаннях. Їхню увагу привернули такі резонансні теми, як:

• Виробництво хутра
• Китобійний промисел
• Полювання на тюленів
• Розведення ведмедів для видобутку жовчного секрету, використання ведмедів у цькуванні та танцях
• Видобуток так званого «бушміту» (м’яса диких тварин)
• Вживання в їжу собак

Великі організації, такі як Всесвітнє товариство захисту тварин (WSPA), почали координувати міжнародні кампанії. Перша масштабна акція — «Кампанія проти хутра» — стартувала 1988 року.

Завдяки спільним зусиллям організацій з різних країн навіть ті держави, де раніше захист тварин не розглядався як пріоритет, почали розробляти власні програми в цій сфері. Крім того, були створені спеціалізовані ініціативи для підтримки нових рухів у країнах, що розвиваються та перехідних країнах.

Вплив Європейського Союзу на захист тварин

Ситуація з правами тварин у Європі істотно змінилася після формування Європейського Союзу (ЄС), який став відігравати ключову роль у розробці законодавства в цій сфері.

У 1980 році за ініціативою Британського Королівського товариства із запобігання жорстокому поводженню з тваринами (RSPCA) було створено Єврогрупу із захисту тварин (Eurogroup for Animals) — першу загальноєвропейську коаліцію захисників тварин.

Ця організація представляє інтереси зоозахисників у країнах ЄС і досягла значних успіхів у поліпшенні стандартів поводження з тваринами. Пізніше з’явилися й інші коаліції, зокрема:

• Європейська коаліція за припинення експериментів на тваринах, створена BUAV
• Європейська мережа із захисту сільськогосподарських тварин, очолювана Compassion in World Farming (CIWF)

Ці організації активно ведуть кампанії і лобіюють зміни в законодавстві ЄС, просуваючи більш гуманні норми поводження з тваринами.

Розвиток руху в США

Рух за захист тварин у США зародився ще в 1860-х роках, коли почали з’являтися незалежні товариства із запобігання жорстокому поводженню з тваринами (SPCA) у різних містах.

На початку XX століття зусилля активістів були зосереджені на практичних завданнях, таких як:

• Захист коней, собак і кішок
• Контроль чисельності міських тварин
• Пропаганда відповідального утримання домашніх улюбленців

Однак необхідність регулювання чисельності бездомних тварин часто відволікала зоозахисників від боротьби з іншими видами жорстокого поводження.

Згодом рух переріс із локальних ініціатив у глобальне явище, що охоплює не тільки захист тварин, а й розроблення міжнародного законодавства, спрямованого на припинення їхньої експлуатації та поліпшення умов утримання.

Відродження руху за права тварин у США

Після активного розвитку рух за права тварин значно ослаб під час Першої світової війни, аналогічно до ситуації в Європі. Питання захисту тварин втратили суспільний інтерес, а ЗМІ переключили увагу на військові події.

Однак у другій половині XX століття у США розпочався новий етап розвитку руху. Багато активістів були незадоволені тим, що наявні організації мали обмежені повноваження і часто йшли на компроміси — наприклад, співпрацювали з науковими центрами, які з 1940-х років використовували тварин із муніципальних притулків для експериментів. Ці розбіжності призвели до створення нових організацій, орієнтованих на більш активні та безкомпромісні методи захисту тварин.

Так з’явилися:

• Animal Welfare Institute (AWI) — заснований 1951 року
• The Humane Society of the United States (HSUS) — створений 1954 року.

Вони запропонували принципово інший підхід, який дав руху новий імпульс.

Нові пріоритети в боротьбі за права тварин

На відміну від своїх попередників, ці організації не займалися управлінням притулками або регулюванням чисельності бездомних тварин. Вони сфокусувалися на раніше ігнорованих проблемах:

• Поліпшення умов забою худоби
• Обмеження використання лабораторних тварин
• Заборона капканів із металевими щелепами

Крім того, ці організації активно привертали увагу громадськості та домагалися змін на законодавчому рівні. Їхня робота включала розслідування випадків жорстокого поводження з тваринами на місцевому та національному рівнях, що сприяло винесенню цих питань на суспільний порядок денний.

Важливі законодавчі досягнення

Поступово рух набирав сили, що призвело до ухвалення ключових законів:

• Закон про гуманний забій (1958) — перший значний успіх, що стосується захисту тварин у сільському господарстві.
• Закон про захист тварин (Animal Welfare Act, AWA) (1966) — комплексне законодавство, що регулює умови утримання та використання тварин у різних сферах.

Ці досягнення стали можливими багато в чому завдяки політичним контактам, а не масовим протестам. Проте вперше в історії США права тварин стали частиною політичної дискусії.

Вплив екологічного руху

З кінця 1950-х — 1960-х років захист дикої природи стає важливою частиною діяльності нових організацій. Їхня підтримка з боку екологічних рухів сприяла зростанню кількості груп, що займаються захистом тварин, а також активному висвітленню цих проблем у ЗМІ.

Ключовим моментом стало додавання раціональних аргументів у дискусію про права тварин, що сприяло їх більш серйозному сприйняттю в суспільстві.

У 1960-х і 1970-х роках завдяки активній мобілізації захисників тварин і грамотній взаємодії з населенням (наприклад, через масові розсилки та особисті зустрічі) були досягнуті нові успіхи. Організації почали об’єднуватися з екологічними рухами, що значно посилило їхній вплив.

Еволюція руху в 1970-х роках

Поступово захист тварин перетворився на потужний громадський рух, здатний чинити тиск на законодавців на національному рівні. Однак, як і раніше, ця тема залишалася другорядною в політичному порядку денному, а багато хто вважав її маргінальною.

З 1975 року почався новий етап — період активної мобілізації та стратегічної трансформації. Організації стали більш професійними, почали використовувати дослідження, планування і нові форми комунікації. Дедалі частіше в дискусіях звучали ідеї прав тварин та їхнього звільнення.

Одним із важливих прикладів взаємодії між традиційними захисниками тварин і новими активістами став Генрі Спіра. Він мав величезний досвід роботи в рухах за права робітників, громадянські права, мир і права жінок і почав співпрацювати з новими етичними лідерами, такими як Пітер Сінгер.

Таким чином, рух за права тварин поступово перетворився на організовану, політично впливову і суспільно значущу силу, здатну домагатися реальних змін на законодавчому рівні.

Розвиток руху за права тварин у 1980-1990-ті роки

На початку 1980-х років почалася важлива хвиля утворення нових груп і розширення руху. Проведення кількох ключових конференцій призвело до створення нових організацій і надало значного імпульсу розвитку національного руху на низовому рівні. Локальні групи почали об’єднуватися у більші регіональні та державні коаліції.

Тактика громадянської непокори

З 1984 року активісти почали використовувати заходи громадянської непокори, такі як сидячі страйки, блокування об’єктів та інші аналогічні тактики. Ці методи активно застосовувалися протягом усього десятиліття. Також стали проводитися національні дні акцій, присвячені пріоритетним питанням захисту тварин.

Додатковий тиск чинили розслідування випадків жорстокого поводження з тваринами. Організація People for the Ethical Treatment of Animals (PETA), заснована 1981 року, задала високий стандарт роботи в цьому напрямі. Коли інші групи почали застосовувати методи журналістських розслідувань, це помітно активізувало рух.

Професіоналізація руху

Зоозахисні організації почали залучати кваліфікованих фахівців як на національному, так і на місцевому рівні, що підвищило їхню ефективність. До професійної спільноти захисників тварин увійшли юристи, біологи, лікарі, медсестри, ветеринари та психологи.

1980-ті: зростання впливу та визнання

1980-ті роки стали періодом посиленої уваги з боку ЗМІ та зростання обізнаності суспільства про проблеми тварин. Усередині самого руху відбулися значні зміни:

• Посилилася конкуренція між організаціями
• База прихильників стала активнішою і вимогливішою
• Покращилася координація між різними групами

Захисники тварин почали застосовувати стратегічне мислення і методи мобілізації, запозичені у цивільних правозахисних рухів. Це зіграло ключову роль у досягненні низки значних перемог зоозахисників у США в цей період.

1990-ті: консолідація та культурні зміни

З 1990-х років рух перейшов у стадію консолідації. Інтерес суспільства до зоозахисту став менш «новим і сенсаційним», але продовжив чинити довготривалий вплив.

Що стосується законодавчих успіхів, то за останні 50 років тільки невеликий відсоток законопроєктів, спрямованих на захист тварин, був прийнятий Конгресом США. А навіть якщо закони ухвалювали, їхня реалізація та фінансування залишалися слабкими.

Однак рух справив сильний вплив на популярну культуру і вплинув на поширення цінностей захисту тварин. Сучасні споживачі стали більш усвідомлено ставитися до таких аспектів, як:

• Раціон харчування (відмова від м’яса, етичне споживання)
• Вибір товарів для дому
• Косметична продукція без тестування на тваринах

Це призвело до роботи зі споживчими ринками для зміни пропозицій та асортименту товарів. Також виникла необхідність налагоджувати довгострокові партнерства з іншими рухами, цілі яких перетинаються із завданнями зоозахисту.

Глобальний розвиток руху

Схожий розвиток спостерігається і в інших країнах світу. Серед важливих досягнень останніх років:

• Федерація індійських організацій із захисту тварин (FIAPO) в Індії
• Коаліція із захисту тварин на Філіппінах
• Панафриканський альянс із захисту тварин, що об’єднує організації з усього Африканського континенту

Ці об’єднання почали формуватися з 2006 року (що цікаво, їхньою основою стали міжнародні конференції та співпраця на них). Вони працюють над зміцненням руху у своїх країнах і регіонах.

Історичні дослідження

Цей матеріал здебільшого зосереджений на розвитку зоозахисного руху у Великій Британії, бо саме в цій країні він має найбільшу історичну глибину.

Додатково, цікаві дослідження з історії руху в США можна знайти в таких джерелах:

• Bernard Unti та Andrew Rowan (2001). «A Social History of Animal Protection in the Post-World War Two Period.»
• Diane Beers. «За запобігання жорстокості: історія та спадщина активізму захисту прав тварин у Сполучених Штатах» («For the Prevention of Cruelty: A History and Legacy of Animal Rights Activisim in the United States»).

Ці роботи дають корисний огляд різних етапів розвитку зоозахисного руху у Великій Британії та США. На жаль, інформації про розвиток руху в інших країнах залишається обмеженою.

Додатковий матеріал:

• У чому різниця між «власниками домашніх тварин» і «петперентами»?
• Перехід від власників до «батьків» домашніх улюбленців: Як змінюється індустрія і чому це важливо?
• Власник собаки чи батько вихованця (петперент): ким ви себе вважаєте?
• Батьки (петперенти) вихованця або власники: хто ви?
• Чим відрізняється «батько» (петперент) вихованця від «власника»?

Технології у сфері догляду за тваринами: тренди 2025.