Стан повного ректального пролапсу, характеризується випаданням декількох шарів прямої кишки з анального отвору назовні. Схильні до патології всі собаки, незалежно від породної, вікової та статевої приналежності.

Найчастіше діагностується подібний вид порушень у собак дрібних порід і тварин у літньому віці. Обумовлено це рихлістю сполучної тканини і структур підвішувального апарату в ділянці прямої кишки.

Існує безліч чинників, здатних спричинити випадання прямої кишки. Основним є — ослаблення тонусу сфінктера в прямій кишці на тлі затяжних діарей або ж хронічних закрепів.

Поява специфічних ознак ректального пролапсу — привід звернутися по допомогу до ветеринарної клініки. Спеціаліст не тільки зможе допомогти тварині, призначивши адекватне лікування, а й визначить на підставі діагностичних досліджень основну причину, що спровокувала розвиток патології.

Коли може трапитися

Залишкова ділянка товстого відділу кишківника — пряма кишка, у нижньому відділі якої відбувається всмоктування або абсорбція води та згущення харчової грудки, що дійшла до цієї частини. Формування калових мас, не простий і досить тривалий процес.

У сформованих фекаліях міститься не тільки кишковий слиз, а й частинки некротизованого епітелію, що утворює слизові стінки кишечника, а також ферменти, мінеральні компоненти. У калових масах присутні такі речовини, як холестерин, жовчні кислоти (що забарвлюють фекалії в характерний відтінок), загиблі патогенні та корисні мікроорганізми.

Кал собаки містить також не переварені частинки їжі разом із клітковиною. Скупчення фекалій фізіологічно розташоване в ділянці задньої частини товстого кишківника, одразу перед виходом у пряму кишку. У процесі акту дефекації безпосередньо слизові оболонки прямої кишки починають дратуватися каловими масами, які скупчилися в ній.

Постійний викид калових мас не відбувається у тварини через природну наявність двох сфінктерів — внутрішнього і зовнішнього. Внутрішній сфінктер представлений гладкими м’язами, а зовнішній висланий поперечносмугастою мускулатурою. Фізіологічно обумовлено перебування сфінктерів у постійному тонічному скороченні.

Калові маси, що підійшли до виходу, починають активно подразнювати рецептори, розташовані в прямій кишці. Відбувається рефлекторне скорочення м’язових волокон, розташованих не тільки в товстому відділі кишечника, а й у прямій кишці, що призводить до розкриття як внутрішнього, так і зовнішнього сфінктерів.

У процесі акту дефекації скорочуються діафрагмальні м’язи і м’язові волокна очеревини, що безпосередньо призводить до підвищення тиску всередині черевної порожнини і видавлювання калових мас назовні.

Процес дефекації належить до складнорефлекторних актів через участь у ньому центральної нервової системи. Центр, що відповідає за вихід калових мас, розташовується в ділянці спинного мозку. У зв’язку з цим, будь-які порушення, особливо травматичного характеру в ділянці поперекового відділу, призводять до небезпечних наслідків, зокрема й випадання прямої кишки.

Стан повного ректального пролапсу, характеризується випаданням декількох шарів прямої кишки з анального отвору назовні. Схильні до патології всі собаки, незалежно від породної, вікової та статевої приналежності. Найчастіше діагностується подібний вид порушень у собак дрібних порід і тварин у літньому віці. Обумовлено це рихлістю сполучної тканини і структур підвішувального апарату в області прямої кишки.

Патологічний процес, у вигляді випадіння тканин прямої кишки, частіше діагностується у маленьких цуценят. Виділяють кілька ступенів ураження — неповне випадіння і повне випадання. У першому випадку слизова оболонка випадає через анальний отвір, а в разі повного випадіння, пряма кишка випадає на кілька сантиметрів.

Основоположними факторами, що провокують випадання прямої кишки у собак, стають сильні напруження під час акту дефекації, або ж випадання слизових оболонок через анальний отвір, спровоковані сильним проносом. Тривала діарея спостерігається при інфікуванні парвовірусом або ж ентериті. У деяких випадках вроджені патології або ж травматичні фактори призводять до розвитку крижової неврологічної дисфункції.

Лікар, який призначає лікування, повинен провести ретельне дослідження пацієнта і виявити основоположні чинники, що викликали небезпечні зміни.

Існує безліч чинників, здатних спричинити випадання прямої кишки. Основним є — ослаблення тонусу сфінктера в прямій кишці на тлі затяжних діарей або ж хронічних закрепів.

Спровокувати порушення акту дефекації здатні такі чинники:

• патологічні процеси в травному тракті, що супроводжуються затримкою калових мас або ж надмірним їх виходом протягом короткого проміжку часу;
• гельмінтози та інші паразитарні захворювання організму вихованця;
• ураження організму собаки інфекційними захворюваннями, вірусного і бактеріального походження (чума м’ясоїдних, колібактеріоз і сальмонельоз, лептоспіроз, парвовірусний ентерит, гепатит вірусної етіології);
• процеси запального характеру, що розвиваються в ділянці тонкого і товстого відділів кишкового тракту;
• проблеми в роботі сечовивідної та статевої системи (хронічні форми циститів, запалення передміхурової залози у псів, сечокам’яна хвороба, важкі пологи);
• пухлинні процеси в області анального отвору або прямої кишки;
• констипації хронічного типу не виявленої етіології;
• виразки слизових оболонок травного тракту — виразкова хвороба шлунка, виразка дванадцятипалої кишки.

Симптоми патології у собак

Власник собаки при уважному огляді самостійно здатний виявити наявність патології. Повне випадання прямої кишки характеризується появою частини слизових оболонок з анального отвору.

Ділянка кишки, що випала, зазвичай запалена, позначається набряклість і наявність виразок. У запущених випадках звертають увагу на зміну відтінку кишки, що випала, що вказує на початок некрозу. З анального отвору можуть виділятися слиз із домішками крові.

Неповне випадання прямої кишки характеризується появою слизових оболонок назовні під час акту дефекації. Після закінчення виходу калових мас, слизові оболонки прямої кишки самостійно повертаються на місце.

Дії у ветеринарній клініці

Поява специфічних ознак ректального пролапсу — привід звернутися по допомогу до ветеринарної клініки. Спеціаліст не тільки зможе допомогти тварині, призначивши адекватне лікування, а й визначить на підставі діагностичних досліджень основну причину, що спровокувала розвиток патології.

З метою діагностики, ветеринарний лікар проведе загальноклінічний огляд пацієнта і збере анамнез. Далі призначаються обов’язкові лабораторні та інструментальні дослідження. Основними діагностичними заходами є:

• загальноклінічний аналіз крові та біохімічна панель;
• аналіз калу (необхідний для визначення гельмінтозів);
• рентгенографічне дослідження;
• ультразвукова діагностика.

Інструментальні методи діагностики дають змогу візуалізувати наявність патологічних процесів у ділянці передміхурової залози, новоутворення, сечокам’яну хворобу або ж присутність сторонніх тіл у кишковому тракті.

На підставі отриманих даних, лікар розробляє індивідуальну тактику терапії.

У разі виявлених гельмінтозів, що спровокували порушення акту дефекації та виникнення ректального пролапсу, лікування полягає в протипаразитарній системній обробці. Інфекційні захворювання бактеріального походження, лікують за допомогою антибіотикотерапії. Вірусні інфекції необхідно лікувати комплексно, з використанням імуномоделювальних препаратів і симптоматичних ліків. Основна спрямованість терапії в цьому випадку — усунення основних ознак захворювання у вигляді діареї або закрепу.

Набряклі тканини прямої кишки, що випала, обов’язково обробляють медикаментозними засобами, що мають судинозвужувальні властивості. З цією метою застосовують розчин Декстрози 50% або Візин. Перш ніж провести мануальне вправляння кишки, що випала, необхідне введення наркозу, а більш спокійним тваринам можна провести сакральну анестезію.

Ділянку слизової оболонки, що випала, обробляють антисептичними розчинами (Фурацилін або перекис водню 3%). Далі проводять змазування мазями з антимікробною дією. Відмінно для цього підходять оксалінова, діоксидинова, актовегінова мазі. Вправлення кишки, що випала, проводить фахівець мануально, піднімаючи задню частину тулуба тварини. Палець ветеринара в рукавичці, змащений заздалегідь вазеліном, вводиться в просвіт кишки, вправляючи частину, що випала. Необхідно проведення невеликого масажу.

З метою запобігання подальшому випадінню, в ділянці анального отвору накладається шов. Залишають невеликий отвір для проходження калових мас і введення ректальних супозиторіїв.

Після проведення процедури, ветеринар виписує рекомендовані свічки з обліпиховою олією або ж іхтіоловою маззю. Введення ректальних свічок має проводитися кілька разів на день протягом тижня. Супозиторії необхідні для підвищення швидкості регенерації.

Паралельно призначають протинабрякові препарати, пробіотики, а в деяких випадках гормональні медикаментозні засоби. Через 5 днів після накладення серпанкового шва на анальний отвір, необхідно показати тварину ветеринарному фахівцеві. Якщо процес загоєння проходить успішно, шви знімають.

Тварина на весь період реабілітації має бути переведена на спеціальне дієтичне харчування. Їжа рекомендується рідка, легкозасвоювана.

Тема 2025: комфорт і турбота про улюбленців.