Медичний термін «дисплазія» утворено з двох грецьких слів dys — як порушення і plaseo — утворення. Цим терміном позначають неправильне утворення, формування будь-яких тканин. У цьому випадку патологія охоплює хрящову і кісткову тканину суглоба.

Дисплазія суглобів у тварин може протікати як на тазостегнових (задні кінцівки), так і на ліктьових (передні кінцівки) суглобових поверхнях. При цьому ураження буває одностороннім і двостороннім.

До захворювання найбільше схильні собаки великих порід, яким притаманний швидкий ріст кісткової тканини, серед них ньюфаундленди, ротвейлери, німецькі вівчарки, золотисті ретривери, чау-чау, лабрадори. Дрібні породи собак і кішки страждають на дисплазію істотно рідше.

Хвороба не вроджена, генетичної залежності не виявлено.

Патогенез

У нормі головка стегнової кістки повинна повністю відповідати вертлюжній западині. Унаслідок змін у тканинах відбувається дисконгруентність (невідповідність), і це призводить до механічного тертя в одних місцях і здавлювання в інших.

Фізичні навантаження посилюють спочатку руйнування хрящової тканини, а потім і в субхондральній кістці.

Велику роль у розвитку процесу відіграє і кругла зв’язка. У собаки, що росте, вона повинна утримувати голівку стегна в суглобі, а м’язовий апарат у цей час тільки наростає. Нерідко ураження саме цієї зв’язки призводить до травм і ранньої дисплазії.

Процеси, що відбуваються, можуть протікати як у легкій формі, навіть без клінічних ознак, так і бути причиною повного виходу голівки стегна (вивиху) із суглобової западини.

Сама дисплазія не є серйозною патологією, але остеофіти, що виникають внаслідок механічних впливів, викликають остеоартроз. Суглоб деформується, що спричиняє больові синдроми та обмеження рухливості.

Причини

Швидкість розвитку дисплазії залежить від багатьох чинників.

Опорно-рухова система у собак формується в перші 12-18 місяців життя. У цей період цуценяті не можна дозволяти брати високі перешкоди, тягнути важкі предмети, протипоказані тривалі як фізичні, таки статичні навантаження.

Недостатність фізичних навантажень призводить до слабкості м’язового корсета, і недорозвинення кісткових і суглобових тканин.

Незбалансованість раціону годування, надмірність корму або невідповідність віковій групі призводить до швидкого набору зайвої маси тіла за слабкості кісткової тканини.

Стадії дисплазії

Патологію заведено ділити на кілька стадій:

• Перший ступінь. Головка стегнової кістки сидить глибоко, але чаша має легку сплощеність;
• Другий ступінь. Зчленування суглобових поверхонь міцне, але помітні нерівності на поверхні голівки, а чаша стає більш плоскою;
• Третій і четвертий ступінь. Суглобові поверхні сплощені або зовсім зруйновані, суглоб у стадії вивиху.

Симптоми

Рухова активність порушена. Ледь помітна кульгавість значно посилюється після фізичного навантаження.

Кульгавість може бути відсутньою, але швидка стомлюваність і бажання лежати з розпростертими задніми кінцівками мають насторожити. Тварина неохоче й обережно встає.

Хода собаки може бути хиткою, нестійкою, стрибати, при відштовхуванні обома кінцівками (заяча). Особливо важко можуть даватися підйоми сходами.

У разі затяжного патологічного процесу можна чути клацання, яке свідчить про зміщення суглоба, а також звуки тертя. Ці процеси супроводжуються больовими симптомами.

Діагностика

Встановити точний діагноз, а також ступінь розвитку дисплазії, можна тільки під час проведення рентгенологічного дослідження.

До проведення таких досліджень висувається низка вимог:

• обов’язкове застосування седативних препаратів;
• положення собаки під час рентгенографії — лежачи на спині з витягнутими тазовими кінцівками неодмінно паралельно;
• стосовно розміру знімка, він має повністю відобразити таз і колінні суглоби, при цьому зображення лівого і правого клубових гребенів мають бути на одному рівні, а колінні чашечки навпроти блоку;
• знімок має чітко відображати суглобові поверхні й особливо верхній край вертлюжної западини.

У разі невідповідності хоча б одного пункту, діагноз може бути поставлений неправильно.

Лікування

Терапевтичні заходи мають бути спрямовані на:

• зменшення больового синдрому;
• поліпшення рухливості суглобової поверхні;
• призупинення дегенеративних змін.

Залежно від встановленого ступеня дегенеративних змін у суглобі лікування проводять двома шляхами: консервативно й оперативно.

Щоб зняти больовий синдром собаці застосовують знеболювальні препарати (квадрисол-5). Знеболювальний і протизапальний ефект мають фенілбутазон-20, римадил Р.

З хондропротекторів застосовують: страйд, страйд плюс.

Використовується і терапія препаратами на основі гіалуронової кислоти.

Оперативне втручання проводять у тих випадках, коли іншими шляхами забезпечити рухливість тварини немає можливості.

Молодим собакам проводять міектомію гребінчастого м’яза. Це дає змогу зняти тиск на капсулу суглоба і зменшити больове сприйняття.

Остеотомія голівки та шийки стегнової кістки. Таке втручання дає хороші результати в 38%, випадках, проте в 98% полегшує стан тварини. Проводиться в будь-якій віковій категорії.

Молодим тваринам проводять потрійну остеотомію або міжвертлужну (втручання у вертлюжній западині).

Для тварин, які закінчили свій ріст, може бути застосована повна заміна тазостегнового суглоба. Таке втручання дає хороший результат.

Профілактика

Профілактичні заходи засновані на:

• постійному спостереженні за алюрами собаки (як швидкими, так і повільними);
• негайному зверненні до фахівців за перших ознак кульгавості;
• дотриманні раціону годування;
• підтримці помірних і короткочасних навантажень, особливо в організму, що росте.

Як профілактичні засоби застосовні: артровет комплекс, артроглікан, артрофіт, біолізин артро, гелакан.

Турбота, любов і хвостики — наші тренди 2025.