Антракс (лат. найменування — Anthrax) або сибірська виразка, гостро-контагіозне, інфекційне захворювання, що протікає з явищами септицемії і проявляється карбункулами різної величини. Сприйнятливі всі види тварин і людина (антропозооноз). Реєструється в усіх країнах світу.

Етіологія

Збудником сибірської виразки є нерухома, грампозитивна, аеробна, спороутворювальна паличка Вassillus anthracis. Довжина збудника 5-8 мкм, товщина 1-1,5 мкм. У мазках із патологічного матеріалу бацили розташовуються поодиноко або попарно, виділені з чистої культури — ланцюжком. Зовнішні кінці обрубані, внутрішні закруглені.

Збудник має капсулу, яка чітко проглядається у свіжому матеріалі, далі вона розпадається і під час мікроскопії видно тільки сліди.

Потрапляючи в зовнішнє середовище, під дією кисню, відбувається спороутворення. Спора десятиліттями може перебувати поза організмом тварини і при цьому зберігати свою патогенність.

Мікроорганізм добре росте на звичайних поживних середовищах. На МПА утворює біло-сірі, плоскі, шорсткі колонії з нерівними краями. На МПБ на дні пробірки нагадує шматочок вати (пухкий, хмароподібний осад). При посіві в косяк агаризованого середовища ріст нагадує ялинку з вершиною внизу. На МПА з пеніциліном, утворює ланцюжок із кульок (перлове намисто).

При саморозкладанні трупа бацили лізуються протягом 7-10 днів. Кип’ятіння вбиває моментально, пряме сонячне світло — протягом кількох годин. Заморожування м’яса при -15 ᵒC консервує збудника до 15 днів, при -10 ᵒC до 24. Сухий жар за 140 ᵒC вбиває через 2,5-3 години, автоклавування за 2 атм. через 10 хв, кип’ятіння в розчині їдкого натру через 20-30 хвилин.

Епізоотологія

Найбільш сприйнятливі до сибірської виразки сільськогосподарські та дикі копитні тварини. Домашні та дикі м’ясоїдні менш сприйнятливі. Збудник описаний у понад 40 видів ссавців.

Джерело хвороби — хвора тварина, яка виділяє бацили в зовнішнє середовище із сечею, слиною, фекаліями, кров’ю в стані агонії.

Фактором передачі є розкритий труп і обсіменене спорами зовнішнє середовище (шкіра, шерсть, інфіковані предмети догляду). При вимушеному дорезі (який суворо заборонений) поширення патогена можливе на великі відстані (задіяні люди, м’ясоїдні тварини, птахи).

При похованні трупів у землю спори залишаються патогенними протягом десятиліть. Розкопки сприяють виносу їх на поверхню і відновленню епізоотичного ланцюга.

Шляхи зараження: аліментарний (при поїданні обсіменілих кормів і води на пасовищах або кормів тваринного походження), трансмісивний (комахами, які кровосисять), аерогенний (вдихання пилу, що містить спори).

Сибірська виразка проявляє сезонність, і зараження відбувається при пасовищному утриманні. У стійловий період можливі поодинокі випадки, причиною яких є контаміновані спорами корми.

Перебіг хвороби багато в чому залежить від вірулентності збудника і резистентності організму тварини. Розмноження бацили відбувається в кровоносній і лімфатичній системах. Мікроорганізм пригнічує фагоцитарну активність лейкоцитів і призводить до септицемії. Порушення кислотно-лужної рівноваги в крові перешкоджає її згортанню і сприяє швидкій загибелі тварини.

При зараженні через шкірні покриви мікроорганізми купіруються і викликають серозно-геморагічне запалення, яке проявляється карбункульозною формою.

Симптоми

Тривалість інкубаційного періоду від 1 до 3-х днів і залежить від резистентності тварини та вірулентності бацили.

За локалізацією процесу захворювання ділять на шкірну форму, ангінозну, кишкову, легеневу.

Септичні процеси можуть дати початок карбункульозній формі, а також змішаному перебігу.

Процеси можуть проходити надгостро (блискавично). У цьому випадку клінічно захворювання не діагностується, оскільки настає швидкий падіж. При цьому відзначаються кров’янисті виділення з носової порожнини та ротової, а також анального отвору.

Гостра форма проявляється різким підвищенням температури тіла до 42ᵒ C, пригніченням, відмовою від вживання корму, почастішанням пульсу, припиненням лактації, ціанозом слизових оболонок, кривавим проносом. У великої рогатої худоби та овець спостерігаються ознаки тимпанії, у коней — коліки. Нерідко захворювання проявляється набряками в ділянці шиї, гортані, підгруддя, живота. Загибель настає через 2-4 дні.

Підгостро захворювання розвивається протягом 7-8 днів. Симптоми ті самі, що й за гострого, але прояв їх повільний, переміжний.

Хронічна форма може розтягнутися від 1-го до 3-х місяців. На тлі поступового виснаження тварини проявляються набряки підщелепного простору, запалення підщелепних лімфатичних вузлів. Тварина може одужувати, а може здолати, і діагноз у такому разі буде встановлено за патологоанатомічною картиною.

Карбункульозна форма проявляється виникненням щільних, гарячих і болючих припухлостей. Найчастіше карбункули виникають у ділянці шиї та голови. Із дозріванням текстура припухлості стає твердою, потім м’якою, тестоподібною, холодною. Омертвіння починається з центру.

Ангінозна форма характерна для свиней і часто протікає безсимптомно або з ознаками фарингіту, а діагностується під час розтину туші.

Кишкова форма супроводжується коліками, закрепами, що змінюються проносами, частіше з домішками крові.

Діагностика

Діагноз ставиться на підставі епізоотологічних даних, клінічної картини, патологоанатомічних змін і лабораторних досліджень.

За підозри на сибірську виразку розтинати трупи заборонено. Якщо розтин розпочато, то його припиняють за перших же підозр. Для досліджень відбирають вухо з того боку, на якому лежить труп, і відправляють у лабораторію.

Якщо труп у стадії розкладання, для діагностики відбирають шматочки шкіри.

Обов’язковим для лабораторної діагностики є: мікроскопія мазків-відбитків, постановка реакції преципітації, посів на поживні середовища, біопроба на лабораторних тваринах.

Диференціювати сибірську виразку необхідно від пастерельозу, лейкозу, піроплазмозу, емфізематозного карбункула ВРХ, брадзоту овець, отруєнь, сонячного удару.

Лікування

Для лікування застосовується сибіреязвенна сироватка, сибіреязвенний гамма-глобулін у комбінації з ін’єкціями антибіотиків (біцилін, пеніцилін, стрептоміцин). За карбункульозної форми використовується протизапальна терапія.

Профілактика

Усі випадки антраксу суворо контролюються. На господарство налагоджується карантин і оголошується неблагополучним. Заходи проводяться виключно відповідно до ветеринарного законодавства.

Підозрілих тварин ізолюють і лікують. Трупи спалюють. Проводять дезінфекційні заходи приміщень і прилеглої території. Природний імунітет утворюється після одужання і є досить стійким.

Для імунізації сільськогосподарських тварин використовуються живі спорові рідкі вакцини проти сибірської виразки, згідно з настановою щодо застосування. Імунітет утворюється протягом 10 днів і триває протягом 12 місяців.

Для запобігання виникненню вогнищ необхідно дотримуватися правил поховання трупів та утилізації боєнських відходів. Здійснювати постійний нагляд за транспортуванням і переміщенням тварин, переробкою сировини, санітарним станом тваринницьких ферм і пасовищ. Проводити постійний лабораторний контроль землі зі скотомогильників.

Розбір теми 2025 року.