Синдром або хвороба Аддісона являє собою патологічний процес, що розвивається в ендокринній системі. Пов’язаний синдром Аддісона з різким дефіцитом вироблення специфічних мінералкортикоїдних речовин — альдостерону і кортизолу в корі надниркових залоз.

У ветеринарії існує кілька видів хвороби Аддісона — первинний і вторинний. Перший вид гіпоадренокортицизму виникає безпосередньо в самих залозах ендокринної системи — надниркових залозах. Основними чинниками, що провокують первинний гіпоадренокортицизм, є ідіопатична атрофія та імунно-депресивні стани, травми, відкладення специфічного амілоїдного білка, пухлинні процеси.

Вторинна форма захворювання виникає на тлі порушення роботи гіпоталамо-гіпофізарної системи.

Гіпоадренокортицизм є рідкісною патологією ендокринної системи у собак. Вперше хвороба була описана британським лікарем терапевтом Томасом Аддісоном 1855 року.

Захворювання характеризується повільним перебігом і відсутністю симптомів на перших етапах розвитку. Проявляється синдром Аддісона в тих випадках, коли організм відчуває стрес і необхідне підвищене вироблення глюкокортикоїдів.

Причини та передумови

Синдром Аддісона у собак починає розвиватися в разі, коли більша частина тканинних структур кори надниркових залоз зруйнована. Як правило, це близько 85% всієї залози. Факторами, що провокують розвиток захворювання, можуть бути різноманітні патології.

Клітинні структури кори надниркових залоз можуть руйнуватися на тлі імунних захворювань, аутоімунних гранулематозних васкулітів (запалення стінок судин), грибкових уражень (гістоплазмозу та бластомікозу), інфарктів геморагічного типу, травм або порушень білкового обміну з подальшим відкладанням у тканинах і клітинах специфічного полісахаридного комплексу — амілоїду.

Причинами розвитку синдрому Аддісона у собак можуть служити і ятрогенні чинники. Спровокувати захворювання може хірургічна операція з видалення надниркової залози, тривале використання терапії із застосуванням глюкокортикоїдних речовин.

Вторинний вид патології, спровокований порушеннями в роботі гіпоталамо-гіпофізарної системи, діагностується у собак значно рідше, ніж первинний гіпоадренокортицизм. Виникає вторинний вид синдрому Аддісона при порушеннях у структурах головного мозку, провокуючи різке зниження вироблення гіпофізом гормону адренокортикотропіну або АКТГ.

У переважній більшості клінічних випадків, причиною розвитку синдрому Аддісона у собак стає ідіопатична (не ясної етіології) недостатність надниркових залоз.

Первинний тип захворювання спровокований порушеннями в роботі самих надниркових залоз. Розрізняють атиповий і типовий ступінь порушення функціональних особливостей залоз внутрішньої секреції.

Під час наукових досліджень фахівці довели, що найчастішою причиною розвитку синдрому Аддісона у домашніх тварин є аутоімунного характеру, що зачіпають усі шари кори надниркової залози. Рідше патологія розвивається внаслідок серйозних травм і захворювань системного характеру (таких як мікози, амілоїдоз, коагулопатія).

У деяких джерелах описуються випадки розвитку порушень у виробленні кортикостероїдного гормону на тлі туберкульозу. Основне захворювання провокує гранулематозний тип запального процесу, що тягне за собою руйнування тканинних структур самих надниркових залоз.

Можливою причиною розвитку синдрому Аддісона є некрози, що виникають на тлі терапії Мітотаном (препаратом, який володіє протипухлинною дією і є антагоністом гормонів) або ж у разі різкого припинення введення глюкокортикодних препаратів під час тривалого курсу лікування.

Симптоми та діагностика хвороби Аддісона у собак

Захворювання частіше діагностується у молодих собак. Патологічний процес в організмі розвивається дуже повільно, являє собою уповільнену хворобу. Симптоми патології виражені не яскраво і проявитися можуть через кілька років від початку розвитку захворювання.

Труднощі в постановці діагнозу на основі клінічних проявів полягають у тому, що гіпоадренокортицизм не має чіткої, характерної для нього симптоматики. У тварини виникають напади апатії, млявості та навіть летаргії.

Можливе порушення роботи травного тракту. Молоді тварини відстають у рості, спостерігається зневоднення і крайній ступінь виснаження.

Визначити справжню причину проявів у домашнього улюбленця складно, тому що більшість захворювань гепаторенальної системи і шлунково-кишкового тракту мають схожу клінічну картину з синдромом Аддісона. З точки зору ендокринології, захворювання являє собою досить поширене явище, а в загальній практиці ветеринарних фахівців, хвороба реєструється рідко.

Прояв характерних ознак захворювання залежить від індивідуальних особливостей організму собаки і факторів, що спровокували гіпоадренокортицизм. На піку свого розвитку, хвороба проявляється більш яскравими клінічними ознаками.

Різка нестача мінералкортикоїдів провокує розвиток електролітних порушень, таких як:

• різке підвищення тиску крові в артеріях;
• уповільнення пульсу і частоти серцевих скорочень;
• дефіцит об’єму крові, що циркулює в організмі.

Брак глюкокортикоїдів призводить до зниження рівня глюкози в крові. Рівний дефіцит мінералкортикоїдів і глюкокортикоїдів, призводить до об’єднання симптомів.

У тварини може підвищуватися артеріальний тиск, виникає гіповолемія та уповільнення частоти скорочень міокарда.

Аддісонів криз або ж піковий стан організму на тлі синдрому, проявляється такими характерними ознаками:

• розвиток хронічної діареї та вивержень шлункового вмісту (калові маси темного кольору);
• зневоднення організму;
• зниження артеріального тиску;
• брадикардія;
• анорексія;
• ознаки м’язового тремору;
• полідипсія (сильна спрага);
• поліурія, що розвивається на тлі підвищеної спраги;
• млявість і апатія тварини.

Найхарактернішим симптомом синдрому Аддісона є гіповолемічний шок. Це стан, зумовлений різким скороченням загального об’єму крові, що циркулює в організмі. Розвивається на тлі діареї та блювання.

Організм вмикає компенсаторні механізми, спрямовуючи необхідну кров винятково в життєво важливі органи, виключаючи, тим самим, периферію.

Для діагностики захворювання і встановлення точної причини розвитку хвороби Аддісона у собаки, необхідне ретельне проведення досліджень. Постановка діагнозу включає в себе загальний клінічний огляд і збір анамнезу. Призначаються загальний і біохімічний аналізи крові. Необхідне проведення й ультразвукової діагностики органів, розташованих у черевній порожнині.

Методом діагностики, що належить до специфічних, є стимулювальна проба з адренокортикотропіном. Диференціальна діагностика проводиться для виключення патологічних змін травного тракту, сечовидільної та статевої системи, нервової системи, патологій серця і судин. Необхідне проведення специфічних досліджень для визначення можливого інфекційного агента в організму.

Додатковими методами діагностики під час постановки діагнозу синдрому Аддісона у собаки, є:

• магнітно-резонансна томографія;
• ультразвукове дослідження шлунка і кишечника;
• біохімічний аналіз на вміст жовчних кислот;
• рентгенографічне дослідження органів черевної порожнини;
• електрокардіограма.

На підставі отриманих лікарем результатів лабораторних та інструментальних досліджень розробляють індивідуальну схему лікування, що полягає в гормонозамісній терапії.

Терміни лікування і прогноз лікар зможе озвучити тільки після повного обстеження і визначення ступеня занедбаності патологічного процесу.

Лікування хвороби Аддісона

Терапевтичні заходи щодо усунення симптомів захворювання Аддісона зводяться до кількох основних пунктів. Призначається замісна терапія на основі гормональних речовин для заповнення їхнього дефіциту.

У разі дефіциту кортизолу призначається гідрокортизон, знижений вміст альдостерону передбачає використання флудкортизону ацетату.

На тлі різкого зневоднення і гіповолемії (зниження кількості циркулюючої крові) обов’язково призначають підтримуючу терапію з поповненням рівня електролітів. Стан водно-електролітного балансу контролюють регулярно в умовах стаціонару клініки, куди поміщають тварину на момент захворювання.

У разі якщо собака перебуває в нестабільному стані й немає можливості вводити лікарські препарати перорально, ставлять крапельниці та розчини з необхідними гормонами вводять внутрішньовенно.

Важливо пам’ятати, що повного лікування від синдрому Аддісона не існує. Тварина після того, як одужає, має регулярно приводитися на огляди і корекцію схеми лікування.

Терапія проводитися все життя, а самостійне скасування призначених лікарських засобів і необхідних електролітів, може стати причиною летального результату улюбленця.

Синдром Аддісона або гіпоадренокортицизм — невиліковна патологія. Протягом усього життя улюбленець з діагностованим синдромом повинен отримувати адекватну терапію.

Як правило, при виконанні всіх призначених лікарем вказівок, життя собаки може бути тривалим. Експериментувати з дозуванням і видом лікарського засобу, замінюючи його самостійно аналогами, може спровокувати Аддісонівський криз і загибель тварини.

Від гіпоадренокортицизму немає профілактики. Єдине, що може зробити власник тварини — регулярно водити улюбленця на профілактичні огляди, що дасть змогу діагностувати захворювання на ранніх стадіях і дасть змогу мінімізувати ризики серйозних ускладнень.

Розбір 2025 року — нові підходи до догляду за тваринами.