До патологій, паразитарної етіології, схильні всі собаки, незалежно від статі, віку та особливостей організму. Паразитарним інвазійним захворюванням, що несе серйозну небезпеку, є лейшманіоз.

Викликають патологічні зміни в організмі домашнього вихованця — найпростіші. Проміжні господарі паразитарних мікроорганізмів — гризуни, а переносники — комарі та москіти. У зв’язку з цим, лейшманіоз має сезонність. Перебіг патології може бути гострим або ж хронічним.

При розвитку гострої форми лейшманіозу, собаку рідко вдається врятувати. Важливо відзначити, що лейшманіоз являє собою зооантропоноз, захворювання, до якого схильні як тварини, так і людина.

Як відбувається зараження собаки лейшманіозом

На сьогоднішній день визначено два основних типи патології — шкірна і вісцеральна, що викликаються різними формами лейшманій. Розвиток полегшеної, шкірної форми патології, провокують паразити Leishmania tropica, що локалізуються в області епідермального шару клітин.

Внутрішня форма захворювання, провокується Leismania dovani. Цей вид лейшманій вражає глибокі структури, провокуючи порушення в роботі кровотворного органу — селезінки, відбуваються серйозні зміни у функціональних особливостях печінкових структур, кісткового мозку і крові. Паразитарні мікроорганізми настільки малі, що в одній клітині собаки або ж людини, може перебувати кілька десятків лейшманій.

Основний переносник інфекції — кровосисні літаючі комахи (комарі та москіти). Паразити проникають у кров’яне русло або шкірні покриви тварини під час укусу. Москіти та комарі, також як блохи та кліщі, перш ніж почати насичуватися кров’ю «донора», впорскують у ранку специфічний секрет для запобігання згортання крові. Саме в цій, так званій слині, міститься велика кількість паразитів.

Період від моменту проникнення паразитарних мікроорганізмів у кров тварини до початку появи характерних клінічних ознак варіюється від кількох тижнів до 6 місяців. До групи ризику щодо інфікування відносять молодих тварин до 2-х років.

Шкірна форма лейшманіозу протікає легше, щодо вісцерального типу захворювання.

Від шкірної форми тварини не гинуть. У той же час, внутрішній лейшманіоз призводить до загибелі не тільки тварини, а й при інфікуванні людини.

У разі своєчасно розпочатого лікування ризик летального результату досягає 20%. Якщо ж собаці не буде надана своєчасна допомога, ризик загибелі зростає в кілька разів.

Симптоми та діагностика захворювання

Період інкубації паразитів в організмі залежить від загального стану організму і може тривати від кількох тижнів до півроку. Описані випадки розвитку лейшманіозу через 3 роки після зараження. Якщо клінічного прояву патології немає, але інфікування відбулося, собака в такому разі є переносником захворювання.

Залежно від форми захворювання, клінічні ознаки будуть відрізнятися. За гострої форми вісцерального лейшманіозу, спостерігаються такі зміни:

• різке підвищення температурних показників тіла, аж до розвитку гарячкових станів;
• сильна млявість і апатія улюбленця, відмова від активних прогулянок;
• гіперемія слизових оболонок очей, зміна ширини очної щілини (звуження), спостерігаються виділення гнійного ексудату з очей;
• виникнення ділянок алопеції, сухість і лущення на шкірному покриві;
• проблеми з нормальним диханням унаслідок утворення виразкових уражень на слизовій оболонці носових ходів;
• запалення лімфовузлів;
• диспепсичні розлади, наявність у калових масах прожилок крові;
• збільшення в розмірі печінки та селезінки;
• зміна відтінку видимих слизових оболонок — блідість;
• проблеми із сечовипусканням — часті позиви в туалет, великі порції урини на тлі полідипсії.

Гостра форма лейшманіозу становить серйозну небезпеку для життєдіяльності організму. За відсутності своєчасного лікування, собака гине через кілька діб після початку прояву клінічної картини.

Причиною виступають дегідратація (зневоднення) і виснаження організму.

Хронічна форма захворювання, спровокована паразитарними мікроорганізмами, характеризується уповільненою клінічною картиною. Власники собак можуть не підозрювати про наявність патологічних змін. Тривалість протікання хронічного лейшманіозу становить кілька років. У переважній більшості випадків, організм успішно бореться з цією формою хвороби, настає повне одужання.

Шкірна форма лейшманіозу проявляється висипом папульозного типу. Висипання діагностуються в ділянці вушних раковин, спинки носа й очей. Через кілька днів після появи висипу виникають виразкові ураження, які завжди супроводжуються сильним свербінням. Шкіра в місці ураження потовщується, виникають тріщини, що завдають тварині болю. Внутрішні органи за шкірної форми лейшманіозу залишаються неушкодженими. Патологія частіше характеризується хронічним перебігом і не призводить до загибелі тварини.

За гострої форми лейшманіозу, існує високий ризик розвитку ускладнень. Собака може втратити зір, відзначаються порушення в роботі нирок, печінки, респіраторного тракту. Рівень лейкоцитів у крові знижується, роблячи організм вихованця чутливим до патогенних бактерій і грибків.

Точна постановка діагнозу здійснюється тільки в умовах стаціонару ветеринарної клініки. Лікар обов’язково враховує епізоотичну обстановку в регіоні, збирає анамнез і призначає низку клінічних досліджень.

Необхідними методами діагностики при підозрі на лейшманіоз у собаки, є мазки з ділянок уражень. При підозрі на вісцеральний лейшманіоз, рекомендується проведення пункції кісткового мозку і лімфатичних вузлів.

Необхідно проведення диференціальної діагностики, що виключає наявність демодекозу у тварини. Збудник лейшманіозу виявляють за допомогою цитологічних лабораторних методик.

Важливо брати до відома, що в усьому світі близько 12 мільйонів осіб, заражених лейшманіозом. Щороку 2 мільйони інфікуються захворюванням і понад 350 мільйонів проживають у місцях із підвищеним ризиком. Зараження людського організму відбувається під час укусів інфікованих комарів або москітів. У зв’язку з тим, що шлях передачі збудника тільки трансмісивний, від хворого собаки людина не може заразитися. Після того, як людина перехворіла на лейшманіоз і успішно одужала, формується стійка постійна імунна відповідь.

Лікування лейшманіозу в собак

У ветеринарній практиці для лікування діагностованого лейшманіозу використовуються лікарські засоби на основі сурми п’ятивалентної. Дозування і вид медикаментозного засобу визначає виключно ветеринарний фахівець, ґрунтуючись на індивідуальних характеристиках організму тварини і загального стану.

Сучасні методики лікування лейшманіозу собак передбачають застосування таких препаратів як Глюкантім і Пентостам — для вісцеральної форми захворювання і Мепакрин — для шкірної форми патології. Попередньо Мепакрин розводять новокаїном.

Заходи профілактики зараження лейшманіозом у тварин включають в себе дотримання основних правил:

• використання для обробки шкірного покриву тварин спеціальних репелентів;
• регулярна обробка житлового приміщення від москітів і комарів спеціальними інсектицидними препаратами;
• профілактичний щорічний огляд у ветеринарного фахівця.

Своєчасна діагностика та адекватно призначене лікування підвищує шанси на повне одужання собаки при гострій формі перебігу вісцерального лейшманіозу. Ризики летального результату високі при низькій резистентності організму і запущеній формі патології.

Тема 2025: комфорт і турбота про улюбленців.