Синдром гіпоадренокортицизму є ендокринною патологією, яку рідко діагностують у домашніх тварин. Частіше зустрічається у представників домашніх собак і рідше у кішок.

Характерною ознакою розвитку синдрому Аддісона є зниження вироблення мінералкортикоїдів і глюкокортикоїдів корою надниркових залоз. У зв’язку з низьким вмістом альдостерону і кортизолу в кров’яному руслі, розвиваються характерні зміни в роботі організму.

Причини розвитку синдрому Аддісона у кішок

У ветеринарній клінічній практиці виділяють два види хвороби Аддісона — первинну і вторинну.

За первинної форми гіпоадренокортицизму відбуваються зміни виключно в самих надниркових залозах.

Причин розвитку первинної форми синдрому Аддісона у кішок виявити не вдається. Як правило, провокуючим фактором виступає імунно-опосередкований процес в організмі.

Первинна форма гіпоадренокортицизму у тварин також здатна виникати при паралельному розвитку гранулематозного або пухлинного процесу, а також на тлі амілоїдозу або серйозних травм.

Вторинна форма синдрому Аддісона розвивається на тлі змін у структурах гіпофіза. Причиною може виступати пухлинний процес, що безпосередньо впливає на утворення і подальше вироблення АКТГ. Для вторинної форми синдрому Аддісона характерна саме гостра нестача глюкокортикоїдів і відсутність електролітних змін.

Можливими чинниками розвитку синдрому Аддісона можуть виступати:

• хірургічні втручання (наприклад, видалення надниркових залоз за діагностованого синдрому Кушинга);
• тривале лікування препаратами на основі мітотану, що призводить до некрозу тканин кори надниркових залоз;
• різка відмова від прийому глюкокортикоїдів на тлі тривалого процесу терапії.

Симптоми синдрому Аддісона у кішок

У домашніх умовах визначити точно, що у кішки синдром Аддісона — не можливо. Такі ознаки як млявість, сонливість, часткова відмова від корму, можуть свідчити про низку інших порушень в організмі.

Ознаками розвитку хвороби Аддісона можуть виступати:

• полідипсія і виникнення на цьому тлі частих позивів до сечовипускання;
• розлад випорожнення у вигляді проносу або закрепів;
• напади нудоти і можливе виверження шлункового вмісту;
• тремтіння по тілу;
• виражене занепокоєння у тварини.

На жаль, симптоми не є специфічними, тому не можуть чітко вказувати на розвиток синдрому Аддісона. При цьому, під час стресу у тварини перераховані ознаки наростають.

При введенні внутрішньовенних інфузій із застосуванням глюкокортикоїдів, симптоми патологічного процесу можуть вщухати. Примітно те, що після скасування крапельниць з глюкокортикоїдами, ознаки синдрому Аддісона повертаються знову. Це стосується хронічної форми. При загостренні гіпоадренокортицизм характеризується серйозними змінами, такими як:

• гіповолемічний шок або криз Аддісона;
• колапс;
• зміна пульсу;
• брадикардія;
• гіпотермія та зневоднення організму.

Ці стани вимагають негайного втручання ветеринарного лікаря. В іншому випадку, ризики летального результату високі.

Як і у випадку з іншими захворюваннями, лікування неможливе без точної діагностики. Крім загальноклінічного огляду і здачі аналізів, проводять рентгенографічне дослідження органів грудної порожнини для своєчасного виявлення гіповолемії — зменшення в розмірах печінки, серця і каудальної вени.

Проводиться також ультразвукове дослідження органів черевної порожнини. За синдрому Аддісона відзначається гіпоплазія тканин обох надниркових залоз.

Для визначення рівня кортизолу в крові, проводять стимулюючу пробу з АКТГ і визначають концентрацію також у плазмі. На підставі отриманих даних, ветеринарний лікар розробляє тактику лікування.

Дуже важлива диференціальна діагностика. Необхідно відрізняти синдром Аддісона від запалення підшлункової залози, гастроентероколіту, ниркової недостатності та інфекційних захворювань, що проявляються розладом випорожнень і блювотою.

Лікування синдрому Аддісона

Діагностована хронічна форма синдрому Аддісона передбачає довічне лікування тварини. Призначається замісна терапія з використанням мінералкортикоїдів. При своєчасній діагностиці захворювання прогноз задовільний. Тривалість життя може становити від 8 до 12 років після постановки діагнозу.

Якщо ж діагностовано гостру форму — криз Аддісона, тварині необхідно надання негайної допомоги. Кішку направляють до стаціонару й організовують лікування, що ґрунтується на усуненні гіповолемії з метою відновлення внутрішньосудинного об’єму крові. Також ведеться активна боротьба з ацидозом, контролюється наявність серцевих аритмій.

Специфічної профілактики розвитку синдрому Аддісона, що у кішок, що у собак, не існує. Синдром розвивається в тому випадку, коли уражено більше половини тканин кори надниркових залоз — близько 80%. Факторів розвитку патологічних змін може бути кілька — імунозалежні захворювання, гістоплазмози і бластомікози, гранулематоз і геморагічні інфаркти. Спровокувати розвиток захворювання може травма, амілоїдоз тканин кори надниркової залози, тривала глюкокортикоїдна терапія та різка відміна.

Первинна форма патології — ідіопатична, зустрічається набагато частіше, ніж вторинна, що ґрунтується на зниженні продукції гіпофізом адренокортикотропного гормону. Основну причину, що передує розвитку синдрому Аддісона, встановити вдається вкрай рідко.

З метою профілактики розвитку будь-якого патологічного процесу в організмі, слід уважно стежити за харчуванням тварини, підбирати правильні вітаміни і мінерали, не забувати про планові огляди у ветеринарного лікаря з профілактичною метою.

Сучасні підходи до виховання домашніх улюбленців у 2025.