Ящур (лат. найменування — Aphtae epizooticae) — високо контагіозне, вірусне захворювання, що проявляє себе лихоманкою та афтозними везикулярними утвореннями на слизових оболонках, вкритих багатошаровим епітелієм (ротова порожнина, стравохід, передшлунки жуйних), міжкопитна щілина, шкіра вимені. До захворювання сприйнятливі домашні та дикі парнокопитні (велика рогата худоба, кози, вівці, верблюди, яки, буйволи, олені, козулі, сайгаки, тури, лосі, кабани, і домашні свині, джейрани, антилопи). Собаки та коти можуть перехворіти без клінічних ознак. Хворіє і людина. Захворювання на ящур реєструється по всьому світу.

Етіологія

Збудник ящуру — РНК-вмісний вірус, віднесений до роду «афтовіруси». Безліч варіантів і типів роблять його особливо небезпечним, оскільки тварина, перехворівши на хворобу зі збудником одного типу, може не мати імунітету проти іншого.

Стійкість збудника в умовах зовнішнього середовища висока. Збудник не має у своїй структурі ліпідних речовин і суперкапсидів, тому стійкий до жиророзчинних речовин.

Зрушення рН середовища в один або інший бік, призводить до його загибелі. Хлорне вапно, фенол, креолін вбивають через кілька годин. Розчини лугів через 10 хвилин, формальдегід через 24 години.

Висока температура швидко вбиває вірус. За 65 ᵒC знезараження відбувається протягом 3 с, за 50 ᵒC через 1 годину. Різні штами вірусу, показують різну терморезистентність.

Мінусові температури консервують вірус. При -70 ᵒC зберігає властивості протягом кількох років. У гної збудник стійкий до 40 днів, у стічних водах до 100. Влітку на копиці сіна вірулентний тільки 1 день, восени 5-10.

У м’ясі, яке не піддавалося термічній обробці, вірус зберігається до 120 днів, у кістковому мозку 180.

Епізоотологія

Зараження можливе аліментарним шляхом та аерогенно під час контакту.

Основне джерело інфекції тварини-вірусоносії, які виділяють вірус зі слиною, молоком, сечею, фекальними масами, афтозними виділеннями, навколоплідними водами, абортивними плодами.

Інкубаційний період триває до 15 днів. У цей час відбувається контамінація навколишньої території, підстилки, корму, води, посуду, інвентарю, обслуговуючого персоналу. Зараження відбувається на скотних дворах, пасовищах, вигульних двориках, трасах перегонів худоби та в приміщеннях.

На великі відстані вірус переноситься з м’ясом, шкірою, шерстю. Джерелом також є гній, корми, підстилковий матеріал, обслуговуючий персонал, який має контакт із хворими тваринами.

Чималу роль відіграють і тварини, які несприйнятливі до вірусу, але мають контакт із хворими тваринами: собаки, коні, птахи.

Симптоми

Місце проникнення вірусу позначається первинною афтою (бульбашкою). Через 48-72 години вірус потрапляє в кров і розноситься по всьому організму. Цей період супроводжується підвищенням температури, пригніченням, втратою апетиту у тварини.

Через 3-4 дні на слизових оболонках рота, носового дзеркала, міжкопитцевої щілини, шкірі вимені виникають поодинокі або множинні вторинні афтозні ураження. Як наслідок проявляється рясна солівація, кульгавість, мастити. У цей період температура тіла повертається до норми, а загальний стан поліпшується.

Розрив вторинних афт закінчується появою ерозій, які через деякий час епітелізуються.

У рогатої худоби частіше уражається ротова порожнина та шкіра вимені. Спостерігається атонія передшлунків. Мастити характеризуються сильною болючістю. Іноді спостерігаються аборти, затримання посліду, післяпологові захворювання.

Молодняк перехворіє без афтозних уражень, проте ураження поперечносмугастої мускулатури (серце) призводить до частої загибелі. За пасовищного утримання часто відзначаються запалення віночка копит.

У свиней первинні афти з’являються на п’ятачку, у підсисних свиноматок починаються ураження із сосків, а далі переходять на все вим’я. Поросята хворіють безсимптомно, гинуть у перші 3-4 дні. Дорослі свині перехворіють протягом місяця.

У кіз і овець уражається віночок копитець, міжкопитна щілина, іноді слизова ротової порожнини. Відмова від корму, загальне пригнічення, підвищення температури, атонія передшлунків, кульгавість може спостерігатися протягом 14-20 днів. Ягнята частіше гинуть.

Діагноз

Клінічна картина та епізоотологічні дані — основа діагностики ящуру. Для підтвердження в лабораторію направляють афтозні виділення.

Під час диференціальної діагностики виключають стоматит, віспу, везикулярну екзантему свиней.

Лікування

Гарний ефект дає застосування сироватки реконвалесцентів, застосуємо також противищурний імунолактон.

Афтозні ураження обробляють розчином перманганату калію і йод-гліцерином. Ураження кінцівок змащують березовим дьогтем із формаліном, приготованим у розведенні 1:1.

У разі ускладнень застосовується симптоматична терапія: антибіотики, сульфаніламіди, серцеві препарати.

Заходи боротьби та профілактика

Господарство або населений пункт підлягає карантинуванню. Хворих ізолюють і піддають лікувальним заходам, решту поголів’я вакцинують.

Молоко за межі господарства не виходить і підлягає кип’ятінню. Гній знезаражують біотермічно.

Приміщення дезінфікують розчином натрію гідроокису.

Карантинні заходи припиняють через 21 день після останнього одужання та проведення заключних заходів. Перегрупування та вивезення тварин дозволяється не раніше 12 місяців після зняття карантину.

Вакцинація ВРХ проводиться 1 раз на рік сорбованою вакциною. До 14 дня після щеплення настає імунітет, який триває до 12 місяців. Клостральний імунітет розвивається добре тільки за своєчасного випоювання телят молозивом. Тривалість його залежить від типу вірусу і може утримуватися до 5 місяців.

Поголів’я свиней прищеплюють дворазово, емульгованою вакциною, починаючи з 2-х місячного віку.

Сучасні підходи до виховання домашніх улюбленців у 2025.