Захворювання центральної нервової системи проявляються завжди специфічним симптомо-комплексом. У собак трапляються різні патології головного мозку (особливо в ділянці розташування потиличної частини мозочка і довгастого мозку), що відповідають за орієнтацію в просторі, дихання, кровообіг, регуляцію рівноваги і м’язовий тонус. Комплекс симптомів ураження цієї ділянки іменується вестибулярним синдромом.

Характеризується вестибулярний синдром нахилами голови твариною в бік ураження, ністагмом (очі, що бігають), постійним ходінням по колу, опущенням повік на боці ураження, звуженням зіниці, енофтальмом у разі ураження периферичної нервової системи в ділянці морди.

Схильності за породним типом до розвитку вестибулярного синдрому у собак не існує, так само як і вікових обмежень.

Причини захворювання

У клінічній ветеринарній практиці вестибулярний синдром у собак поділяють на два види — центральний і периферичний, що зумовлено місцем розташування основного пошкодження. Виділяють також токсичний вид вестибулярного синдрому, травматичний, неопластичний, запальний та ідіопатичний.

Усі назви видів вестибулярного синдрому безпосередньо вказують на причину, що спровокувала розвиток порушень у роботі головного мозку і центральної нервової системи. Визначивши основну причину розвитку синдрому, ветеринарний фахівець розробляє подальшу індивідуальну схему лікування.

Периферичний тип синдрому діагностують у клінічній практиці рідше, ніж центральний. Провокують його розвиток пошкодження нервової системи вихованця, провокуючи розвиток порушень функції внутрішнього вуха.

Центральний вестибулярний синдром діагностують значно частіше і він провокує серйозні ускладнення на тлі важкого перебігу. Пов’язано це з тим, що пошкодження зачіпають не тільки вестибулярний апарат, а й надзвичайно важливі життєво необхідні системи вихованця.

Досить часто вестибулярний синдром у собак, центрального типу, призводить до інвалідності тварини або ж загибелі.

Основними причинами розвитку вестибулярного синдрому є:

• серйозні травми голови у собак механічного типу;
• новоутворення в головному мозку і поліпи, що утворилися у внутрішньому вусі;
• порушення роботи ендокринної системи (збій у процесах продукування таких гормонів як тіамін);
• застосування медикаментозних препаратів, що мають високу токсичність і згубний вплив на весь організм (частіше протимікробні засоби);
• несвоєчасно вилікувані процеси запального характеру в ділянці внутрішнього вуха;
• запальні процеси, що охоплюють оболонки головного мозку й основну речовину;
• часте і неправильне використання власником собаки лікарських засобів для очищення вушної раковини тварини.

Ідеопатичний вестибулярний синдром характерний для тварин у віці, спровокованому фізіологічними змінами в організмі. Ідеопатичний тип патології може мати спадковий характер. Це найнебезпечніший вид патологічних змін, оскільки виникає без видимих причин, провокуючи серйозні ускладнення і неможливість підібрати максимально адекватну терапію.

Існують породи собак, у яких ідіопатичний вестибулярний синдром діагностують частіше за інших — німецька вівчарка, кокер-спанієль, доберман і бігль.

Симптоматика недуги

Ознаки патологічного процесу досить специфічні і сплутати їх з іншими захворюваннями досить складно. Симптоми виражаються у собак таким чином:

• Тварина втрачає можливість правильно координувати свої рухи і положення тіла в просторі. Собака може спотикатися і різко падати без видимої на те причини, можлива поява характерного нахилу голови. Недосвідчений власник собаки може сплутати прояви вестибулярного синдрому з щенячими іграми або ж запрошеннями гратися. Несвоєчасне звернення до фахівця загрожує серйозними ускладненнями, аж до загибелі собаки.
• Посмикування очей або ж ністагм. Судомні посмикування очних яблук і відсутність можливості фіксувати погляд.
• Судомні явища в кінцівках і виверження шлункового вмісту.
• Часткова втрата слуху, відсутність реакції на команди, що віддаються господарем.
• Розвиток паралічу лицьових м’язових волокон (розвивається так само, як і втрата слуху за периферичного вестибулярного синдрому в собак).
• Відмова від приймання їжі, порушення ковтальних рухів, неможливість контролювати акти дефекації та сечовипускання (відзначається на останніх етапах розвитку патологічного процесу).

Помітивши небезпечні ознаки захворювання у свого вихованця, необхідно негайно звернутися до ветеринарного лікаря за консультацією. Захворювання не проходить самостійно і тягне за собою небезпечні ускладнення, аж до загибелі собаки.

Діагностика хвороби

Для діагностики вестибулярного синдрому у собаки, ветеринар призначає проходження цілого комплексу необхідних досліджень. Перш за все, проводиться збір анамнезу. У цей час фахівець намагається дізнатися, що могло спровокувати розвиток захворювання. Паралельно призначається:

• загальний аналіз урини, клінічний і біохімічний аналіз крові;
• рентген і ультразвукове дослідження внутрішніх органів, голови, а особлива увага приділяється змінам у середньому і внутрішньому вусі;
• спеціальні тести, що дають можливість проаналізувати ступінь пошкодження нервових закінчень і можливість проведення імпульсів;
• забір на аналіз ліквору (спинномозкової рідини), що дає можливість діагностувати можливу вірусемію;
• магнітно-резонансна томографія, необхідна для візуалізації можливих структурних змін у корі головного мозку, а особливо мозочка або довгастого мозку.

Диференціальна діагностика необхідна для визначення можливих супутніх патологій або ж захворювань, що мають схожу клінічну картину з вестибулярним синдромом.

Причиною появи ністагму, блювоти і порушення координації можуть стати запальні процеси середнього і внутрішнього вуха (поліпи, запущені форми отиту, гематоми у вусі). Розвиток характерної симптоматики з вираженим порушенням роботи вестибулярного апарату можуть провокувати деякі медикаментозні препарати на основі аміноглікозидів (антибіотики Гентаміцин, Ізепаміцин, Канаміцин, Стрептоміцин, Неоміцин).

Лікування захворювання

Лікування вестибулярного синдрому залежить від тяжкості протікання процесу і чинників, що його спровокували. Як правило, терапія не дає особливих надій на повне одужання тварини. Ветеринарні фахівці розробляють схему симптоматичного лікування, особливо для літніх тварин і цуценят з ідіопатичним типом патології, з метою усунути основні ознаки патології та полегшити стан тварини.

Запальні процеси, що спровокували розвиток уражень у мозочку або периферії, необхідно купірувати шляхом призначення протимікробних препаратів із широким спектром дії. Виключаються засоби, що мають ототоксичну дію.

Злоякісні новоутворення усувають за допомогою хірургічних маніпуляцій і хіміотерапії. Захворювання ендокринної системи, що спровокували розвиток порушень у вестибулярному апараті, усувають шляхом застосування замісної терапії.

Своєчасне звернення до ветеринарної клініки на ранніх стадіях розвитку патології дає можливість уникнути серйозних ускладнень у собаки. Через кілька днів інтенсивної терапії, судомні явища і нахили голови значно скорочуються.

Молоді тварини при правильному лікуванні практично повністю відновлюються. Власникам необхідно водити собаку на курс фізіотерапії, даючи можливість швидше регенерувати пошкодженим тканинам. Собаки у віці при діагностованому вестибулярному синдромі відновлюються значно довше.

У деяких випадках повного одужання домогтися не можливо. Тварина стає інвалідом і крім господаря допомогти їй ніхто не зможе. У найзапущеніших випадках за відсутності позитивних результатів від терапії, коли тварина мучиться від захворювання, ветеринарні лікарі можуть запропонувати евтаназію для припинення мук хворого собаки. Рішення приймає виключно власник тварини.

Світ домашніх улюбленців у 2025 — більше тепла, більше любові.