Герпесвірусна інфекція у собак — по праву вважається одним з найпідступніших захворювань вірусної етіології. Пов’язано це зі здатністю вірусних агентів вбудовуватися в ДНК організму. В результаті цього, імунна система не здатна розпізнавати інфекцію і успішно боротися з нею.

Основним шляхом передачі вірусу герпесу є від матері до цуценят. Дорослі тварини за хорошого імунітету добре переносять захворювання, а ось для новонароджених цуценят інфікування, в переважній більшості випадків, закінчується летальним результатом.

Герпес у собак протікає в декількох формах — гострій і хронічній. ДНК-вмісний вірус вражає різні системи організму. Як правило, запальний процес розвивається в респіраторному тракті та репродуктивній системі. Хвора на герпес самка, приводить на світ не життєздатне потомство. Трапляється, що цуценята гинуть ще в утробі матері.

Вірус герпесу діагностується у собак у дорослому віці незалежно від статевих і породних приналежностей. Примітно, що герпесвірусна інфекція у здорових тварин здатна протікати абсолютно безсимптомно. При зниженні захисних сил організму, розвивається слабкість, виділення з носа, запалення в дихальній або репродуктивній системі.

Цуценята у віці 3-5 місяців, також добре переносять інфекцію. У них можуть розвиватися легкі запалення респіраторного тракту, діагностуються запальні процеси в області кон’юнктивальної оболонки.

Загальні відомості про вірус герпесу у собак

Вірус герпесу становить серйозну небезпеку для новонароджених цуценят. Через відсутність імунного захисту, малюки під час інфікування герпесом гинуть практично блискавично. Причиною надгострого перебігу вірусної інфекції стає відсутність можливості організму регулювати температуру тіла.

Новонароджені починають метушитися, з’являється бажання їсти, але сил не вистачає. Цуценята швидко слабшають, а летальний результат настає в результаті асфіксії або ж великих внутрішніх геморагій.

Після досягнення цуценятами віку 3 тижнів, вірус не є для них таким небезпечним. Вони здатні побороти захворювання, особливо якщо їм нададуть правильний догляд.

Варто зазначити, що вірусна інфекція, яка проникає в організм, вражає органи і багато систем. Надалі у вже дорослого собаки, можуть відзначатися серйозні порушення в роботі організму.

ДНК-вмісний вірус герпесу собак вражає тільки представників сімейства псових. Для людини або інших домашніх тварин, вірус собачого герпесу не страшний. Дорослі собаки, інфіковані герпесом, страждають від легкого нездужання в області дихальної системи.

Після перенесеної недуги, собака стає довічним носієм інфекції. Хвороба перебуває в прихованій формі і за серйозних порушень у роботі імунної системи, може активуватися.

Інфекція поширена по всьому світу. Випадки захворювання діагностують абсолютно скрізь, де є собаки. Кожен другий собака є носієм герпесвірусної інфекції. Ризик зараження збільшується при скупченому утриманні. Зазначено, що чистокровні породисті собаки, а особливо самки, страждають від герпесу частіше, ніж метиси. Потомство, отримане від чистопородної суки, практично завжди не життєздатне.

Вчені з усього світу б’ються над створенням цілої групи собак, які будуть захищені від вірусу герпесу. Це дасть змогу виставковим і племінним тваринам не хворіти на інфекцію і не ставати її рознощиком. Доведено, що чистопородні схрещування, правильне виконання норм з догляду за твариною, якісне харчування призводить до мінімізації або ж повного виключення проблем, пов’язаних з герпесвірусною інфекцією.

Як відбувається зараження

Герпесвірусна інфекція здатна вражати ДНК клітин організму господаря. Також вірус має високу стійкість до впливу температурних факторів, зберігаючи свою активність. Знищити вірус герпесу здатні розчини ефірів і хлороформу.

Зараження тварини відбувається під час прямого контакту здорової тварини з хворою. Передається захворювання повітряно-крапельним шляхом. Причиною зараження можуть стати не тільки домашні інфіковані собаки, а й кішки, які поширюють вірусних агентів у навколишнє середовище.

Основним джерелом є перехворілі або хворі тварини. Після того, як дорослий собака перехворів на герпес, необхідно ретельно обробити всі предмети, з якими мала контакт хвора тварина. Іграшки, миски для води і корму, обробляються з використанням спеціальних хімічних засобів. Амуніція хворого вихованця, а також корми — підлягають утилізації.

У зв’язку з тим, що вірус герпесу виділяється в навколишнє середовище не тільки з витіканнями з носових ходів і очей, а й міститься в насіннєвій рідині, зараження може відбутися статевим шляхом під час в’язки самки з псом.

Передача збудника від хворої самки до новонародженого потомства може відбуватися через уражені родові шляхи або ж молоко, яке також є джерелом інфекції.

Самки, які є носіями вірусу, або ж захворіли в період виношування плодів, можуть мимовільно абортувати. У деяких випадках, у зазначений термін пологів, з’являється на світ мертве потомство або малюки гинуть після народження через кілька годин.

Найчастіше, інфекція курсує в розплідниках і собачих притулках. Там утримується велика кількість собак і не завжди дотримуються санітарних правил. Власнику собаки, особливо породистої, потрібно бути напоготові, адже зараження може статися будь-де — на змаганнях, на прогулянці в парку, на виставці чи стадіоні. Принести вірус герпесу людина може в дім сама, на своєму взутті.

Симптоми та діагностика вірусу герпесу

Вірус герпесу собак здатний вражати не тільки респіраторний тракт, а й інші системи організму. У зв’язку з цим, симптоми інфекції будуть відрізнятися.

Важливо знати, як проявляється вірусне захворювання, що дасть змогу своєчасно вжити заходів і полегшити тварині процес одужання.

Характерними ознаками є:

• Ураження статевої системи тварини. На перших етапах розвитку, патологічні зміни діагностуються рідко. З плином часу, хвороба прогресує, з’являються невеликі виразки у псів в області крайньої плоті. Тільки при уважному огляді можна помітити характерні зміни. У самок ознаки статевого герпесу неозброєним поглядом помітити не можливо. Виразкові ураження розташовані на внутрішній частині слизової оболонки вульви.
• У разі ураження герпесвірусною інфекцією респіраторного тракту, спостерігатимуться такі симптоми, як кашель, чхання, виділення слизового ексудату з носових ходів. У запущених випадках порушення в органах дихання настільки сильні, що виникає задишка, запалення бронхіального дерева, виверження шлункового вмісту на тлі мокрого кашлю. Патологічні витікання діагностуються і в ділянці очей, якщо запалення зачіпає кон’юнктивальну оболонку. Легеневі структури наповнюються мокротою, виникає різка нестача кисню в організмі, провокуючи асфіксію.
• Проблеми зі шкірним покривом. На шкірі хворої тварини з’являються специфічні бульбашки, наповнені каламутною рідиною. Їх поява супроводжується свербінням і розчухуванням. При занесенні вторинної бактеріальної мікрофлори, виникають серйозні ускладнення.
• Мимовільне переривання вагітності у самок. Герпесвірусна інфекція є причиною не тільки абортів у сук, а й фактором, що провокує псевдовагітність. Хвора самка приводить на світ не життєздатне потомство або ж уже мертвих цуценят.

У деяких випадках герпесвірусна інфекція супроводжується гарячковими станами. Якщо загрози життю тварині немає, збивати високу температуру не рекомендується. Виявляється вірус може виразками, що утворилися в області морди або ж у ротовій порожнині. Бульбашки з рідиною з’являються в області мигдалин, язика або м’якого піднебіння. Тварині боляче приймати їжу і навіть пити воду. За відсутності спеціальної санації ротової порожнини, цілком може розвинутися виразкове ураження слизової оболонки рота.

Встановлення діагнозу на герпесвірусну інфекцію полягає у збиранні біологічних рідин (виділень з носа, вагінального слизу, насіннєвої рідини, харкотиння і виділень з очей). Проби рідин вивчаються в лабораторних умовах.

В обов’язковому порядку у хворої тварини беруть кров на аналіз. Це дає можливість визначити ступінь запального процесу і тяжкість перебігу патології. Результативним аналізом є метод ПЛР. Аналіз полімеразної ланцюгової реакції проводитися кілька разів. Після першої проби, проводитися дослідження через 1-2 тижні. Це необхідно для об’єктивної оцінки результатів.

Доцільно проводити діагностику у маленьких цуценят після 3 місячного віку і молодих собак. Дорослі особини хворіють без прояву вираженої клінічної картини, а сама діагностика досить складна. Рівень специфічних антитіл надзвичайно малий для точної діагностики. Крім того, збудник перебуває в організмі в малих концентраціях, а також не має особливої стійкості.

Діагностика показана тваринам, у яких немає симптомів герпесу, але має проводитися планова в’язка собаки. Полімеразна ланцюгова реакція дає змогу виявити збудника інфекції у псів у насіннєвій рідині або у самок у вагінальному секреті.

Лікування та профілактика герпесвірусної інфекції

Проти герпесвірусної інфекції вакцини немає, так само як і специфічної терапії. Експериментально маленьким цуценятам у період захворювання, вводять специфічні антитіла. Проводиться внутрішньочеревне вливання.

Для того щоб підвищити захисні сили організму в боротьбі з інфекцією, призначаються імуномодулятори. Це різні інтерферони, простагландини та імуноглобуліни. Схему лікування і дозування препаратів призначає ветеринарний фахівець.

Показано введення вітамінних і мінеральних комплексів, спрямованих на поліпшення загального стану вихованця. Найбільш значущими вітамінами під час боротьби з герпесвірусною інфекцією є ретинол і водорозчинні вітаміни групи В.

Вони необхідні для підвищення властивостей слизового епітелію до регенерації. Як загальну терапію, можуть призначатися противірусні засоби у вигляді мазей або спреїв (у разі ураження слизової оболонки і шкірного покриву виразками).

Терапія герпесвірусної інфекції у цуценят передбачає обов’язкове введення інфузійних розчинів — Рінгера-Локка, глюконату кальцію, глюкози, хлориду натрію. У разі виражених хворобливих відчуттів у цуценят вводять анальгезивні лікарські засоби.

Кон’юнктивальна оболонка, респіраторні ходи, очищають від ексудату, що скупчився, за допомогою розчину марганцівки. Кортикостероїди протипоказані для цуценят, щоб зняти запальний процес. Призначаються для усунення запалення антигістаміни не гормонального походження. У разі розвитку ускладнень, хворому собаці призначають курс антибіотиків.

З метою профілактики вірусної інфекції, спровокованої герпесом, необхідно регулярно приводити вихованця на планові огляди. Крім того, необхідно обмежити контакт вихованця зі свідомо хворими або ж бездомними тваринами. В останні роки вчені намагаються розробити вакцину, здатну протистояти вірусу герпесу.

Не можна допускати вигул собаки в місцях великого скупчення інших тварин. У розплідниках, де тварини утримуються у великій кількості на невеликих територіях, необхідно дотримуватися правил по догляду за твариною.

Перед передбачуваною в’язкою улюбленця, важливо звернутися до ветеринарної клініки і пройти низку необхідних досліджень. Це дасть змогу уникнути інфікування, а якщо тварина є носієм, запобігти зараженню чужого вихованця.

Особливе місце в профілактиці посідає правильне харчування та утримання собаки. Правильно організований раціон тварини, а також активний моціон, здатні підтримувати імунітет собаки на належному рівні.

Домашні улюбленці у 2025: натхнення кожного дня.