Одна з найчастіших вірусних хвороб, діагностованих у ветеринарії — парвовірусна інфекція у собак. Цей вид інфекції є одним із найважчих, оскільки збудник захворювання має високу контагіозність (заразність) і залишається активним тривалий час без господаря.

Як правило, парвовірусний ентерит вражає молодняк, у зв’язку зі слабким у них імунним захистом. Навіть у разі одужання у вихованця може виникнути низка ускладнень, пов’язаних з ураженням серцевого м’яза.

Парвовірусний ентерит характерний високим ступенем смертності і важко піддається терапії. Навіть при своєчасно розпочатому лікуванні в умовах стаціонару ветеринарної лікарні, не існує гарантії благополучного результату.

Характеристика парвовірусу

Збудник інфекційної недуги — ДНК-вмісткий вірус, що належить до сімейства Pаrvoviridae. Існує гіпотеза, що він походить від вірусу панлейкопенії кішок. Основним джерелом зараження парвовірусом служать хворі тварини, які є вірусоносіями. Саме вони виділяють у навколишнє середовище фекалії, урину та інші рідини, які є потенційно небезпечними.

Відбувається зараження собак парвовірусною інфекцією під час тісного контакту з вірусоносієм, через корми і предмети побуту. Проникнення патогенного мікроорганізму відбувається за допомогою прямого контакту з ротовою порожниною або ж респіраторними шляхами.

Розвиток парвовірусу у здорових тварин спочатку починає вражати лімфоїдну тканину ротоглотки. Надалі відбувається загальносистемне зараження (вірус з током крові розноситься по всьому організму). Відбувається ураження і подальше руйнування клітин слизової частини епітелію, що швидко ділиться і вистилає тонкий кишківник, тканин, що продукують лімфоцити, і кісткового мозку. Саме в цей час закінчується інкубаційний період і проявляються перші симптоми захворювання.

Парвовірусний ентерит призводить до некрозів тканин слизових оболонок кишківника, порушуючи всмоктувальну функцію. Найбільша небезпека полягає в тому, що під час розвитку патологічного процесу руйнуються захисні бар’єри кишківника з подальшим потраплянням бактеріальних мікроорганізмів (що розташовуються в кишківнику) в системний кровотік.

Таким чином, первинна вірусна інфекція ускладнюється бактеріальною. Інфекційне захворювання, що вражає переважно травну систему, вражає також кістковий мозок і серцевий м’яз, спричиняючи міокардити і навіть некроз.

Природне зараження характеризується періодом від моменту проникнення до виникнення перших симптомів, що становить близько 10 днів. Період інкубації у маленьких цуценят може скорочуватися до 2 днів. У навколишнє середовище з фекаліями і сечею парвовірус починає виділятися через 3 дні.

Висока стійкість, якою володіє парвовірус, дає йому можливість не втрачати активність навіть під час нагрівання до 65 градусів протягом 60 хвилин. Варто зазначити, що дезінфікуючі речовини також не чинять належного впливу на небезпечний вірусний мікроорганізм. Так, парвовірус стійкий до впливів ефірів, спиртів, хлороформу. За температури 18-22 градуси може зберігати свою активність щонайменше півроку.

Симптоми парвовірусної інфекції у собак

Прояви парвовірусного ентериту можуть розвиватися досить повільно. Так, на початковому етапі у тварини спостерігається підвищена апатія, порушення апетиту, гарячкові стани, а з плином часу починають прогресувати диспепсичні розлади (виверження шлункового вмісту, профузний пронос геморагічного характеру).

Розрізняють кілька форм перебігу парвовірусного ентериту, і залежно від цього, симптоми будуть трохи відрізнятися.

Існує 3 форми ентериту вірусного характеру — кишкова, серцева та змішана. Найнебезпечнішою є блискавична кишкова форма, основний симптом якої — настання анорексії та слизової блювоти. Калові маси набувають жовтуватого або ж сірого відтінку, з прогресуванням проносу стаючи зеленими або ж фіолетовими.

У фекаліях присутні прожилки крові та згустки, а самі калові маси стають смердючими. Змінюються температурні показники тіла, піднімаючись до 41 градуса, супроводжуючись сильним блюванням і зневодненням організму. Настання шоку, особливо у маленьких цуценят, призводить до летального результату через 24 години після початку клінічної картини захворювання.

Серцева форма парвовірусного ентериту діагностується рідше, ніж кишкова і здатна вражати безпосередньо сам міокард. Хворий вихованець починає страждати від недостатності серця, пульс стає слабким, можливий набряк легенів. Летальний результат настає внаслідок ураження міокарда і порушення провідності нервових волокон.

Комбінована форма вірусного ентериту супроводжується ураженням травної та серцево-судинної систем. На змішаний тип парвовірусу частіше хворіють тварини з ослабленим імунітетом, не вакциновані цуценята, а також улюбленці, в яких виявлено інші інфекційні захворювання.

Загальними симптомами парвовірусної інфекції є:

• сильна слабкість і млявість;
• відмова від прийому їжі;
• сильна блювота;
• підвищення температурних показників тіла;
• пронос зі слизом;
• пригнічений стан вихованця внаслідок порушення роботи серця і дихальної системи.

Існує також симптоматика, характерна для неспецифічного перебігу парвовірусного ентериту. Основними ознаками такого виду інфекції є:

• зниження показників температури тіла;
• тахікардія;
• ціанотичність видимих слизових оболонок;
• втрати свідомості короткочасного характеру.

Методи лікування ентериту у собак

При появі характерних симптомів ентериту, необхідно негайно звернутися до ветеринарного лікаря за допомогою. Це дасть змогу скоротити можливі ризики летального результату і надати улюбленцю необхідне лікування.

Діагноз попередньо ставлять на підставі даних епізоотологічної картини і симптомів. Встановлення точного діагнозу передбачає застосування методів полімеразної ланцюгової реакції та реакції гемаглютинації. Диференціальна діагностика необхідна для виключення таких захворювань, як ешерихіоз, кокцидіоз, паразитарні ентерити.

Важливо також виключити гепатит у собак інфекційного характеру, який має схожу клінічну картину з парвовірусною інфекцією.

Терапія ентериту полягає у використанні специфічної сироватки (вакцини). При перших появах симптомів небезпечного захворювання, необхідно звертатися до кваліфікованого ветеринарного лікаря, оскільки лікування в домашніх умовах рідко закінчується одужанням тварини. Терапія ентериту, спричиненого парвовірусом, має бути комплексною і містити такі пункти:

• введення колоїдів внутрішньовенно;
• введення протиблювотних препаратів;
• застосування протимікробних засобів системної дії;
• введення розчинів для відновлення водно-електролітного балансу;
• використання медикаментозних засобів, що стимулюють імунну систему.

Унаслідок впливу патогенних мікроорганізмів на слизову оболонку кишкового тракту порушується процес адсорбції, тому доцільним є введення лікарських засобів виключно внутрішньовенно або ж внутрішньом’язово.

Після того, як тварина піде на поправку, їй необхідно буде забезпечити правильний догляд і дієтичне збалансоване харчування, що дозволяє поступово відновити роботу організму. Варто зазначити, що курс приймання антибіотиків продовжують і після появи ознак одужання. Пов’язано це з тим, що секундарна мікрофлора може стати причиною загибелі тварини через ослаблений імунітет.

Профілактика парвовірусу

Тварини, які перехворіли на парвовірусний ентерит, набувають стійкого імунітету на все життя. Формування специфічного імунітету відбувається протягом місяця. Заходи профілактики надзвичайно важливі для запобігання небезпечному вірусному захворюванню, і основним з них є своєчасна вакцинація вихованців.

Біологічно активні препарати, що випускаються біофабриками (вакцини), дають змогу створити стійкий імунний захист для собаки, запобігаючи можливому інфікуванню. Важливо також дотримуватися гігієнічних норм утримання тварини, правильно складати раціон харчування.

Якщо територія, на якій хворіла або ж загинула тварина від парвовірусного ентериту, не буде продезінфікована, то наступна тварина може з легкістю підхопити небезпечну недугу. Очищення квартири або ж будинку полягає у використанні розчину хлору, змішаного з водою. Цим розчином необхідно обробити всі поверхні, з якими контактувала хвора тварина.

Наш аналіз 2025 року — щасливі тварини, щасливі люди.