Запальний процес, що розвивається в ділянці жовчних проток, іменується холангітом. Ця патологія характеризується розвитком жовтяниці та диспепсичними розладами. Базовою причиною розвитку холангіту є патогенна бактеріальна мікрофлора, що проникає з ділянки дванадцятипалої кишки крізь протоку, артерію печінки і ворітну вену.

Найчастіше запалення жовчних шляхів діагностують не як самостійну патологію, а як ускладнення, що виникло на тлі небезпечних інфекційних хвороб — сальмонельозу або колібактеріозу.

Причиною розвитку холангіту можуть бути й паразитарні інвазії — фасцильози, дикроцеліози та еймеріози. Не рідко діагностують запалення проток жовчного міхура на тлі дефіциту вітамінних і мінеральних комплексів, а також унаслідок харчових отруєнь.

Патологія досить часто вражає домашніх кішок і має разючі відмінності перебігу від хвороб печінкових структур у інших домашніх вихованців — собак. Надзвичайно важливо встановити точну причину виникнення захворювання, що надалі дасть змогу призначити максимально правильне лікування.

Причини розвитку патології

Холангіт кішок виражається в процесі запального характеру, розташованого в ділянці так званого біліарного дерева, сформованого з жовчних проток печінки. Запалення досить часто діагностується саме у домашніх кішок, зустрічаючись трохи рідше, ніж ліпідоз.

У ветеринарних колах розрізняють кілька форм холангіту:

• лімфоцитарний;
• нейтрофільний;
• хронічний.

Кожен з перерахованих вище видів холангіту має низку своїх особливостей. Так, нейтрофільна форма холангіту, інакше називається бактеріальною і характерною для неї є велика кількість нейтрофілів, зосереджених у ділянці ворітної вени та біліарного дерева.

Причиною розвитку нейтрофільного холангіту є патогенні бактеріальні мікроорганізми, а також найпростіші. Спровокувати бактеріальний тип запалення в жовчних протоках можуть кишкові палички, грибки — актиноміцети, бактерії стрептокока і клостридій. Скупчення жовчних кислот і їхнє згущення провокує часткове і повне закупорювання великої протоки і жовчного міхура. Можлива закупорка проток, розташованих усередині печінки. Нейтрофільний тип запалення в протоках може бути гострого або ж хронічного характеру.

Другий вид — лімфоцитарний, трапляється рідше і є радше ускладненням нейтрофільного виду запалення. Але можливий і самостійний розвиток лімфоцитарного холангіту, для якого характерним є виражена інфільтрація в місці розташування ворітної вени, зміна тканинних структур проток жовчі (гіперплазія), а також фіброз у ділянці портальної вени. Як правило, лімфоцитарний холангіт діагностується у кішок спільно із запаленням підшлункової залози і колітами. Характерним симптомом цього виду запалення жовчних ходів є занесення бактерій у загальну протоку жовчного міхура.

Хронічний тип захворювання спровокований інвазією гельмінтами. Небезпечні глистяні інвазії — печінкові сисуни, що впливають на клітинні структури печінки, провокують виражену важку гіперплазію проток, фіброз і закупорку (в деяких випадках дорослі особини сисунів закупорюють просвіт власними тілами або ж своїми відкладеними яйця).

Клінічна картина та діагностика

Ознаки захворювання за своїми клінічними проявами мають схожість із патологіями печінкових структур. Можливий розвиток не специфічних симптомів, що ускладнює первинну постановку діагнозу.

Найпоширенішим симптомом нейтрофільного або ж лімфоцитарного холангіту у кішок, є відмова від приймання їжі та неможливість нормально її перетравлювати (анорексія). Рідше трапляються такі ознаки як стрімка втрата ваги, виверження шлункового вмісту, гарячкові стани і профузний пронос.

Виникнення характерних симптомів холангіту — виверження шлункового вмісту, апатичний стан, жовтушність видимих слизових оболонок, вимагає негайного звернення до фахівця. В умовах ветеринарної клініки лікар після призначення лабораторних досліджень, призначає лікування. Насамперед лікар проводить клінічний огляд, збирає анамнез і призначає аналізи.

Проводиться в обов’язковому порядку диференціальна діагностика для відокремлення холангіту від таких захворювань:

• перитоніт інфекційного характеру;
• ліпідоз печінки;
• інтоксикація отруйними речовинами;
• ураження печінкових структур медикаментозними засобами.

Призначаються такі дослідження:

• біохімія крові та загальний клінічний аналіз крові;
• аналіз урини;
• рентген органів розташованих у черевній порожнині;
• ультразвукова діагностика;
• біопсія клітинних структур печінки;
• діагностична лапароскопія.

У разі холангіту аналіз крові вкаже на підвищений вміст білірубіну, низький вміст залізовмісного білка, високий вміст жовчних кислот і лейкоцитів. Під час ультразвукового дослідження діагностують виражену зміну розмірів печінки, непрохідність біліарного дерева і застої жовчних кислот. Лапароскопічне дослідження дає змогу виявити зміни в печінці, а також візуалізувати жовчний міхур.

Лікування та профілактика

Лікування холангіту у кішок передбачає комплексний підхід і ретельний підбір медикаментозних засобів. Тривалість терапії при діагностованому холангіті може становити від 2-3 тижнів до 1 місяця. Протягом терапевтичних заходів тварині необхідно проводити діагностичні дослідження крові, спрямованих на виявлення кількості ферментів печінки.

Якщо результат від лікування відсутній протягом 4 тижнів, призначається біопсія печінкових структур. Основа лікування — курс антибіотиків. Правильно підібраний вид лікарського засобу є запорукою успішного лікування. Так, навіть за гнійної форми холангіту за своєчасно розпочатого лікування прогноз вважається сприятливим.

Призначаються також у комплексі кортикостероїдні засоби, необхідні для усунення запального процесу. Таким чином вдається уникнути утворення фіброзної тканини в печінкових структурах. Необхідним пунктом терапії є введення спеціальних електролітів для підтримки організму хворої тварини та уникнення зневоднення.

Як додаткові методи лікування призначаються уколи вітаміну К, що дають змогу запобігти розвитку порушень у факторах згортання крові. Застій жовчі в ходах призводить до порушення абсорбції вітаміну К кишковими стінками, спричиняючи порушення згортання. Підтримуюча терапія включає в себе прийом тваринам холеретиків, що дозволяють усунути застій у біліарному дереві.

Важливим пунктом лікування і подальшого правильного догляду за хворим вихованцем є дієтичне харчування. При лікуванні кішок лікарі настійно рекомендують збалансувати раціон. Він має містити достатню кількість якісного протеїну.

Виняток становлять кішки з діагностованою гепатоенцефалопатією. У запущених випадках, коли тварина не може самостійно нормально приймати їжу, їй встановлюють харчовий зонд. Знімають його тільки після того, як кішка почне проявляти інтерес до їжі.

Завдання власника — вжити всіх заходів, щоб не допустити розвитку холангіту у кішок. Знаючи, що основною причиною розвитку патологічного процесу є паразитарні організми і бактерії, необхідно стежити за якістю харчування кішки, особливо якщо вона перебуває на натуральній їжі.

Запобігти розвитку захворювання дозволяють своєчасні протипаразитарні обробки та профілактичні відвідування ветеринарного лікаря один раз на 3-6 місяців.

Наш аналіз 2025 року — щасливі тварини, щасливі люди.