Печінковий шунт у собаки — судинний анастомоз, що належить до аномальних з’єднань.

Кров із кишківника прямує не в печінку для фільтрації, а надходить у системний кровотік. Бактерії, токсини та інші речовини минають ворітну вену і потрапляють в інші тканини організму.

Важливо своєчасно надати тварині допомогу, провести дослідження і лікування, а також обов’язково скорегувати харчування, щоб врятувати їй життя.

Причини та симптоми розвитку печінкового шунта у собак

На відміну від кішок, портосистемні шунти у собак у практиці ветеринарних лікарів діагностуються на порядок частіше.

Виділяють вроджений і набутий вид патології.

Вроджений печінковий шунт виявляють переважно у чистопородних тварин. Схильні до патологічного процесу собаки дрібних порід:

• йоркширський тер’єр;
• мальтійська болонка;
• цвергшнауцер;
• лхаський апсо;
• шит-тцу;
• пекінес;
• шовковистий тер’єр;
• болонки (бішон фризе).

Причиною виникнення печінкового шунта вродженого типу виступають аномалії ембріонального розвитку.

Набуті шунти виникають у собак у дорослому віці на тлі тривалих уражень печінки. На тлі хронічних запалень або ж дисфункцій органу судини печінки не здатні виконувати свої функції. Відбувається порушення проходження крові по ворітній вені. Підвищений тиск у судинах провокує проходження крові по додаткових колатеральних судинах.

Печінковий шунт у тварини може розвиватися незалежно від породи або віку. Але частіше патологія трапляється у собак віком 2-4 роки.

Характерні симптоми розвитку печінкового шунта:

• апатія і підвищена стомлюваність тварини (спостерігається вже з 7-9 місяців);
• зниження маси та відставання в рості порівняно з однолітками;
• неврологічні розлади — загальна слабкість, дезорієнтація в просторі, гіперсалівація, судомні явища.

У низці випадків у собаки може відзначатися коматозний стан. Відмінною рисою печінкового шунта фахівці вважають хвилеподібність прояву клінічних ознак. Кілька днів поганого самопочуття самостійно проходять і замінюються на 2-3 тижні спонтанного поліпшення.

Нерідко тварини з печінковим шунтом, вродженого або набутого типу, страждають від сечокам’яної хвороби. Під час досліджень виявляються кристали амонію і конкременти, що утворилися в нирках і сечовому міхурі. Сечокам’яна хвороба здатна розвиватися у маленьких цуценят на тлі аномального судинного анастомозу починаючи з 6 місяців.

Діагностика та лікування печінкового шунта у собак

Точний діагноз здатний поставити тільки кваліфікований ветеринар на підставі проведених досліджень.

Для постановки діагнозу собаці призначаються:

• контрастна портографія;
• ультразвукова діагностика;
• ядерна сцинтиграфія печінки;
• доплерографія.

Важлива частина діагностики печінкового шунта — диференціація від портальної гіпертензії, цирозу печінки, епілепсії та гідроцефалії.

Отримані результати досліджень слугують основою для розробки лікування. Тактика терапії залежатиме від виду патології.

У разі вродженої форми портосистемного шунта з вираженою клінічною картиною ефективним є призначення хірургічного втручання з метою корекції аномального ходу крові. Можливе також призначення медикаментозного (консервативного) лікування, але ступінь летальності за консервативного типу лікування становить приблизно 47%, тоді як за хірургічного лікування летальність становить приблизно 11%.

Лікарська терапія передбачає корекцію чинників, що провокують появу гепатоенцефалопатії. Важливо знизити процес всмоктування токсичних речовин, що продукуються бактеріями товстого кишківника, і азотистих речовин.

Особливе значення в консервативному лікуванні займає дієтотерапія. Тварині необхідно надати раціон із низьким вмістом м’яса. Слід також займатися лікуванням інфекційних уражень сечовидільної системи. У раціон собаки з печінковим шунтом, слід вводити спресований сир і рослинний білок у високих концентраціях.

Запобігти токсичному ураженню організму тварини аміаком, виробленим кишковими бактеріями, можна за допомогою тривалої антибіотикотерапії (неоміцин, метронідазол, Амоксиклав). Для додаткового зниження концентрації аміаку в кишечнику тварині призначається тривале застосування лактулози (синтетичний дисахарид, що підкисляє мікрофлору кишечника).

Хірургічне втручання проводять тваринам із вродженою та набутою формою печінкових шунтів. Мета оперативного втручання — оклюзія аномального розташування судинних сплетінь. Під час операції фахівець проводить накладення на судину стягувальної лігатури. Методика використовується для лікування діагностованих портосистемних шунтів. Спеціаліст у процесі оперативного втручання контролює зміни в портальному тиску. Повне закриття шунта одномоментно, провокує різке підвищення портального тиску. Це може закінчитися летальним результатом. Тиск під час операції вимірюють за допомогою кардіомонітора і спеціальних датчиків.

Закриття печінкового шунта може проводитися за допомогою амероїдного констриктора. Спеціальний пристрій являє собою кільце, виконане з металу із запірною втулкою. На внутрішній частині кільця нанесено речовину — казеїн, що розбухає за підвищеної вологості середовища. За допомогою казеїну внутрішня частина констриктора поступово зменшується. Відзначається повне перекриття портосистемного шунта в середньому від 2 до 4 тижнів. За цей період судини печінки пристосовуються до наростаючого поступово тиску крові. У період реабілітації після оперативного втручання з використанням амероїдного констриктора в печінці розвиваються нові судини.

Головні відкриття у догляді за улюбленцями 2025 року.