Серед небезпечних інфекцій домашніх кішок, особливе місце займає вірус імунодефіциту. Це важка хвороба, що провокується специфічним патогеном, який чинить згубний вплив на захисні сили організму і нервові волокна.

Характерною особливістю вірусу імунодефіциту кішок є повільний розвиток, поступова зміна стану організму, практично непомітна на перших етапах. Імунодефіцит кішок має низку клінічних ознак і відрізняється високим ступенем летальності.

Схильні до вірусу імунодефіциту кішок (ВІК), що викликається ретровірусами, кішки середнього віку, а також безпритульні та літні тварини. Зустрічається інфекція в усіх країнах.

Як відбувається зараження

Ретровірус із роду Лентівірусів, має невеликий діаметр, діагностується практично у всіх біологічних рідинах — слина, кров, сеча. Свою вірулентність вірус котячого імунодефіциту здатний зберігати близько 4 діб за температурного режиму навколишнього середовища +18+24 градуси. Швидке нагрівання до 60 градусів провокує поступову загибель патогена протягом півгодини. При кип’ятінні ретровірус роду Лентівірусів гине миттєво.

Вірус імунодефіциту кішок має слабку стійкість до спиртовмісних розчинів і ефірів. Інактивація патогенів відбувається протягом 1 хвилини, а ось до ультрафіолетових променів, віруси імунодефіциту кішок мають певну стійкість.

Патоген, що провокує котячий імунодефіцит, відомий давно і поширений по всьому світу. Під час наукових досліджень вдалося дізнатися, що вірус імунодефіциту людини і кішки має низку близькоспоріднених зв’язків. За клінічними ознаками вірусні інфекції також мають низку подібностей, але при цьому зараження від кішки до людини не доведено. 

Про вірус котячого імунодефіциту вперше стало відомо 1987 року в одному з університетів Каліфорнії. Наукові дослідження в цій сфері довели, що самці частіше піддаються інфікуванню імунодефіцитним вірусом, ніж самки. Середній вік клінічних проявів у інфікованих тварин становить 5 років. Найчастіше захворювання вражає кішок, які проживають на вулиці, а також тих, що утримуються у великих розплідниках.

Найбільша концентрація патогена визначається в слинному секреті у заражених тварин. У зв’язку з цим, основним шляхом передачі вірусу від хворої тварини до здорової, є тісний прямий контакт.

Інфікування відбувається під час бійок між тваринами, що супроводжуються укусами.

Самці частіше б’ються і з’ясовують стосунки, ніж самки, тому відсоток зараження серед котів вищий, ніж серед кішок. Імовірно, шляхом передачі інфекції є і від зараженої матері до маленьких кошенят через слинний секрет і молоко під час вигодовування.

Симптоми та діагностика захворювання

Як і вірус імунодефіциту людини, захворювання у кішки може мати низку ознак, не властивих для інфекції. Проявляється ВІК другорядними симптомами у вигляді легкого нездужання, не становлячи справжньої загрози для життя кішки.

Клінічна картина при інфікуванні вірусом імунодефіциту у кішки, проявляється такими змінами:

• розвиток стоматитів і гінгівітів, що набувають хронічного перебігу (ознаки можуть виникати в ранньому віці, будучи однією з небагатьох ознак розвитку вірусоносійства);
• патологічні зміни в респіраторному тракті (риніти та бронхіти хронічного перебігу із супроводом гнійного ексудату;
• виснаження організму без видимої причини;
• гарячкові стани;
• залізодефіцитна анемія;
• захворювання шкірного покриву хронічного перебігу;
• розлад випорожнень хронічного типу;
• симптоми неврологічних порушень.

Останній вид змін — неврологічні ознаки, розвиваються внаслідок потрапляння вірусу в центральну нервову систему. На тлі того, яка з частин нервової системи організму порушена, виникають характерні ознаки. Можлива зміна сенсорних відчуттів, рухової активності, порушення сну або ж зміни в поведінці кішки.

Нерідко на тлі імунодефіциту у кішки розвиваються патології зорового органу з подальшою повною втратою можливості бачити. Увеїти невизначеної природи, діагностуються у домашніх кішок у віці після 6 років, так само як глаукома.

Кішки з виявленим імунодефіцитом в анамнезі мають стоматити хронічного типу. Також тварини з ВІК, важче переносять інфікування токсоплазмозом.

Основним методом діагностування вірусу імунодефіциту кішок є проведення лабораторних досліджень для виявлення титру антитіл в організмі. Проводяться лабораторний імунофлуоресцентний аналіз, радіоімунний і аналіз, що ґрунтується на проведенні реакції нейтралізації вірусних частинок.

У клінічно здорових тварин проведення дослідження не дає позитивних відповіді, тому є недоцільним. При проникненні в організм тварини, вірус імунодефіциту роками може не виявляти своєї активності, повільно вражаючи організм.

У наукових колах розроблено кілька теорій розвитку вірусних інфекцій, що вражають імунну систему як людини, так і тварин. Одне з припущень — швидка мутація патогена, що дозволяє довго ховатися від імунної системи. Щойно імунна відповідь повністю пригнічується, починають розвиватися перші ознаки захворювання. Також вірус імунодефіциту кішок здатний провокувати аутоімунні реакції, спрямовані на власні клітини організму. 

Інфекції вторинного типу здатні провокувати розвиток імуносупресії, а також стимулювати розмноження білих кров’яних тілець, активізуючи макрофаги. Доведено, що вірус герпесу, що вражає організм і перебуває в прихованій фазі, чинить негативний вплив на організм, посилюючи патогенний вплив вірусу імунодефіциту кішок.

При впровадженні вірусу, що викликає імунодефіцит у кішок у нервові клітини, виникають виражені прояви неврологічного типу. Симптоми захворювання при цьому нагадують серйозні невралгії, аж до епілептичних нападів.

Лікування та профілактика

Основа терапії пацієнтів із діагностованим вірусом імунодефіциту полягає в запобіганні розвитку вторинних інфекцій. Крім цього, важливим аспектом є профілактика зараження і зниження симптоматики при інфікуванні ВІК. Зняття симптомів, спровокованих ураженням вторинною бактеріальною мікрофлорою, досягається шляхом призначення протимікробних засобів (антибіотиків, що володіють широким спектром дії).

Ветеринарні фахівці стверджують, що призначення кортикостероїдних препаратів дає незначний ефект, але водночас тимчасово дає змогу знизити симптоматику за вірусного імунодефіциту в кішки. Небезпека використання кортикостероїдів криється в значному погіршенні загального стану пацієнта під час подальшої терапії.

Специфічного лікування при вірусному імунодефіциті у кішок не існує. Лікарські засоби, що використовуються в людській медицині для лікування людей з діагностованим ВІЛ, мають певну ефективність на найперших етапах розвитку патології в домашніх котів. При цьому зазначено, що при скасуванні дачі лікарських засобів тваринам, розвивається віремія. Доведено, що медикаментозні засоби для боротьби з вірусом імунодефіциту на деякий час сповільнюють розвиток захворювання, але не дають шансу на повне одужання. Противірусна терапія несе в собі серйозну небезпеку для загального стану здоров’я улюбленця — відбувається руйнування клітинних структур печінки, а також розвивається анемія.

Вакцини або ж специфічної сироватки проти вірусу імунодефіциту у кішок, так само як і у людей, не існує.

Завдання власника — вжити своєчасних профілактичних заходів щодо запобігання зараженню. Основними пунктами є:

• регулярний контроль за популяцією бездомних кішок;
• дотримання правил утримання тварин у великих популяціях;
• дотримання правил гігієни в розплідниках для кішок.

Якщо на одній території міститься надто багато тварин, особливо якщо це самці і серед них є один заражений, є висока ймовірність, що інфіковані будуть усі коти, які контактували з ним. Зараження відбувається як під час бійок, так і під час спарювання.

При діагностованому у кішки вірусі імунодефіциту, не варто відразу ж віддавати вихованця на усипляння. Кішки досить довго можуть жити із захворюванням і не становлять небезпеки для власника. Єдине, що повинен забезпечити господар — хороша ізоляція від бездомних тварин, а також запобігання контактам з іншими кішками. Не можна допускати розведення таких кішок у популяції.

Найкращі практики догляду за хвостиками у 2025.