Сказ (Rabies) — зооантропонозне захворювання, проявляється ураженням центральної нервової системи, що закінчується летальним результатом. Експериментально хвороба легко може бути викликана у всіх ссавців. Найчастіше захворювання реєструється у лисиць, які є резервуаром вірусу, вовків, собак, кішок, рідше у сільськогосподарських тварин. З лабораторних тварин чутливими є кролики і білі миші. До захворювання особливо сприйнятливий молодняк.

Патогенність вірусу перебуває в прямій залежності від його екології. Виділяють міський (урбанічний) і лісовий (сильванічний) сказ.

Лісовий сказ в основному підтримується за рахунок популяції рудих лисиць. Основними причинами того, що вони здатні бути резервуаром для цього вірусу, є тривалий прихований період вірусоносійства в цих тварин, висока плодючість, масове розселення, останніми роками — зменшення чисельності природних ворогів лисиць (вовків і рисей) за одночасного збільшення кількості гризунів (основного джерела харчування).

Описано випадки захворювання у гризунів, але істотної ролі цих тварин у персистенції вірусу не встановлено. Персистування вірусу зустрічається серед кровосисних кажанів. Такий факт описано в Америці у койтів, укушених зараженими кажанами. Що стосується урбанічного сказу, то він майже ліквідований, оскільки чисельність бродячих тварин (основного резервуара) знизилася протягом останніх років.

Тому сказ може бути віднесено до природно-вогнищевих захворювань, що заносяться в популяцію домашніх тварин дикими звірами.

Історична довідка

Захворювання відоме ще з часів античності. Перша згадка про нього датується більш ніж за 30 років до нашої ери в працях Демокріта. Саме слово rabies перекладається як «створювати шаленство».

Етіологія

Збудник цього захворювання являє собою великий одноланцюговий РНК-вмісний вірус із роду Lyssavirus (у перекладі з грецької Lyssa — «сказ»). Має пулеподібну форму (в деяких джерелах згадується як паличкоподібний). Вірус має у своєму складі глікопротеїнову оболонку та спіральний рибонуклеокапсид із невеликими виступами на поверхні.

Тривалий час існувала думка, що ця форма єдина можлива і всі штами вірусу єдині за антигеном відносно. Наразі існує припущення про те, що є ще 5 антигенних варіацій (африканські віруси), точна значимість їх в епідеміології ще не встановлена. Вірус за біологічними властивостями належить до нейротропних. При впровадженні в організм індукує виділення віруснейтралізуючих антитіл за рахунок внутрішнього нуклеопротена.

Інфікована тварина виділяє величезну кількість вірусу разом із секретом слинних залоз. У ньому вірус здатний зберігати свою вірулентність добу. Висока стійкість у зовнішньому середовищі не характерна для цього збудника. Найкращий консервант для нього — низькі температури до мінус 200С. Процес гниття інактивує вірус у трупі за термін у 2 тижні. Для інактивації придатні звичайні деззасоби. Температура 1000С моментально призводить до загибелі вірусу.

Епізоотологічні дані

Для захворювання характерне вірусоносійство до появи явних клінічних ознак, триває близько 10 днів після інфікування. На підставі цього факту домашніх тварин, які покусали людину, підозрюваних у захворюванні, утримують у карантині 10 днів під наглядом. Якщо протягом карантину симптоматика сказу у тварини не проявилася, значить у її слині на момент укусу не було вірусу.

Схильність до захворювання залежить від виду тварини, місця укусу, дози і штаму вірусу. Найнебезпечнішими під час укусів є ділянка голови, багата нервовими волокнами. Вірус передається оральним шляхом під час укусів зі слиною. Зараження можливе і в тому разі, якщо інфікована слина потрапить на слизові оболонки або поверхню відкритих ран у разі потрапляння на них слини від зараженої тварини. Цей факт лежить в основі пероральної антирабічної вакцинації диких м’ясоїдних. До складу таких вакцин входять привабливі для тварин харчові приманки, усередині яких у капсулі з фольги міститься інактивована вакцина: тварина розкушує приманку, ушкоджує слизову оболонку ротової порожнини гострими краями капсули, у такий спосіб вірус проникає в організм і викликає утворення імунної відповіді.

У природі простежується сувора циклічність спалахів захворювання (2-3, рідше 3-4 роки), які з’являються при збільшенні кількості рудих лисиць. Захворювання має сезонний характер, пов’язаний з біологією диких м’ясоїдних. Перший підйом — рання весна (гон у лисиць), другий — осінь-зима (розселення молодняка лісом).

Патогенез

Після проникнення в організм зі слиною, вірус певний час розмножується в місці впливу, потім аксоном нерва зі швидкістю приблизно 2-4 мм на годину прямує в головний мозок. Потрапивши в синапси, починає тут свою репродукцію. Дегенерація нервових клітин виражена сильно, в них з’являються особливі внутрішньоцитоплазматичні включення – кільця Негрі. Опісля відцентрово, за 2-10 днів до початку прояву клінічних ознак потрапляє до нервових вузлів слинних залоз та їхніх проток. Тому слина стає інфекційною до клінічного прояву захворювання. Вірус може транспортуватися в рогівку ока.

Клінічні ознаки

Інкубаційний період триває 3-11 (у собак до 60) днів. Класичний перебіг хвороби має три стадії, які часто накладаються одна на одну:

• продромальний період (меланхолійна стадія). У цю стадію помітні зміни поведінки тварин. Собаки часто стають нав’язливими, прагнуть облизати свого господаря, особливо обличчя, при цьому погляд не фокусований. Спостерігається збочений апетит (проковтує каміння, шматки дерева тощо), клацання пащею, як під час ловлі мух. Наступного дня до симптомів приєднуються анорексія, відмова від води, гавкіт стає хрипким, посилюється салівація. Кішки, які в звичайних умовах доброзичливі, в цю стадію проявляють безпричинну агресію, злісні тварини, навпаки, прагнуть до спілкування.
• збудження (маніакальна стадія) — у цю стадію тварини найбільш небезпечні. Кішки стають злісними, нервовими, може спостерігатися відсутність координації рухів. Настає спазм м’язів глотки, що призводить до гіперсалівації, навіть до появи піни. У собак з’являються напади шаленства, прагнення втекти з дому, напасти на інших тварин без попередження, гавкоту немає, собака при цьому накидається і злобно кусається. Через спазмування ковтальних м’язів пити хворий собака не може, але відчуває при цьому сильну спрагу, тому, побачивши воду, він впадає в лють.
• депресивна стадія. М’язи задніх кінцівок, тулуба, нижньої щелепи паралізуються, собака постійно перебуває з язиком назовні, при цьому з рота рясно виділяється піниста слина. У кішок конвульсії, генералізований параліч, кома. Перебіг усіх стадій займає 6-11 днів.

Дикі тварини здатні пити воду, у них не розвивається параліч ковтальних м’язів. При зараженні вони прагнуть вийти в житловий сектор. Втрачають почуття страху до людей, не проявляють на відміну від домашніх тварин агресії.

Діагностика

Проводиться в лабораторії, підтверджується посмертним дослідження головного мозку. Проводять ІФА, ставлять біовипробу на білих мишах.

Лікування

Відсутнє. Інфікована тварина підлягає знищенню.

Профілактичні заходи

Після зараження людям потрібна вакцинація спільно з введенням імуноглобуліну. Вакцинація тварин при цьому захворюванні профілактична, вакцин. Під час профілактичної вакцинації людей, що входять до зони ризику, дозволені до застосування тільки інактивовані вакцини.

Для ліквідації цього захворювання вкрай важливими є такі моменти:

• зниження чисельності рудих лисиць, вовків шляхом відстрілу при збереженні виду.
• поголовна щорічна імунізація собак і котів, що належать населенню. Собаки підлягають реєстрації під час антирабічної вакцинації.
• пропаганда серед населення знань про наслідки сказу та шляхи його поширення з використанням наочного матеріалу (усні бесіди, плакати, листівки, відеоролики) з метою створення свідомої та активної участі в боротьбі зі сказом.
• зменшення чисельності бездоглядних бродячих тварин — вилов, стерилізація. Бездоглядними вважаються собаки без нашийників.
• вакцинація диких м’ясоїдних оральними вакцинами. Досвід країн Європи довів, що за кілька років масової щорічної вакцинації можна домогтися істотного зниження або навіть ліквідації сильванічного сказу.

Поведінкові особливості тварин у 2025 — досвід експертів.