Підшкірні ін’єкції — важлива частина в лікуванні та профілактиці розвитку небезпечних захворювань у домашніх улюбленців.

У рідкісних випадках, після ін’єкції або вакцинації виникають ускладнення, серед яких особливе місце займає постін’єкційна саркома.

Причиною розвитку пухлинного процесу може бути будь-яке підшкірне введення препарату — ліків, вакцини проти інфекцій. Формуватися пухлинні новоутворення здатні на місці розташування капсули з мікрочипом або внаслідок реакції на шовний матеріал, що не розсмоктується.

Причини розвитку постін’єкційної саркоми

Постін’єкційна саркома у кішок діагностується досить часто. Відносять патологічний процес до запалень м’яких тканин.

Причиною розвитку частіше виступає реакція організму на введення медикаментозних препаратів.

Діагностують у ветеринарній практиці близько 15 випадків із 10000. Період формування постін’єкційної саркоми може розтягуватися від 4 тижнів до 10 років.

Постін’єкційна саркома належить до групи гетерогенних пухлин.

Класифікують їх за подібними параметрами патологічного та клінічного прояву. Формуються такі пухлини зі сполучної тканини з приєднанням жирової, м’язової, фіброзної, фасціальної та судинно-нервової тканин. Утворення в місці введення препарату здатне бути як доброякісним, так і злоякісним.

Формування постін’єкційної саркоми відбувається переважно в шкірі та підшкірних відкладеннях, але може з’явитися і в будь-якій іншій частині тіла.

Одним із провокувальних чинників розвитку патологічного новоутворення фахівці вважають вакцини від сказу та лейкозу котів.

Вакцина проти сказу та ін’єкція проти вірусу лейкозу в домашніх кішок була розроблена в середині 80-х років. Відтоді з’явилося багато звернень власників улюбленців до ветеринарів із проблемою виникнення у тварини специфічного новоутворення в місці введення ін’єкції.

Симптоми захворювання

Постін’єкційна саркома у кішок характеризується появою зростаючої локально розташованої маси між фасціями пухлини. У деяких випадках діагностують постін’єкційну саркому з вираженими інфільтративними областями. Пухлина, що формується, оточується капсулою, здатною зливатися з тканинами пухлини.

Постін’єкційна саркома являє собою новоутворення у вигляді малорухомого підшкірного щільного вузлика. У низці випадків нагадує кісту. Може розвиватися поступово, протягом кількох років. Але діагностовано випадки прискореного зростання з внутрішньопухлинними геморагіями або некротичними змінами.

Клінічна картина безпосередньо залежить від місця розташування пухлинного процесу. У ветеринарній практиці не рідкісні випадки практично безсимптомного розвитку постін’єкційної саркоми кішок.

Діагностика здійснюється у ветеринарній клініці кваліфікованим фахівцем. Лікар проводить низку необхідних досліджень, що дозволяють встановити точне походження патологічного формування. З метою точної постановки діагнозу призначаються:

• тонкоголкова аспіраційна біопсія;
• рентгенографія грудної порожнини;
• ультразвукова діагностика органів розташованих у черевній порожнині;
• загальноклінічний аналіз крові;
• біохімічний аналіз крові.

Прокол пухлини і взяття патологічних клітин на аналіз (тонкоголкова аспіраційна біопсія) проводиться у всіх випадках за підозри на формування постін’єкційної саркоми у кішки. Примітний той факт, що цей тип новоутворення погано віддає свої клітини. У зв’язку з цим, для отримання максимальної інформативності, рекомендований забір цілого шматочка ураженої тканини для подальшого гістологічного дослідження.

Рентгенографія органів грудної клітки — важливий етап у постановці точного діагнозу. Він необхідний для виявлення можливих формувань злоякісного типу. Ультразвукова діагностика дає змогу виявити вогнища метастазів у внутрішніх органах. Лабораторні дослідження крові пацієнта необхідні для визначення порушень систем організму на функціональному рівні.

Лікування постін’єкційної саркоми кішок

Основний метод терапії постін’єкційної саркоми — оперативне втручання. При видаленні хірург не тільки зачіпає тканини самої пухлини. Проводиться резекція частини верхнього краю лопатки, а також відростків грудних хребців. Це в разі локалізації пухлини в ділянці холки. Якщо ж постін’єкційна саркома розташована в ділянці тазових кінцівок, може знадобитися ампутація всієї кінцівки і частини таза.

Зазначається, що навіть при радикальних методах лікування постін’єкційної саркоми у кішки, відсоток рецидивів досить високий — близько 30%.

На додаток до хірургічного лікування діагностованої пухлини, ветеринар рекомендує проведення хіміотерапії. Це не дасть змоги вбити патологічні клітини, але значно сповільнить їхній ріст і розвиток.

Серед методів лікування постін’єкційної саркоми виділяють опромінення. Методика дає змогу зменшити обсяги пухлини в кілька разів. Після цього слідує оперативне втручання. Позитивний результат і максимальну ефективність можна отримати тільки в разі поєднання кількох методик лікування.

Профілактика розвитку постін’єкційної саркоми у кішок — зниження кількості уколів. Якщо є можливість, то бажано віддавати перевагу препаратам у таблетованій формі або ж тим, що передбачають внутрішньовенний шлях введення.

При введенні внутрішньом’язових або підшкірних ін’єкцій, важливо завжди уважно спостерігати за місцем уколу, відзначаючи будь-які нехарактерні зміни.

Наш аналіз 2025 року — щасливі тварини, щасливі люди.