Отит — поняття збірне (otos — вухо, суфікс іт — запалення) і позначає процес запального характеру, що відбувається у вусі.

З огляду на локалізацію патології, його ділять на зовнішній отит і середній. Найчастіше межа між переходом така мала, що терапевтичні заходи проводять, не акцентуючи увагу на місці запалення.

До захворювання схильні всі види тварин у різних вікових групах.

Етіологія

Захворювання може протікати як самостійне, у разі порушення гігієнічних процедур, наприклад, у собак з великою вушною раковиною, або як ускладнення під час інфекційних та інвазійних хвороб.

Запальні процеси можуть бути спричинені потраплянням чужорідних тіл і ненаданням своєчасної допомоги з їх вилучення.

У дрібних домашніх тварин (кішки, собаки) найчастіше патологію викликають ектопаразити. Оселившись у вушній раковині, наприклад, кліщ Otodecres, який є збудником отодектозу, паразит чинить механічний, алергічний і токсикологічний вплив, викликаючи запальну реакцію.

Причиною запалення може бути супутня мікрофлора (стрептококи, стафілококи, гриби Malassezia), яка є умовно-патогенною, але за зниження імунітету набуває підвищеної вірулентності. До сприятливих чинників можна віднести перегрів, переохолодження організму, сильний стрес, великі фізичні навантаження, порушення зоогігієнічних вимог.

Отит може виникнути як алергічна реакція на застосування косметичних засобів догляду, і лікарських препаратів (антибіотики).

Причиною отиту бувають і новоутворення (поліпи, неоплазії) у відділах зовнішнього та середнього вуха.

До отиту іноді призводить патологія в підтримувальному хрящі, і виявити це необхідно своєчасно.

Симптоми

Хвороба може мати серозний, гнійний, катаральний або змішаний характер.

На початкових стадіях симптоми приховані. Згодом тварина проявляє пригнічення, апетит знижується або відсутній, підвищується температура тіла на 0,5-1 ᵒС. Дрібні тварини (собаки, кішки) труть вушні раковини кінцівками, намагаючись лапами дістати місце локалізації процесу. Нахил голови в бік запаленого вуха і трясіння головою чітко вказує на якому з вух розвивається процес.

Під час огляду вушних раковин видно почервоніння серозних оболонок, а далі й слизових. Колір може набувати бордово-вишневого відтінку іноді коричневого. На оболонках добре видно налипання кірочок, бруду, засохлих виділень. Шерсть склеюється, місцями випадає, видніються залисини.

Під час обстеження, тварина проявляє ознаки занепокоєння. У разі, якщо запалення торкнулося середнього вуха, під час натискання на основу вушної раковини, буде чітко простежуватися больова реакція. При цьому тварина може подавати голосові знаки (гарчання, стогони, писк, вереск).

При зовнішньому отиті виділень немає або вони мінімальні. Якщо порожнина заповнена слизовими або гнійними виділеннями, то йдеться про середній отит.

Мала рухливість вушної раковини є ознакою накладення фіброзних нальотів, які згодом призводять до мінералізації.

Запах виділень спочатку, слизових, без особливих прикмет, далі стає смердючим, що говорить про перебіг гнійних процесів.

Без надання допомоги тварина втрачає слух.

Діагноз

Діагностика ґрунтується на результатах огляду після седації та очищення слухового проходу. Проводиться аналіз клінічних ознак, пальпація, отоскопічні та лабораторні дослідження.

Для виявлення патогенної мікрофлори (бактерії, гриби) в лабораторію відсилаються мазки, взяті з вуха. Проводиться бактеріологічний посів із виявленням чутливості мікрофлори до тих чи інших антибіотиків.

Для виявлення кліщів надсилаються зішкрібки.

З діагностичною метою проводять відеоотоскопію, вона дає змогу точно і швидко встановити місце локалізації процесу, ступінь ураження і можливі причини (чужорідні тіла, поліпи, механічні пошкодження).

Диференціювати отит від отодектозу можна за характером виділень. При ураженні кліщами вони сухуваті, темно-коричневі, воскоподібні.

Колір виділень також має діагностичне значення. Якщо в запальному процесі провідну роль відіграє синьогнійна паличка, то виділення будуть смердючі та зелені різних відтінків. Жовтіший колір дають стрептококи, протеус, стафілококи. Воскоподібні «шоколадні» виділення будуть при роботі грибної мікрофлори.

Лікування

Терапія отиту починається з проведення санації розчином Люголя, фізіологічним, хлоргексидином.

Якщо больовий рефлекс проявляється, то необхідні закапування препаратами опекаїн, отипакс.

У разі виявлення причини пухлини, поліпів, застосовують хірургічне втручання.

Для придушення патогенної мікрофлори за результатами бактеріологічного посіву застосовують антибіотики, або препарати широкого спектра дії.

Для придушення гнійного процесу закапують розчин кислоти карболової, приготований на гліцериновій основі, або йодоформ-ефір 10% концентрації.

Домашнім улюбленцям (кішки, собаки) застосовують комплексний препарат з одночасною дією на бактерії, гриби та паразитів — суролан.

У разі хламідіозних отитів найбільшого ефекту можна досягти, застосовуючи антибіотики тетрациклінового ряду (таблетки перорально, мазь у вушний прохід).

При встановленому отодектозі застосовують препарати: декта, аміт, івермек-спрей.

Профілактика

У дрібних тварин необхідна регулярна санація вушних раковин.

Недопущення потрапляння і своєчасне виявлення чужорідних тіл, спостереження за тваринами, діагностування за перших же ознак занепокоєння є хорошим засобом профілактики.

Збалансована годівля, недопущення перегрівань і переохолоджень організму, запобігання надмірних фізичних навантажень слугуватимуть методом підтримання високого імунного статусу організму, що не дає можливості розвиватися патогенній мікрофлорі.

Розбір 2025 року — нові підходи до догляду за тваринами.