Чому кошеня не ходить у туалет і як йому допомогти?

Живий організм потребує регулярного виведення продуктів життєдіяльності. Якщо цей процес порушується, відбувається збій у роботі всіх систем органів. Якщо кошеня не ходить у туалет, йде затримка виведення сечі та калу, відбувається накопичення токсинів у крові та тканинах. Подібний стан може не тільки спровокувати захворювання, а й спричинити загибель тварини.

Кошеня не ходить у туалет по-маленькому

Самостійно ходити в туалет по-маленькому кошеня починає приблизно через місяць після народження. До цього часу у малюка відбувається остаточне формування нервових закінчень органів сечовидільної системи, становлення рефлекторних дуг та інших процесів, пов’язаних із регуляцією виділення сечі. Протягом перших 3-4 тижнів життя тварини, відтік сечі здійснюється механічною стимуляцією живота мамою-кішкою. Вилизуючи кошеня, вона по суті робить масаж, завдяки якому відбувається мимовільний відтік рідини.

Кошеня, яке підросло, ходить по-маленькому приблизно 5-10 разів на день – залежно від віку, питного режиму та інших факторів. У дорослої тварини сечовиведення може відбуватися 1-5 разів на день.

Причини порушення сечовиділення

Причини, через які кошеня не ходить у туалет по-маленькому, можуть бути пов’язані із захворюваннями або не залежати від здоров’я.

Незалежні від стану фізичного здоров’я кошеня причини:

• стрес, пов’язаний з відривом від матері, зміною обстановки, переляком, поїздкою тощо;
• кошеня мало п’є.

Серед захворювань, які провокують порушення сечовипускання, зазначають:

• травми хребта (порушується нервове регулювання процесу);
• хвороби передміхурової залози у самців;
• патології матки у самок (випадання, позаматкова вагітність);
• аномалії розвитку органів сечовидільної системи;
• сечокам’яна хвороба (камені закривають протоки уретри);
• цистит (запальний процес у сечовому міхурі на фоні інфекції);
• ниркова недостатність;
• хірургічне втручання, наприклад, кастрація.

Провокуючими факторами часто стають: ожиріння та малорухливість, незбалансоване харчування, патології серця та судин, прийом лікарських засобів протягом тривалого часу, інфекції.

Велике значення має харчування кошеня, а також спадковість. Так, у персів і сіамських порід найчастіше виявляється ниркова недостатність. У тварин, які не мають шерсті, трапляються випадки відсутність спраги, вони п’ють дуже мало (наприклад, сфінкси). Представники британської, абісинської, гімалайської порід часто страждають на патології нирок. Знаючи такі особливості свого вихованця, слід уважно ставитись до його раціону.

Як зрозуміти, що кошеняті важко сходити в туалет по-маленькому?

Ознаки порушення сечовипускання у кошеня:

• скаргне / жалобне нявкання в лотку або біля нього;
• напруженість під час спроб сходити в туалет по-маленькому;
• нявкання під час виведення сечі;
• дуже темна сеча з неприємним запахом, слідами крові, у невеликій кількості та інше;
• неспокійне вилизування геніталій до або після відвідин лотка;
• напружений, болісний живіт.

Якщо в лотку відсутні ознаки сечі протягом доби, потрібно насамперед ретельно оглянути приміщення. Можливо, кошеня знайшло більш затишне місце. Якщо нічого підозрілого не виявляється, а зазначені вище симптоми присутні, найкраще показати вихованця ветеринару. Затримка сечі може виявлятися не тільки гострою формою, а й протікати хронічно, непомітно підриваючи здоров’я кішки.

Небезпечні наслідки

За відсутності сечовипускання більше доби або різкому зменшенні об’єму сечі, підвищується ризик гострої ниркової недостатності. Також зростає можливість сечокам’яної хвороби. Різка відмова нирок призводить до смерті.

Чим може допомогти господар?

Якщо кошеня не ходить у туалет по-маленькому і у нього спостерігаються названі вище симптоми, потрібно звернутися до ветеринарного лікаря для проведення діагностики. У домашніх умовах до відвідування лікаря можна зробити наступне: зігріти малюка, наприклад, загорнути його в теплу ковдру, дати води за допомогою піпетки, невеликої гумової груші, шприца (без голки!). Гріти живіт не варто, це може спровокувати посилення запального процесу (за його наявності). Не можна масажувати або активно м’яти живіт кошеня – якщо причина в камінні, це може призвести до травми сечового міхура. Також не варто давати вихованцю будь-які лікарські засоби.

Ветеринарна допомога

У клініці ветеринарний лікар проведе огляд та на підставі скарг призначить обстеження, до якого можуть входити:

• аналізи крові та сечі;
• УЗД;
• рентген;
• цистографія.

При гострому невідкладному стані під наркозом, кошеняті проведуть катетеризацію уретри. У разі сильної інтоксикації поставлять крапельницю.

Катетеризація сечового міхура – це поширена процедура в урології. Вона являє собою введення катетера (трубки) в сечовивідний канал з лікувальною або діагностичною метою. У сучасній медицині до катетеризації найчастіше вдаються у таких випадках: для виведення сечі з сечового міхура.

Лікарські препарати призначають відповідно до отриманих даних обстеження. У важких випадках потрібно залишити кошеня в клініці на деякий час для подальшого спостереження та лікування.

Кошеня не ходить у туалет по-великому

Як і у випадку з сечовипусканням, протягом першого місяця життя кошеня не може самостійно і довільно сходити до туалету по-великому. Цю функцію бере на саебе мама-кішка: рухами язика вона стимулює перистальтику кишечника малюка, що призводить до дефекації.

Грудне вигодовування продовжується доти, поки у кошеня не почнуть з’являтися перші зуби. Це відбувається приблизно на 3 тижні життя. Харчуючись материнським молоком, малюк ходить до туалету по-великому до 10 разів на добу.

До кінця першого місяця кошеня починає харчуватися додатковою їжею, активно рухатись. В результаті калові маси стають густішими та оформленішими, остаточно встановлюється іннервація кишечника. На цей момент повністю формується мікрофлора кишечника. Одномісячний малюк ходить до туалету самостійно, в середньому, 4-6 разів на день. Материнська допомога йому вже не потрібна.

Щойно кошеня повністю відмовляється від материнського молока, його переводять на звичайну їжу. У нормі це має відбуватися приблизно у 2,5 місяці. Однак часто кошенят «розбирають» / «відривають» раніше цього терміну, що в результаті призводить до порушення травлення та проблем з дефекацією. У цьому віці (2,5 – 3 місяці) малюк ходить майже як дорослий кіт — 1-3 рази на добу. Саме цей час вважається найкращим моментом для привчання до лотка.

Чому кошеня не може сходити по-великому?

Стан, при якому кошеня не може сходити до туалету, називається запором. Він може мати епізодичний характер, наприклад, при зміні раціону, або спостерігатися протягом кількох днів. В останньому випадку відбувається сильна інтоксикація організму, що разом із низкою причин може призвести до загибелі тварини.

Причини, не пов’язані з соматичними порушеннями, це будь-які стресові ситуації: переїзд, поява нового члена сім’ї, вихованця, відлучення від матері, надто суворе ставлення, перестановка меблів і таке інше. Велике значення має зміна харчування, перехід із натурального на сухий корм (і навпаки) або корм іншого виробника. Крім того, кошеня може проковтнути фольгу, дрібну іграшку, власну шерсть, що призведе до кишкової непрохідності. Можуть мати місце і вроджені особливості організму: якщо вихованець рідко ходить у туалет по-великому, але при цьому активний і добре розвивається, за здоров’я його можна не турбуватися.

Захворювання, через які кошеня не ходить у туалет по-великому:

• зниження моторики кишкової стінки;
• розтягнутий кишечник (мегакалон);
• новоутворення у ШКТ (шлунково-кишковому тракті);
• рубцювання стінок кишківника;
• гельмінтози;
• запальні процеси у ШКТ;
• грижі;
• уроджені аномалії кишечника;
• післяопераційний період.

У будь-якому разі тривала відсутність випорожнення кишечника у кошеня вимагає обстеження у ветеринарній клініці.

На які симптоми звернути увагу?

Серед ознак запору у кошеня можна відзначити:

• напруженість та безрезультатність при спробах сходити до туалету;
• ущільнений, здутий і болісний живіт;
• нервозність;
• нявкання без видимої причини;
• відмови від їжі.

У складних випадках кишкової непрохідності спостерігаються блювання та лихоманка.

Чим може допомогти господар?

Надати першу допомогу в домашніх умовах можна тільки якщо ви впевнені у відсутності патологій, наприклад, мала місце зміна харчування. В іншому випадку неприпустимо вдаватися до будь-яких дій до проведення обстеження.

Допомога полягає у наступних заходах.

• Постановка мікроклізми. Проводиться згідно з інструкцією. Неприпустима при кишковій непрохідності!
• Зігрівання області живота грілкою чи теплою тканиною.
• Вазелинове масло. Можна давати шприцом (без голки!) крапельно, щоб вихованець самостійно його ковтав. Дозування: 2-4 краплі 2-3 рази на день.
• Масаж живота у напрямку за годинниковою стрілкою.
• Робити масаж біля анусу.

Давати вихованцю проносні препарати без попереднього обстеження та призначення лікаря не можна.

Якщо заходи, які вжиті самостійно в домашніх умовах, не дають результату, тварину терміново потрібно показати ветеринарному лікарю.

Чим небезпечний запор?

Якщо кошеня довго не ходить у туалет по-великому, це може призвести до закупорки кишківника. Внаслідок цього можливі ускладнення: розрив стінок кишечника, перитоніт, інтоксикація, загибель тварини.

Ветеринарна допомога

На прийомі у лікаря бажано у всіх подробицях вказати, з якого моменту у кошеня виникли проблеми з дефекацією, уточнити деталі харчування, активності, способу життя вихованця та інші особливості. Для встановлення діагнозу можуть знадобитися обстеження:

• аналізи крові, калу;
• рентген кишківника;
• УЗД.

У складних випадках малюкові проведуть операцію, після чого, можливо, його залишать у стаціонарі для подальшого спостереження. За більш легкої ситуації ветеринар випише необхідні лікарські препарати, які розм’якшують калові маси, стимулюють перистальтику, покращують роботу кишківника. Якщо потрібно, в клініці вихованцю зроблять клізму.

Профілактичні заходи

Перед тим, як завести кошеня, потрібно звернути увагу на низку моментів.

• Кіт вже має вміти самостійно приймати їжу.
• Перехід на інший тип харчування чи вид корму має відбуватися поступово.
• Якщо в раціоні переважають сухі види корму, слід слідкувати за питним режимом малюка. Чиста вода завжди має бути у вільному доступі. Деякі кішки воліють пити воду, яка біжить з-під крана. У такому випадку потрібно поставити на підлогу невеликий фонтан або інше пристосування.
• Якщо кішка домашня, вона має бути привчена до лотка. Часто колишні господарі віддають вихованця разом із його лотком.
• Маля у віці 1 місяця занадто маленьке, тому відрив від матері для нього є великим стресом. Добре, якщо разом із ним віддадуть підстилку (або її невелику частину), яка зберегла запах мами-кішки.
• Для хорошої перистальтики, кошеня має бути активним. Слід подбати про наявність різних іграшок та розваг.
• Потрібно вчасно складати / здавати / проводити аналізи калу на гельмінтози. Уточніть у ветеринарного лікаря які лікарські засоби можна давати кошеняті для профілактики глистних захворювань.
• Слід також проконсультуватися щодо надання першої допомоги у разі потреби: які препарати можна дати, в якому дозуванні.

Не слід забувати і про те, що кішки / коти сильно реагують на зовнішні умови життя. При зміні обстановки та в інших ситуаціях не забувайте про маленького вихованця. Кошеня не повинно залишатися на самоті в умовах, які для нього змінилися.

Далі ми вам покажемо дієву відеоінструкцію від експерта, як допомогти кошеням покакати та пописати:

Світ домашніх улюбленців у 2025 — більше тепла, більше любові.