Туберкульоз (лат. найменування — Tuberculosis) — це хронічно протікаюче, інфекційне захворювання тварин і людини. Характеризується воно утворенням туберкулів, специфічних гранульом казеозного характеру, зовні схожих на вузлики. Великою сприйнятливістю до збудника відрізняються:

• велика рогата худоба;
• свині;
• із птахів — кури;
• з хутрових звірів — норки.

Менш сприйнятливі — кози, собаки, качки, гуси. Рідко хворіють — вівці, кішки, коні. Хвороба завдає великих економічних збитків сільськогосподарському тваринництву і реєструється в багатьох країнах світу.

Етіологія

Збудник захворювання — мікобактерія (Mycobacterium tuberculosis). Хвороба відома з давніх часів, а збудника в 1882 р. відкрив Р. Кох. Відтоді його називають паличкою Коха.

Мікобактерії прийнято ділити за таким принципом:

• M. bovis — у більшості ссавців і людини, найчастіше у великої рогатої худоби;
• M. avium — у птахів;
• M. africanum — проміжний між M. tuberculosis і M. bovis, в основному реєструється в Африці.

Існує безліч атипових мікобактерій, які не є патогенними для тварин.

Мікобактерія — це паличка, іноді зігнута під кутом або така, що набуває форми зерна, поставленого по одній лінії. Анаероб, нерухома, не утворює спор, кислототривка (важливий фактор для диференціації). Забарвлюється фуксином у червоний колір і не знебарвлюється при впливі розчином сірчаної кислоти. При забарвленні за Цилем — Нільсеном у мазках розташовується поодиноко або групами.

Мікобактерії дуже стійкі в зовнішньому середовищі завдяки ліпідній оболонці. У мокротинні зберігає життєздатність — до 10 місяців, у гної — до 7, у ґрунті — понад 4 роки, M. Avium — до 10 років, у трупах ВРХ патогенність зберігається до 12 місяців. У продуктах, отриманих від інфікованих тварин, збудник зберігається:

• у замороженому м’ясі — до 12 місяців;
• молоці — 20 діб;
• вершковому маслі — 1 рік.

Нагрівання до 80 ᵒC вбиває через 30 хвилин, кип’ятіння через 3-5. 5% розчин карболової кислоти вбиває через 12 годин, 5% розчин хлору через 3 години.

Епізоотологія

Джерело інфекції — хвора тварина або людина (обслуговуючий персонал). Мікобактерія виділяється з молоком, мокротинням, фекаліями, спермою. Хворі тварини піддають зараженню приміщення, пасовища, місця водопою, вигульні двори. При цьому фактором передачі слугують корми, підстилка, вода, гній.

У стійловий період, при скупченому утриманні зараження відбувається частіше (аерогенний шлях). Молодняк ВРХ заражається через молоко від хворих тварин, а також внутрішньоутробно. У сухе літо на пасовищах ризик зараження мінімальний, а ось у вологе і холодне ризик збільшується в рази (аліментарний шлях).

Собаки і кішки заражаються від хворих або людей, які перехворіли, або при поїданні незараженого м’яса і молока від хворих тварин.

Неповноцінне годування, погані санітарні умови, скупченість при утриманні, надмірне фізичне навантаження знижує резистентність організму, і мікобактерія набуває високої вірулентності.

Симптоми

Інкубаційний період може тривати від кількох тижнів до кількох місяців. Велика рогата худоба частіше уражається із залученням до процесу легень, лімфатичних вузлів, вимені, печінки. Тварина втрачає у вазі, при цьому апетит може бути збережений, спостерігається кашель, під час аускультації чіткі хрипи в легенях.

Залежно від локалізації процесу передлопаткові, заглоткові або надвим’яні лімфатичні вузли збільшені, горбисті, мають малу рухливість.

У хворих корів змінюється органолептика молока, воно стає жовтим, водянистим, містить згустки. Під час мікроскопії знаходять збудника. Уражені ділянки вимені атрофовані, горбисті, деформовані.

Шкіра ВРХ (великої рогатої худоби) і шерсть втрачає еластичність і блиск.

Свині реагують профузними проносами, які не піддаються класичним методам лікування. Тварини швидко втрачають вагу.

Норки заражаються при годуванні відходами переробки туш. Найчастіше хвороба проявляється у молодняка. Спостерігається виснаження, кашель, спрага, витікання з носових отворів, абсцеси в ділянці шиї та голови, проноси, тьмяність і ламкість хутра, зниження народжуваності та аборти.

У собак відзначають зниження апетиту, млявість, схуднення, кашель.

У котів характерним є гнійне запалення привушних, передлопаткових і підщелепних лімфатичних вузлів. Часто відзначають ураження вовняного покриву на голові, шиї, повіках, спинці носа.

Кози та вівці бекають без специфічних ознак, відзначається повільна втрата ваги.

Кури при збереженні апетиту втрачають вагу. Стають малорухомими, млявими. Яйценосність знижується. Гребінь і сережки втрачають інтенсивність кольору і стають зморщеними. Спостерігається пронос, відзначається кульгавість.

Діагноз

Прижиттєва діагностика входить до плану обов’язкових щорічних заходів.

Проведення внутрішньошкірної туберкулінової проби (туберкулінізація) здійснюється методом введення туберкуліну для ссавців. У середній третині шиї, безголковим ін’єктором вводять 0, 2 мл препарату. При цьому утворюється горошина. Облік алергічної проби проводять через 72 години. Тварину, що реагує, вважають такою в тому разі, якщо товщина шкірної складки понад 3 мм.

У господарствах, які йдуть на оздоровлення, проводять комплексну діагностику внутрішньошкірною та очною пробою.

Тварина, при введенні туберкуліну, може дати реакцію і при інфікуванні нетиповими мікобактеріями, що поширені в зовнішньому середовищі. Для диференціації проводиться контрольний забій (5-10 голів) з ветеринарно-санітарним обстеженням туш і органів, постановкою симультанної проби, постановкою реакції ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція), ІФА (імуноферментний аналіз), бактеріологічним аналізом з постановкою біопроби.

Діагноз туберкульоз вважається встановленим якщо:

• при забої або патолого-анатомічному розтині виявлено характерні для захворювання гранульоми;
• при бактеріологічних дослідженнях виділено з матеріалу мікобактерії бичачого, людського або пташиного видів;
• якщо біопроба позитивна.

Лікування

Для сільськогосподарських тварин лікування туберкульозу не розроблено, вони підлягають забою. Домашніх тварин лікують симптоматично.

Профілактика

При встановленні діагнозу господарство оголошується неблагополучним. Тварин, що реагують, здають на забій. Молоко піддають знезараженню пастеризацією або кип’ятінням.

Приміщення дезінфікують розчином натрію гідроокису, формальдегідом, хлорним вапном. Гній біотермічно знезаражують.

Інфіковані пасовища придатні для використання тільки через рік.

Туберкулінізація проводиться через кожні 45 днів до отримання негативних реакцій дворазово.

Народжених телят вирощують ізольовано. У 4-х місячному віці піддають туберкуліновій пробі. За позитивної реакції проводять забій.

Знімають обмеження з господарства при проведенні заключних заходів.

Щоб уникнути занесення інфекції під час формування стада слід проводити карантинізацію тварин із дослідженням на туберкульоз.

Дотримання запобіжних заходів під час перевезень, утримання, годівлі, напування, випасу тварин — обов’язкові заходи профілактики. Необхідно суворо стежити за проходженням медоглядів обслуговуючого персоналу.

Як змінився світ тварин у 2025 році — наш погляд.